Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

III, р. 19. Автограф:

Зараз мститься виростає

III, р. 19. Першодрук:

Думка пімсти виростає

III, р. 29. Автограф:

Що не має собі цілі

III, р. 29. Першодрук:

Що не має в своїй цілі

VI, р. 59. Автограф:

Не відмовив Ор нічого

VI, р. 59. Першодрук:

Ор не відповів нічого

VII, р. 14-15. Автограф:

Спільній справі послужити

VII, р. 14-15. Першодрук:

Не хотять спільній служити

VII, р. 14-15. Автограф:

Не хтять труси та дурні

VII, р. 14-15. Першодрук:

Справі труси та дурні

VII, р. 49. Автограф:

В мні чуття та сліз потік

VII, р. 49. Першодрук:

Чуття в мені і сліз потік

У кінці автографа є авторська примітка, в якій зазначено дату написання твору: «Початок сеї поеми до рядка 56 написано в р. 1899, решту в днях 19-22 вересня 1914».

Зберігся також чорновий автограф перших 56 рядків поеми (ф. 3, № 288), у якому остання строфа має дещо іншу редакцію:

І як довго та сторожа

Там стояла, знали всі:

«Ще у Києві князює

Мономах, половців бич».

В архіві Франка (ф. 3, № 289) зберігся і детальний коментар до літописного тексту, датований 1915 р., який ліг в основу поеми «Ор і Сирчан». Тут Франко висловлює припущення, що легенду про ханських синів літописець запозичив з якогось давнішого «поетичного джерела», і пояснює причини, які спонукали його взятися за поетичне опрацювання літописного оповідання: «Та коли мати на увазі, що автор, який писав у р. 1201, не міг знати так докладно, що робив Володимир Мономах перед роком 1113 - по тім році наш літопис не згадує вже ані про один похід на половців, а було їх, як можна зрозуміти з Володимирового «Поучення дітям», більше як 20 […] і коли додати до того, що про похід, після якого половецькі ханенки Отрок і Сирчан розійшлися, не списаний докладно в літописі, ані не згаданий окремо в Володимирськім поученні, то мусимо прийти до заключення, що автор літописної записки з р. 1201 мав під руками давніше джерело до історії часів Мономахових. З того, по всій правдоподібності, поетичного джерела взята також половецька сага про половецьких ханенків […] Рядки 18-32 - се незвичайна щодо свого складу, походження й поетичної вартості половецька сага, захована в нашім письменстві…»

Подається за першодруком.

«Діло» - газета ліберально-буржуазного напряму, згодом буржуазно-націоналістична. Виходила у Львові з 1880 р. до 1939 р.

Пригоди з літ 1185-87

Вперше надруковано в газеті «Діло», 1916, № 43, 45-47 (14-18. II).

Зберігся чистовий автограф поеми (ф. 3, № 233, арк. 7-17) з кількома поправками автора та історико-літературний коментар до неї (ф. 3, № 260, арк. 1-3).

Порівняно з автографом, першодрук має незначні відмінності; читаючи верстку твору, автор, очевидно, зробив деякі поправки. Найважливіші з них:

Автограф:

Нам премудро так сказати…

Першодрук:

р. 53 - Так премудро нам сказати

Автограф:

Жар до бою аж пала…

Першодрук:

р. 76 - Хіть до бою аж пала

Автограф:

Хоч пізнать вони не вміли

Першодрук:

р. 83 - Хоч пізнать вони не вспіли

Для розуміння джерел твору важливе значення має Франків історико-літературний коментар до поеми, який тут наводимо повністю. «Отсе поетичне оповідання основане на записках Київського літопису, розуміється, з додатком поетичного вимислу, в значній мірі навіяного вдуманням в оповідання літопису. Не подаю тут усіх записок наших літописів XII в. про Кончака, бо се буде зроблено в моїй статті «Літописна основа «Слова о полку Игоревѣ», написаній у головному при кінці 1914 р. та досі ще не викінченій. Тут подаю лише деякі уступи з літописних записок, що відповідають подекуди головним мотивам моєї поеми. І так під р. 1179 читаємо: 30

Того же лѣта мѣсяца августа

Придоша иноплеменьнци на рускую землю,

Безбожнии измалтянѣ, окаяньнии агаряне,

Нечистии исчадья [половецкия]

[И с ними вождь их] именемь Концак,

Злу началник правовѣрным крестьяном

Дѣлом и нравом сотониным,

Паче же всим церквам [злѣйшии враг],

Идеже имя божие славиться,

Сими же погаными хулиться.

То не реку єдинем крестьяном,

Но и самому богу врази,

То аще кто любить врази божия,

То сими что приимуть от бога?

Сий же богостудный Концак

Со єдиномыслеными своими

Приѣхавше к Переяславлю

За грѣхы наша много зла створи крестьяним:

Оних плѣниша, а иныя избиша.

Множайшия же избиша младенѣц (ст. 414-5).

Пропускаю кінець сеї записки, де сказано, що проти половців виступив великий князь київський Святослав та інші князі:

Вѣсть же приимше, половци

Яшася бѣгу опять своею дорогою,

А князи воротишася во свояси.

Ся записка важна була для мене головно як малюнок настрою та морального почуття літописця, можна допустити, що не самого літописця, а й значної часті тодішнього руського загалу, з яким слухано звісток про напади половців та про вчинки Кончака. В такім настрої при живій вірі народу в «сотонинську» силу, що може проявлятися в чоловіці, легко постають саги вроді тих, які я вивів у