Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

балачкам, які межували з маячнею, Модрю змусив товариша лягти й погасив світло. Балавуан заснув дуже пізно і спав неспокійно. Цілісіньку ніч він бачив уві сні дівчинку в жовтому. Нею починався й кінчався кожен тяжкий кошмар. То її хтось замкнув у кімнаті на дев’ятому поверсі, сходи обвалились, а всі драбини, що їх Балавуан приставляв до стіни, виявлялися занадто короткі. То він тікав із в’язниці, біг лабіринтом вулиць і шукав чогось такого, чого й уявити важко, а коли нарешті натрапив на великий підземний ресторан, обладнаний, як музей, і знайшов там те, що шукав — дівчинку в жовтому, з комірчини вискочили троє ватажків руху Опору й схопили дівчинку. Снилося йому, ніби він підходить до художньої крамниці й раптом прокидається, усвідомлюючи, що то був тільки сон. Але вранці, коли Балавуан зовсім прокинувся від цих кошмарів, його віра в Лецвітову картину лишилася непохитною. Він так ослаб, що Модрю навіть побоювався, чи зможе довести його до вулиці Боесі. Їм поталанило. Сходячи вниз, вони побачили на п’ятому поверсі, під дверима однієї з квартир, бідон із молоком і батон. Балавуан випив молоко, а батон вони з’їли вже на вулиці, причому більший шматок Модрю віддав товаришеві.

Коли вони підійшли до крамниці Гермеса, Лецвітової картини у вітрині вже не було. Натомість стояв пейзаж іншого художника, але ця картина друзів не цікавила. Про всяк випадок вони таки спробували підживитись, але в засніжених полях, серед яких на тлі сірого неба бовваніли кілька яблунь із чорним покрученим гіллям, нічого поживного не знайшли. Балавуан так занепав духом, що вже й не лаявся. У тій невдачі він вбачав продовження нічних кошмарів і, вважаючи це за пересторогу, вже не вірив, що їм пощастить колись відшукати «Дівчинку в жовтому».

— Все ж таки непогано намальовано, — зітхнув він, роздивляючись картину. — Гарно зображено те, що й має бути зображено.

— Та це просто пшик! — обурився Модрю. — Я таке й живописом не назву! Ану, ходімо зі мною.

Йому здавалося, що Гермес, забравши з вітрини «Дівчинку в жовтому», хотів образити особисто його. Розлютований Модрю кинувся до крамниці. Балавуан не відставав від нього ні на крок. Секретарка була сама. Побачивши вчорашнього відвідувача, а з ним ще одного підозрілого типа, вона страшенно злякалась і вирішила не ризикувати життям заради хазяїнових інтересів.

— Де Лецвітова картина, яка була вчора у вітрині? — грубо запитав Модрю.

— Пан Гермес її продав, — невпевнено відказала секретарка.

Модрю, окинувши поглядом стіни, завважив, що решта шість Лецвітових картин також зникли.

— Теж продані? Усі шість?

Секретарка кивнула головою, надто перелякана, щоб давати пояснення, які зробили б її брехню переконливішою. Але якщо відвідувач хоч трохи засумнівається в її словах, вона вирішила негайно дістати картини зі схованки. Та відвідувач не засумнівався. Одначе переляк у молодої жінки він помітив. Сягнувши рукою до кишені куртки, він мовив:

— Дайте мені Лецвітову адресу.

Вважаючи, що ще легко відбулася, секретарка без зволікань назвала адресу художника й була така люб’язна, що навіть записала її на аркушику паперу.

— Тепер побенкетуємо біля самого джерела, — сказав Модрю, виходячи з крамниці. — В тебе стане сили піднятися на Монмартр?

— Навіщо? — заперечив Балавуан. — З «Дівчинкою в жовтому» покінчено. Ми її не знайдемо.

— То й що? Головне — дістатися до Лецвітових картин. І байдуже, що на них буде — дівчинка в жовтому чи свічник.

Та Балавуан геть розкис і зневірився. Йому навіть подобалося відчувати себе таким нещасним.

— Дай мені спокійно вмерти, — сказав він. — Я людина пропаща. Тим, хто зі мною поведеться, я приношу невдачу. Я — саме втілення невдачі. Коли я віддав себе служінню Європі, то ніякої політики у мене й на гадці не було. Мені пропонували вибір: місце охоронника або постачальника парфумерних виробів. Кузен Ернест був комірником у Фантена й міг добитися для мене місця постачальника. Багато хто зі службовців Фантена був зв’язаний з Опором. Ернест потрапив у течію. Я теж міг потрапити, коли б не зробив дурниці. Я вибрав місце охоронника, бо мені здалося, що так краще звучить і робота не тяжка. А тепер Ернест помічник префекта в Бретані, а я — злидень, без грошей, у животі порожньо, ні харчових карток, ні тютюнових, і шпиги йдуть по сліду. Не скажу, що став би помічником префекта, якби вибрав був місце постачальника у Фантена. Ернест чоловік освічений. Але, в кожному разі, я мав би роботу, документи, гарно заробляв би, їв досхочу й курив американські сигарети. Та я народився не для щастя. Мій кузен це добре знає. Після війни він мені переказував, що коли я траплюся йому на шляху, то він сам викаже мене Опору. З його становищем воно, бачиш, і не дивно. Хоч мені здається, на його місці я б не був такий жорстокий. А втім, хто його знає, що може спасти на думку, коли ти став помічником префекта. Що важить для нього такий тип, як я, — невдаха, можна сказати, волоцюга, втікач, обірванець? З таким політичним минулим, як у мене, — це крах. Подумай тільки. Коли я був у шефа охоронником, то бачив навіть міністрів!

Не вгаваючи, з якоюсь похмурою радістю Балавуан докладно розповідав про своє падіння, а Модрю, якому він своїм безнастанним скигленням уже протуркав вуха, боявся його перебити, бо вони все ж таки були друзі. Поринувши в спогади й через силу вибираючись на Монмартр, Балавуан забув про те, що вирішив відмовитися від подальших пошуків картини. А тепер начебто усвідомив, що сам лізе в пастку.

— Облиш мене, Етьєне. Я приношу нещастя, я пропаща людина, покидьок. Минуле тягне мене в безодню… Облиш мене.

— Та годі-бо! Ми вже прийшли. Через п’ять хвилин ти будеш ситий.

— Ось побачиш, його не виявиться вдома. Або він, якщо вдома, просто виштурхає нас за двері.

Лецвіт був удома, бо в майстерні чулися голоси. Двері художник відчинив сам і зустрів їх стримано.

— Маю повідомити вас про щось дуже важливе, — сказав Модрю, ступивши в прочинені двері.

Зазирнувши до майстерні, він з подивом побачив там Гермеса. Той також його впізнав,