Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Рутенія. Повернення відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рутенія. Повернення відьми" автора Віталій Олександрович Клімчук. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 130
Перейти на сторінку:

Вони втекли. Вдалося. Тепер вони стояли на березі річки, і Русана плакала.

— Чого ж воно так сталося? Чому вони так з нами?.. Ми ж добра хотіли… Я розумію війта, селян… Я розумію їх! Розумієш? Але Викула?! Що сталося? Як? Навіщо? Я бачила чорну прірву, язики вилазили з неї і тягли углиб! Та прірва — зневіра! Я майже зневірилась у людях! І через ту зневіру я нічого не могла вдіяти! Мені стало сил вижити, але не стало, щоб витягти з неї інших! В мене немає сил на добро! НЕМАЄ!!!

Боримисл обійняв її за плечі:

— В тебе вистачило сил на мене!

— То було раніше.

— Я всього лише воїн, але я знаю, що сила — вона різна. Все, що ти робиш, — це прояв Великої Сили. Не важить, як ти це робиш, важливо, що й заради чого!

— Заради людей! Заради людей! А вони мене, як Викула, до землі!

— Не заради когось! А заради себе! Добро — воно в тобі! І ти хочеш його нести! От і неси! А я поможу, як зможу. Ми є тими, ким є. І робимо у цьому світі те, що можемо. І гляди, з цих тисяч дрібних зусиль народиться щось хороше. А ні — то й ні. Ми робили те, що хотіли, і були з того щасливі.

— Молодець! Розумник! Яка палка промова! — почули вони холодний голос.

Русана заціпеніла. Пташки перестали співати, цвіркуни стрибати, мошка літати. Боримисл заступив собою Русану, витяг шаблю і розвернувся у бік голосу.

З-за дерева вийшов високий чоловік у чорному плащі з накинутим на голову каптуром.

— Он як ти тримаєш клятву вірності! Он як ти вірно мені служиш, Боримисле! Зрадник!

— Клятва злу — тепер не моя клятва! Я зрікся тебе, твоїх справ і всього з тобою пов’язаного! Я тепер інший!

— Ха-ха-ха! — шипіння переросло у лютий сміх. — Он ти який хоробрий. А куди ділося те, що сиділо у тобі, що роками ти його живив новими смертями, новими жертвами?

Боримисл мовчав.

— Відступися! Віддай мені її, і, може, я подарую тобі життя!

Боримисл мовчав.

— Що ж! Ти сам обрав свою долю. Я позбудуся тебе власноруч. Так буде веселіше! — Ахруман розреготався і видобув з-під плаща чорну шаблюку.

Шаблі зі свистом краяли повітря. Залізо зітнулося раз, другий, третій… Снопи іскор полетіли навсібіч. Вороги розійшлися на мить, випробувавши один одного на міцність і тепер кружляли, приглядалися, шукали слабинку в обороні.

Русана притислася до тонкого і вузлуватого граба. Ноги прилипли до землі, а руки до дерева. Два вихори носилися по галявині, але один з них був світлий, а інший чорніший чорного.

Русана озирнулася: їх оточили чорні тіні. Воронові охоронці. Такі ж, як і Боримисл, Чорні Вершники. Вона зрозуміла: переможи Боримисл Ворона — у нього не стане сил на його воїв.

«А що як?..» — промайнула думка.

Вона спробувала стати Дзеркалом… і впала додолу, зігнувшись навпіл від страшного болю. Скрикнула. Побачила, як Боримисл озирається… і як Ворон ловить слушний момент і спрямовує лезо Боримислові у серце… Крикнула «Рятуйся!», але було пізно: Ворон уже виймав з Боримислових грудей своє чорне лезо, а з рани на землю, встелену жовтим листям, лилася кров.

Русана закричала і кинулась до Боримисла. Він похитнувся, ступив крок назад і повалився на спину. Дівчина впала йому на груди. Їй раптом став байдужим і сам Ахруман, і вона сама, і весь білий чи чорний світ.

Підвелася тоді Русана з колін. Висохли сльози. Підхопила важку Боримислову шаблю. І пішла просто до Ворона. Той сахнувся, але миттю опанував себе — лише ворухнув плечем, і шабля дзенькнула й розлетілася на дрібні уламки.

Русана впала на коліна. Ахруман щосили вдарив її. Мов крізь шум водоспаду, вона почула зойки, метушіння навколо, й лиш потому знепритомніла.

А коли прийшла до тями, то ледве встигла відкотитись убік — щось важке і велике гупнуло поруч. Це був один із Ахруманових охоронців.

Мертвий. Русана обережно підвела голову. Навкруги лежали тіла Воронових вояк, неподалік височів сам Ворон. Супротив нього стояла струнка дівчина з довгим зеленим волоссям.

Ахруман повертав голову під каптуром туди-сюди, дивлячись на мертвих охоронців. Руки, розведені в боки, тремтіли від напруги. Він ніби стримував те, що сунуло на нього, стискало зусібіч, затискало в лещата.

Русана підповзла ближче. Ані дівчина, ані Ворон у її бік не дивилися. Русана ж пригледілась до дівчини.

Усе її тіло було зібране в одну залізну пружину. Великі очі розширилися від напруги. Між дівчиною і Ахруманом йшов невидимий

1 ... 82 83 84 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рутенія. Повернення відьми"