Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

стражденному світу, хоч би чого їй це коштувало, і коли Бог прорік їй у відповідь, що вона має робити, то чи повинна людина чинити так, як їй було сказано?» 27. «Звісно, що так, Учителю! — заволали люди. — Втіхою буде для неї страждання від усіх тортур пекла, коли так сказав сам Бог!» 28. «Навіть байдуже, які це тортури чи яке неймовірно важке таке завдання?» 29. «Бути повішеним — це честь, бути прибитим цвяхами до дерева або спаленим живцем — це слава, коли так сказав Бог», — відповіли вони. 30. «А як ви вчинили б, — кинув Учитель у натовп, — коли б вам просто в обличчя прорік Бог: «Воля моя — бути тобі в цьому світі щасливим, хоч як довго ти житимеш». Що тоді?» 31. І мовчав натовп, ані голосу, ані звуку не чути було на схилах гори і в долинах, де він зібрався. 32. І мовив Учитель у цю тишу: «На стежині нашого щастя віднайдемо знання, заради якого обрали саме цей час для свого життя. Ось чого я навчився сьогодні, тож і вирішив нині покинути вас, аби йшли ви своєю стежиною, як вам заманеться». 33. І попрямував він своєю дорогою крізь натовп, і покинув їх, і повернувся до буденного світу людей і машин.
2

Дональда Шімоду я зустрів десь серед літа. За чотири роки повітряних мандрів мені ще не випадало здибати іншого пілота, який би промишляв тим, що і я, — перелітав би за вітром від містечка до містечка і продавав прогулянкові польоти на старенькому біплані — по три долари за десять хвилин у повітрі.

Та одного дня, перебуваючи трохи на північ від Ферріса, що в штаті Іллінойс, позирнув я вниз із кабіни свого «Фліта» і побачив старенький «Тревел-ейр-4000». Білий із золотистим літачок гарненько примостився собі на жовтаво-смарагдовій сіножаті.

Я живу вільним життям та, попри його принади, часом почуваєш себе самотнім. Я поглянув на біплан, якусь мить подумав і розважив — не буде ніякої шкоди, якщо я підсяду до нього. Скинувши оберти майже до холостих, я виконав повну глісаду і ввійшов у крен на посадку. Вітер заспівав у зовнішніх дротах, а старий двигун відгукнувся добрим, лагідним «пок-пок-пок» — звуком, який народжується лише тоді, коли пропелер обертається вже за інерцією. Аби краще роздивитися місце посадки, я виписав коло. Зовсім близько піді мною зеленолистими джунглями шурхотіла кукурудза, зблиснула дротяна огорожа, а далі, ген-ген, скільки сягало око, розпросторилась щойно викошена сіножать. Зіткнення з повітряним потоком і вихід з нього, довершене невелике коло над землею, шурхіт коліс об траву, і ось він — заспокійливо дріботливий стукіт шасі від зіткнення з твердим ґрунтом, усе повільніше, повільніше, і врешті — завжди раптовий поштовх. Сів! Підрулюю до літака і зупиняюсь, зменшую оберти, вимикаю двигун. Чути затишне «клак-клак» — це пропелер ще поволі обертається перед тим, як завмерти в цілковитому спокої липня.

Прихилившись спиною до лівого колеса, пілот «Тревел-ейра» сидів на покосі й дивився на мене.

Десь із півхвилини я й собі дивився на нього, дивуючись з його незворушності. Навряд чи я сам отак спокійно сидів би й спостерігав, як інший літак приземлюється в полі і зупиняється за десяток кроків од мене. Я привітно кивнув: не знаю чому, але той чоловік мені подобався.

— У вас самотній вигляд, — сказав я, сидячи в кабіні.

— Як і у вас.

— Не хочу вам заважати. Коли ще один пілот тут зайвий, полечу далі.

— Ні, я чекав на вас.

Ці слова викликали в мене посмішку, і я не приховав її.

— Даруйте, що запізнився.

— Усе гаразд.

Я зняв шолом та захисні окуляри, виліз із кабіни і зійшов на землю — прекрасне відчуття після кількох годин у літаку.

— Сподіваюсь, не матимете нічого проти сендвіча з шинкою та сиром? — запитав він. — 3 шинкою, сиром і, можливо, з мурашкою.

Ніякого рукостискання, жодних представлень.

На зріст він був невисокий. З довгим, до плечей волоссям, чорнішим за гуму на колесі, до якого він притулився. Очі — темні, як у яструба. Добре, коли такі очі у друзів, та коли вони належать незнайомцям, то стає не по собі. Він скидався на майстра карате, що зосередився перед розважливо-несамовитим показовим виступом.

Я взяв у нього сендвіч і воду в ковпачку з термоса.

— Хто ви, зрештою? — запитав я. — Вже кілька років торгую повітряними прогулянками, та ще ніколи не зустрічав іншого гастролера.

— На світі не так багато іншого