Читати книгу - "Порожня труна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти гукаєш свою матусю — от і гаразд! Твою матусю вже давно вколошкали. — Бедо підвівся і, щоб приховати хвилювання, люто проказував далі: — Зараз, любий, тобі зроблять каюк, це тебе навчить, що означає любити татка; ти спадкоємець, а він навіть узяти нічого не може! — Нелюд обернувся до Фантомаса: — То чого ти чекаєш, хазяїне?
Та Фантомас мовчав. Його рука лежала на голові дитини, ладна щомиті до тих убивчих рухів, про які щойно казав.
— Чого ти чекаєш? — повторив Бедо.
Фантомас мовчав, і волоцюга спалахнув.
— Настобіса, треба робити що слід. Чого ото зволікати? Фантомасе, чи ти перепудився?
Фантомас зареготав.
— Ти, — озвався він, — гадаєш, ніби в мене здригнеться рука? Е ні, ти мене просто не знаєш. — Із моторошною посмішкою докинув: — Любчику мій, я ніколи ні перед чим не відступаюсь. Будь певен, коли йдеться про мої, інтереси, я порішу без жалю кого завгодно. Бедо, якби мені від цього була користь, я б миттю проробив із тобою те, що я зроблю з Убером. І навіть не почув твого останнього хрипу… Ні, це не те.
— А що? — запитав Бедо, якому Фантомасові слова були не до шмиги.
— Думаю.
Фантомас міркував. Він і справді, як сказав тому поганцеві Бедо, не знав вагань, коли щось стосувалося його. Проте аж ніяк не був легковажним, він і завжди все обраховував наперед і зважував наслідки кожного свого вчинку.
— Чи справді буде мені вигода, — розважав Фантомас, — якщо я порішу цього байстрюка? — А потім уже точніше сформулював свою думку: — Та чи найвигідніше мені вбити цього байстрюка? — Отак розваживши, Фантомас знову дійшов того самого фатального рішення.
— Ладен присягтися, — озвався він, — що це неминуче. Адже згадай, Бедо, що я тобі казав кілька хвилин тому.
Важка рука лягла на голову малого Убера. Що могла вдіяти дитина? Бедо обачливо зав'язав їй рота, щоб не чулося навіть зойку. Фантомас зігнув хлопчикову голову наперед.
— Це справа кількох секунд, — запевнив він Бедо.
І смерть справді спостигла б дитину, якби зненацька Фантомас не відступив.
— Ти ба! — вигукнув він. — Постривай!
Бедо не помічав, що до помешкання виразно долинає шум з вулиці. Саме галас рознощиків газет, що цілим гуртом розпродували спеціальний випуск, зупинив Фантомасову руку, приголомшив Генія злочину, перешкодив йому звершити нелюдський намір.
Фантомас звелів Бедо:
— Іди й купи мені газету!
— Навіщо? — невдоволено скривився Бедо. — Хіба нас обходить, що там пишуть?
Фантомас нетерпляче повторив:
— Іди і купи мені газету! — І додав: — Я хочу знати, чи вбитий Жюв.
З Фантомасом не сперечаються. А тим паче Бедо, який ніколи й гадки не мав хоч у чомусь суперечити своєму хазяїну. З буркотінням, але слухняно він вийшов з підземелля. Через кілька хвилин повернувся блідий, як стіна, з газетою в руці.
— Що там? — поцікавився Фантомас.
— Повна несподіванка, — пробелькотів Бедо.
— Що саме?
— Прочитайте самі.
І Фантомас вихопив з його рук спеціальний випуск. Щойно поглянувши на шпальти, він і собі сполотнів.
— А нехай тобі! — буркнув він.
І уважно прочитав повідомлення, набране жирними літерами:
«У клініці в Нейї знайдено труп відомого лікаря й уславленого хірурга Поля Дропа. Наші читачі пам'ятають, що дружину бідолашного професора вбив, як гадають, Фантомас учора ввечері. Проте цього разу винен не Фантомас. Хірург Дроп помер під час операції, яку робив на самому собі. Переливаючи власну кров молодій жінці, яку хотів порятувати від божевілля, видатний клініцист загинув жахливою смертю».
Фантомас підвів очі. Обличчя його вкрила смертельна блідість, руки трусилися.
— То що, Фантомасе, — озвався Бедо, — це вас приголомшило? Ви цього не сподівалися? І що скажете на це? Та невже ви відступите? Чи хочете, аби цього байстрюка доконав увечері я сам?
Фантомас одразу стрепенувся. В руці його зблиснув ніж, погрозливо спрямований на волоцюгу; проте сам навіть кроку не зробив.
— Замовкни! — гарикнув Фантомас, від чого переляканий Бедо сахнувся в куток. — Замовкни, ти навіть збагнути не можеш, що верзеш… Порішити дитину!.. Справді, досі йшлося про вбивство дитини. Але те було доцільно, коли б спадкоємцем став його батько… Але Дроп уже мертвий, і якщо загине і дитина, статки успадкують якісь далекі родичі. Тоді треба буде вигадувати нові ходи. — І вже тихіше додав: — Ні, вбивати дитину тепер не слід. Та він просто щасливий, що ми згаяли кілька хвилин. Хай йому біс, тепер ця дитина багата, тобто стане багатою, коли виросте. — Помовчавши хвилю, Фантомас завершив: — А хто згодом принесе вам купу грошей, того не вбивають. — Злочинець зареготав і, сховавши ножа, зміряв поглядом Бедо. — Якби ти був не такий дурноверхий і ниций, — прорік раптом Фантомас, — я б тобі навіть < зробив щедрий дарунок.
— Який? — вихопилося в спантеличеного Бедо, що не розумів такого простого Фантомасового задуму. — Що ви маєте на увазі?
— Я хочу випробувати тебе, — повільно проказав Король злочинів, — і обдарувати, як я оце прохопився. Але шануйся. Якщо послухаєш мене, то через кілька днів можеш казково розбагатіти. — І глузливо, навіть іще цинічніше, ніж коли замірявся на вбивство, Фантомас тицьнув пальцем на дитину, що від жаху зомліла на стільці. — Бедо, ось твій син!
— Мій син?.. — здригнувся Бедо. — Ні, тільки не це!
Фантомас відбив йому будь-яку охоту заперечувати, мовивши з притиском:
— Ось твій син, Бедо! І невдовзі ми з тобою успадкуємо величезні статки.
Тепер Бедо все второпав. Він збагнув, що Фантомас поклав на нього страхітливе доручення. Зрозумів, що Фантомас не знічев'я доручив йому дитину, а щоб він видавав її за свого сина. І ошелешений Бедо, прагнучи відразу увійти в роль, незграбно взяв Убера на руки.
— Люлі, хлопчику, люлі, — заспівав він нещиро, а тоді, мовби
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня труна», після закриття браузера.