Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Дядьєв, Ред і Калошин його хвалять. А що їм лишається робити? Вони вміють писати лише для цирку. У них нема іншого фаху. Коли Тихомиров виграє справу — їм кінець, якщо вони проти нього виступали. Якщо програє Тихомиров — вони також молодці, за слабкого заступились. Ніхто їх не осудить. Од начальника все залежить. Тихомиров і замовлення робить, і ціни за номери і цілі програми визначає. І сто разів треба подумати, перш ніж з ним посваритись. Отож ваш Шубовсть на вельми великий ризик іде. А номери Тихомиров справді нищить. І найкращі. Є у нього такий лозунг для співробітників, напівтаємний: «А що нам буде, коли ми цей номер не пропустимо?» Нічого йому не станеться. Хоч тричі Шекспірові від естради відмовляй. Та він просто не може бути в чомусь винним. Він ніяких постанов, рішень, законів — нічого не порушує. І, як не дивно, розмову тільки так і можна вести — гарний він, а чи поганий. Та, я гадаю, не Марина Вікторівна має це робити. Вона його підлегла. Вона сама так живе.

— Вибачте, — втрутився Север'янцев. — Ми так ніколи не виберемось. У вас що-небудь відхиляли?

— Казку мою про одяг знаєте?

— Знаємо. Є такий мультфільм.

— Так ось, тут її, відхилили. Не треба привертати увагу до поганого одягу. У нас в країні на сьогодні є важливіші проблеми. В іншій казці у мене три брати діють. Перший варить сталь, другий запускає супутники, а третій одержує по 33 поросята від однієї свиноматки. Мені було сказано: «У російських народних казках третій брат завжди дурень. Отже, ви натякаєте, що у нас дурні займаються сільським господарством». — «Я натякаю, ті скажуть…» Скільки інтермедій пропало! Ви помітили, що нині у ваших концертах переважно співаки працюють, гімнасти, фокусники, дресирувальники, а не клоуни, куплетисти, тобто розмовники. Так ось це його заслуга!

На цих словах Кічалова підвелась і вклонилась Гумористові:

— Дякую, товаришу Дзюровський, не чекала.

— Будь ласка, товаришу Марино Вікторівно, сам не чекав.

Спасибі Гумористові. Дійсно спасибі! Щочетверга до нього їздитиму у футбол грати, щоб він довше прожив. Фіг у мене цей товстий професор хоч один гол заб'є. І цей сміттєвий ящик також!

Тільки після виступу Дзюровського я збагнув, якої великої помилки допустились Тихомиров з судом. Були б збори — необхідно ухвалу приймати. А яку? Тільки проти мене. Заходи вживати. Які? Безперечно, лише каральні. А коли товариський суд — можна ухвалу не приймати: радитись, думати, відхиляти позов. Тобто суд для мене надзвичайно вигідний. Велика гласність. І Тихомиров лишається в очах усіх кандидатом на завідування пожежною безпекою. Це в разі мого виграшу. В разі їхньої перемоги суд міг би запропонувати адміністрації мене звільнити. (Чого б збори зробити не могли.) Отже, суд — це загострення ситуації, доведення її до вибуху. А отже, знову ходіння по лезу.

Далі голова профкому виступав. Товариш Добронравов Т.П. Колишній нижній гімнаст. (Громадянин товариш-дядько.)

— Ми у профкомі були надзвичайно здивовані листом Шубовстя. Адже йому вже ніхто працювати не заважав. Йому були створені всі умови для зростання і просування. Профком неодноразово виділяв йому путівки, заохочував. Профком клопотав про підвищення його ставки. Єдине, чого не заохочував профком у Шубовсті, — партизанщини, як він каже, імпровізації. Ми не можемо ставити успіх у глядача в залежність од настрою нашої прими. Репертуар повинен бути надійний, перевірений, якісний і соціально зрілий. Проте Шубовстя, і я сам цьому свідок, повсякчас тягне на загравання з публікою. На створення непередбачених ситуацій. Він навіть не замислюється: а раптом це потрібно лише йому? А раптом глядачеві це зовсім не потрібно? І Анатолій Сергійович абсолютно правий, вимагаючи стабільного, перевіреного репертуару. Ми не приватна лавочка, ми — державна організація. І конфлікт ясний. Ні в якому разі не можна лишати його без наслідків. Тихомиров — заслужений працівник цирку. Його діяльність бездоганна. Профспілковий комітет вважає, що необхідно зробити все, щоб Анатолій Сергійович був убезпечений від подібних ситуацій, а Шубовсть покараний.

Він ще хвилину говорив про інші справи Цирк-концерту. Певно, він був усе ж таки сумлінний профспілковий працівник. Дай боже йому гарного профспілкового здоров'я, профспілкової бадьорості та справжнього широкого профспілкового щастя і раптом — нова несподіванка! Дмитрієв виступив. Він якийсь такий великий і номенклатурний, що йому зразу надають слово, запрошують у президії, навіть до ладу не довідавшись, хто він.

— Я — головний інженер тієї організації, «вельми шанованої», звідки до вас прийшов Шубовсть. Ось про що я подумав: а чи візьму я його до себе на виробництво назад, якщо попроситься? І так вирішив — не візьму. Надто вже він незручний. І багато з ним скандалів пов'язано. Досі про нього на заводі легенди ходять… Але те, що він для діла корисний, — це безперечно. Те, що він ворог зашкарублості й лицемірства, кожному зрозуміло. І що він людина порядна, можу засвідчити. Питання є?

Не було.

— То що ж! — сказав Мосалов. — Лишається нам Шубовстя вислухати. Ваше останнє слово.

Я подав Топиліну знак крутити лебідку. І неквапливо пішов до вхідних дверей. Є у мене що сказати. Зрештою сам я збагнув багато що. І головне, я збагнув, що усі люди на землі поділяються на громадян і рабів… Причому раб може бути на будь-якій посаді, бути начальником, та все ж лишається рабом. І що він сіє довкола? Рабство і догідливість. І з пана він миттєво обертається на підлабузника при появі дужчої людини. А громадяни повсякчас громадяни. І наше завдання — збільшувати кількість громадян, витрушувати з людей холуйство. І тільки тоді, коли всі люди стануть громадянами (може, через тисячу років), можна буде сісти й серйозно замислитись — а для чого життя дано людству, для чого ми, люди, на землі живемо?

Вийшло смішно. Ненапнутий трос лежав на — сцені. Він почав напинатись і опинився під стільцем нижнього гімнаста. Того самого, котрий вимагав стабільності в житті цирку. Ще секунда — і він поїхав би на стільці навстріч мені. Його спіймав Mocaлов.

По напнутому