Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

Аж тут піднімає людина голову та й каже... «Хлопці, відвезіть мене до Києва у лікарню. Тисячу баксів плачу! Отам в БМВ у бардачку лежать!» Пішли подивилися, і точно! Штука баксів! Чого ж не відвезти? Хрін вже з нею з тою рибою і сітками! Така вдача!

Заглушили БМВ, загасили фари, забрали ключі, поставили на сигналізацію, завантажили того чувака до себе у машину, а йому, либонь, щось у сраку запхали. Криком кричить... Боляче! Боляче! Ну нічого ж не поробиш, поклали його на підлогу та й питаються: «Що з тобою, чоловіче, сталося?» А він каже, що то йому бандити у сраку пляшку від пива засунули та й розбили там... Перезирнулися тоді Коля з Вадіком, мовляв, хто ж то таке міг зробити? Та й поїхали собі.

А дорогою ж продовжують питати: через що така халепа сталася? А отой чувак їм і відповідає: що буцім він чіплявся до однієї малої неповнолітньої дівки, так ото її брати йому так і помстилися, пляшку у сраку запхавши та й розбивши її там. А як же ж звали ту дівку? Гордієнчиха, каже, Наталка. Опа!

Отак як були, посеред полів, зупинилися, розвернули машину і гайда знову у село! Гнали так, що за три хвилини вже були під садибою братів Гордієнків, яку вони разом побудували так, щоб у Саньки був окремий вхід, а у Серьоги окремий. Бо у Серьоги вже троє дітей, дружина, те та се, а малий Санька парубкує, так щоб не заважав, гуляючи.

А Санька, незважаючи на ту пізню пору, і не спав. Дрімав собі, одним оком в телевізор втупившись, де фільм про Голодомор показували — «Жовтий князь».

Як побачив фари та почув гальма, то враз очуняв, а як застукали у двері, то пішов і відкрив. Бачить друзі — Колька Малуха та Вадік Довганюк стоять перелякані та починають якусь пургу нести, що так і отак, знайшли якогось чувака посеред дороги, який каже, що ти йому у сраку пляшку від пива засунув за те, що він до твоєї сестри малолітньої приставав! Що за хуйня!?

Пішли розбиратися. А й справді — лежить у машині лисий, голий хлоп, із жопи кров ллється так, що вже калюжа така пристойна натекла, трусить його усього, а воно падло й каже, що він пожартував і усю ту історію із сестрою і братами вигадав, бо не знав, що оті люди в машині Сашка Гордієнка друзями виявляться, а пляшку ту він сам собі у жопу запхав, бо якийсь там масаж робив. Короче, пурга така, що йоб його мать! Гуморист, бля, Євгеній Петросян!

Хлопці й питають: «То що робити, Саня? Ми ж думали, що то ти йому пляшку у сраку запхав, бо характер твій крутий знаємо, а як він до міста добереться і розкаже ментам, то тебе пов'яжуть. А на хріна воно тобі треба? То краще його у ліс вивезти та й закопати. А коли то не ти зробив, то що тепер з ним робити?»

Короче, пішли до Сані в хату, бухнули самогонки, запили «Живчиком» і порішили чувака просто в поле вивезти та й кинути. Хай сам собі вибирається. А Санька, прихопивши свій обріз, погодився з друзями на «рибалку» у Забірря поїхати, бо не втрачати ж рибу і снасті? Про ту штуку баксів, що у лисого в машині взяли, Саньку не казали. Менше знає — краще спить!

Як задумали, так і зробили. Лисого мудака викинули прямо в полі з ключами від машини, метрів за п'ятсот від дороги, майже у тому місці де й знайшли. Все канючив: «В Київ! В Київ до лікарні!» «Ага, зараз! Розігналися! Ти людину ледь не під статтю підвів, а ми його — рятуй! Хуюшки!»

Як витягали з машини, то рота йому ганчіркою старою заткнули, щоб не волав на усе село. Так він, здається, і не волав вже, бо знепритомнів. А як вже сідали до УАЗу, то отією осокою, що її Колькина мама до Трійці нарізала та й в машині забула, кровіщу з салону повимітали, а віник отой закривавлений Санька тому підору, що на нього наговорював, у сраку вставив! Ну чистий «пєтух» получився! А що не так? Бо «петух» він і в Афрікє «пєтух»!

Отака історія! Така, бля, вічна молодість! Хочте вірте, хочте ні!

Але, якщо вже зайшла мова про півнів, то тут треба сказати, що найкращий півень у селі був у Ірки Дорошенчихи, у якої позаторік теля з двома головами народилось. Пам'ятаєте? Якраз на «гробки» то було, після Великодня, коли у Пашки автослюсаря собаки малу покусали, так він їх усіх узяв та й постріляв. І такий же ж був красень той півень, що Жорою звався, — перший парубок на селі. Сам рудий, з білою грудкою, хвіст чорний із сизими переливами, гребінь, червоний, масний, півока закриває, а як підніметься, то що зірка рубінова на кремлівській башті засяє! А забіяка такий, що тільки із хворостиною повз нього проходити і можна. Як бува, кинеться на людину зненацька, так ледь очі не виклює, так підлітати вмів! Зарізати б його, падлюку, за оту задиркуватість, бо скільки дітей вже налякав, але шкода. Курок топче, що той Казанова, і несуться ж після нього гарно. А співає як! Влітку перший раз рівно о третій, коли ще темінь на дворі така, хоч око вийми. Справедливо люди мудрі кажуть, що ніч найтемніша перед світанком. Другий раз — рівно через годину. Ну і третій раз, як сонечко