Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

— Прощавайте, Миколо Івановичу! — закричала Марґарита, пританцьовуючи перед ним.

Той охнув і поповз по лаві, перебираючи по ній руками і збивши додолу свій портфель.

— Прощайте назавжди! Я відлітаю! — гукала Марґарита, перекриваючи вальс.

Тут вона усвідомила, що сорочка їй ні до чого і, лиховісно реготнувши, накрила нею голову Миколі Івановичу. Засліплений Микола Іванович гримнувся з лави на цеглини доріжки.

Марґарита обернулася, щоб востаннє глянути на віллу, де вона так довго страждала, і побачила в сяючому вікні знетямлене від подиву обличчя Наташі.

— Прощавай, Наташо! — прокричала Марґарита і смиконула щітку. — Невидима! Невидима! — ще гучніше крикнула вона і поміж віттям клена, яке хльоснуло її по обличчю, понад ворітьми вилетіла у провулок.

І слідом за нею полетів цілковито ошалілий вальс.

Розділ 21

ПОЛІТ

Невидима і вільна! Невидима і вільна! Пролетівши по своєму провулку, Марґарита потрапила в наступний, який перетинав під прямим кутом перший. Цей облатаний, об-штопаний, кривулястий та довгий провулок з перехнябленими дверима гасової крамнички, де кухлем-міркою продають гас і рідину від паразитів у пляшечках, вона перетнула вмить і тут усвідомила, що навіть, бувши цілком вільною і невидимою, все ж таки і в утіхах треба бути хоч трохи розважнішою. Тільки якимось чудом загальмувавши, вона не розбилася на смерть об старий похилий ліхтар на розі. Ухилившись від нього, Марґарита міцніше стиснула щітку і полетіла повільніше, приглядаючись до електричних дротів і вивісок, які висіли поперек тротуару.

Третій провулок вів просто до Арбату. Тут Марґарита цілком опанувала кермування щіткою, зрозуміла, що та кориться найслабшому доторку рук або ніг і що, летячи над містом, слід бути вельми уважною і не дуже вибрикувати. Крім того, цілком ясно стало вже у провулку, що перехожі літунку не бачать. Ніхто не задирав голови, не кричав "диви, диви!", не шарахався вбік, не верещав і не падав непритомним, диким реготом не заходився.

Марґарита летіла безгучно, дуже повільно і невисоко, приблизно на рівні другого поверху. Але і за повільного льоту, коло самого виходу на сліпуче освітлений Арбат, вона трохи промахнулась і плечем ударилася об якийсь світляний диск, що на ньому було намальовано стрілу. Це розсердило Марґариту. Вона присадила слухняну щітку, відлетіла вбік, а потім, кинувшись на диск, враз кінцем щітки розбила його на друзки. Посипалися з брязкотом уламки, перехожі метнулися врізнобіч, десь засюрчали, а Марґарита, доконавши цей непотрібний вчинок, розсміялася. "На Арбаті слід бути ще обережнішою, — подумала Марґарита, — тут такого понаплутувано, що й не розберешся". Вона заходилася пірнати поміж дротами. Під Марґариток) пливли дахи тролейбусів, автобусів і легковиків, а тротуарами, як здавалося Марґариті згори, пливли ріки кепок. Від цих рік відпливали ручаї і вливалися у вогненні пащі нічних крамниць.

"Фе, яке місиво! — сердито подумала Марґарита. — Тут ніде навіть повернутись". Вона перетнула Арбат, піднялася вищенько, до четвертих поверхів, і повз сліпуче сяючі рурки на наріжній будові театру пропливла у вузький провулок з високими будинками. Усі вікна в них були порозчинювані й усюди з них линула радіомузика. З цікавості Марґарита зазирнула в одне з них. Побачила кухню. Два примуси ревли на плиті, коло них стояли дві жінки з ложками в руках і пересварювались.

— Світло годиться за собою гасити в убиральні, ось що я вам скажу, Пелагеє Петрівно, — говорила та жінка, перед якою була каструля з якимось їдлом, що від нього валувала пара, — а то ми вас на виселення подамо!

— Самі ви дуже гарні, — відповідала друга.

— Ви обоє рябоє, — гучно сказала Марґарита, перевалюючись через підвіконня на кухню. Сперечальниці повернулися на голос і знерухоміли з брудними ложками в руках. Марґарита обережно просунула поміж ними руку, повернула крани на обох примусах і погасила їх. Жінки охнули і пороззявляли роти. Але Марґарита вже знудилася на кухні й вилетіла в провулок.

У кінці провулка її увагу привернуло пишне громаддя восьмиповерхового, очевидячки, недавно вимуруваного будинку. Марґарита спурхнула донизу, стала на землю і побачила, що фасад будівлі ушито чорним мармуром, що двері широкі, що за їх шибками бовваніє фуражка з золотим шнуром та ґудзиками швейцара і що над дверима золотом виведено напис: "Дім Драмліту".

Марґарита прискалила око на напис, метикуючи, що б могло означати слово "Драмліт"? Узявши щітку під пахву, Марґарита ввійшла в двері, штовхнувши створкою враженого швейцара, і побачила поряд з ліфтом на стіні чорну велику дошку, а на ній виписані білим номери квартир і прізвища мешканців. Напис "Дім Драматурга і Літератора", який увінчував реєстр, видобув з Марґарити хижий здушений крик. Піднявшись у повітря вище, вона жадібно почала читати прізвища: Хустов, Двобратський, Квант, Бескудніков, Латунський...

— Латунський! — верескнула Марґарита. — Латунський! Та це ж він... Це він занапастив майстра!

Швейцар коло дверей, витріщивши очі та навіть підскакуючи від подиву, дивився на чорну дошку, силкуючись збагнути таке диво: з якої це речі заверещав раптом список мешканців?

А Марґарита в цей час уже летіла стрімголов сходами вгору, повторюючи в якомусь захваті:

— Латунський — вісімдесят чотири... Латунський — вісімдесят чотири...

Ось наліво — 82, направо — 83, ще вище, наліво — 84! Тут! Ось і картка — "О. Латунський".

Марґарита зіскочила зі щітки, і ЇЇ розпашілі підошви приємно охолодив кам’яний майданчик. Марґарита подзвонила, раз, другий. Але ніхто