Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Щось дзенькнуло, Ахруман опустив руки, русалка подалася вперед, не втримала рівноваги і впала. Русана кинулась їй на допомогу. Ворон же підніс руки до неба і почав скоромовку:

Враз сотні гострих голок увіп’ялися в Русанине тіло. Закричала вона. І закричала поруч русалка, б’ючись у судомах. Голки проникали в усі усюди, пнулися до серця, мозку, сліпили очі і дірявили вуха. Крізь пелену болю побачила вона, як проступає на шкірі кров. А ще почула Ворона:

— А вдало я все облаштував! Двох зайців і цілий загін зрадників одним разом… Що ж, до справ…

Сонце гнало геть морок, хмари і холод. Проте осінь брала своє: Бось кутався у плащ із вовчої шкури, Золота видихав гаряче повітря і дивився, як воно парує на холоді. Рутенія попри ранкову бадьорість засинала під одноманітні кроки. Швидко їхати не могли — заважав туман, та й стежка кривуляла між пагорбів, то занурюючись в ущелини, то виповзаючи на рівнину.

Раптом густа темінь навалилась на Рутенію. Судома звела руки…

Хтось поруч закричав!

Біль пронизав тіло, спалахнула перед очима блискавка і зникла у напрямку Богумира…

Морок зник.

— Дзеванна! Вона в небезпеці! — скоромовив Золота. — Це те замовляння… Це воно…

— Далеко до неї? — спитала Рутенія.

— Дуже… — він зосередився. — Богумир, це точно. Так… Так… Це сталося десь посередині між Руссю і Сієвією. Далеко…

— Точно не можеш сказати, що сталося? — питав Бось.

— На жаль… Ет, мене б теперішнього та в минуле…

— Прискоримо ходу? Лютибор може їхати дуже швидко, проте, всіх не донесе… Та й вистежить його Ворон! Вистежить! Далі багато сіл, ми зможемо поміняти коней… А вже в Богумирі розділимося! Хтось шукатиме Дзеванну, хтось — до Воронового лігвища.

— Ага! А тим часом від Дзеванни і мокрого місця не лишиться! Немає в нас часу! Немає! — кричав Бось.

— Криком їй не допоможеш, — сказав Віт. — Як обминути Ахрумана і швидко дістатися до Дзеванни?

— Чекайте… чекайте… — мовила Рутенія. — А якщо нам не ховатися від Ворона? Він чекає на мене де?

— Де?

— В Городищі Старого Бога в Словунії! Тож, якщо я рухатимусь у тому напрямку, Ворон нічого не запідозрить. Усе йтиме за його планом!

— Тобто, ти таки поїдеш туди? — отетеріло глянув на неї Золота.

— Та ні! Не я! Туди поїдуть Віт із Босем! Тільки вони не доїдуть до Городища… Вони скочать з Лютибора між Руссю і Сієвією! А Лютибор продовжить свій шлях до Городища… Цим ми ще й відволічемо Ворона. Він шукатиме мене аж ніяк не біля свого замку. Він нишпоритиме у Словунії, круг Городища… А Віт із Босем шукатимуть Дзеванну.

— А твій Лютибор… — Бось скоса глянув на величезного коня. — Він витримає нас?..

Рутенія скочила на землю і поклала руку Лютиборові на гриву. Потім покликала ближче чугайстра зі злиднем. Віт поклав руку на шию і підняв Бося, щоб той теж міг без остраху торкнутися коня. Лютибор фиркнув.

— Ну ось і познайомилися, — усміхнулась Рутенія.

Розклавши речі, Віт забрався на Лютибора, підхопив на руки Бося й посадив його перед себе. Лютибор нервово тупцював і крутив головою.

— Не бійтеся. Він донесе вас швидко й без ушкоджень! — Рутенія зійшла зі стежки.

— Де ми зустрінемося й коли? — зупинив усіх Бось.

— Хто був у Голуні?