Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

260
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 94
Перейти на сторінку:
class="p">"Я бу­ду двічі на тиж­день сидіти з ним по­руч і попліч, чер­ка­тись пле­чем об йо­го пле­че. Він ме­не бу­де ла­па­ти за пальці, бра­ти за ру­ки", - ду­ма­ла Ба­ла­бу­ши­ха, же­ру­чи Га­ну­ша очи­ма.

Скінчився Нас­тин урок. Ба­ла­бу­ши­ха підійшла до Га­ну­ша й, див­ля­чись йо­му в вічі, про­мо­ви­ла:


- Мосьє Га­нуш, ви так чу­до­во вчи­те, а я так люб­лю му­зи­ку, що мені самій за­ба­жа­лось вчи­тись на фор­теп'яні. Вчіть ме­не ра­зом з Нас­тею. Ми бу­де­мо гра­ти в чо­ти­ри ру­ки.


Гануш тільки витріщив з ди­ва на неї очі й по­ду­мав, чи не здуріла во­на на старість. В Ба­ла­бу­хи аж очі вип­ну­лись з то­го ди­ва.


- Правда, ти, Мар­ку Пав­ло­ви­чу, не пош­ко­дуєш для ме­не кілька кар­бо­ванців? Як я люб­лю му­зи­ку! І ска­за­ти, й вис­ло­ви­ти не мо­жу! Нас­тя бу­де гра­ти, а я бу­ду аком­па­ну­ва­ти; мені більше й не тре­ба. А ти бу­деш слу­ха­ти.


Бідний отець про­тоєрей зго­див­ся, важ­ко зітхнув­ши. Йо­му зда­ва­лось, що як він не зго­диться, то пані про­тоєрей­ша зніметься з місця й шуг­не шулікою ку­дись за три­дев'ять зе­мель, хоч би й до Ка­зан­це­ва або де-інде. Він зго­див­ся.


Гануш по­са­див Ба­ла­бу­ши­ху за фор­теп'ян і по­чав розк­ла­да­ти по клавішах її сухі, не­на­че тріски, пальці та по­ка­зу­ва­ти га­ми.


Настя сміялась в їх за спи­ною. Ба­ла­бу­ши­ха сту­ка­ла своїми міцни­ми нер­во­ви­ми пальця­ми по клавішах, не­на­че мо­ло­точ­ка­ми, а ско­са все пог­ля­да­ла на повні ма­ли­нові Га­ну­шеві гу­би. Га­ну­ша ду­шив у горлі сміх. Він лед­ве вдер­жав­ся, щоб не прис­ну­ти од сміху. Ба­ла­бу­ха ку­рив люльку й бай­дуж­но ди­вив­ся на свою жінку.


Цілу го­ди­ну мор­ду­вав­ся Га­нуш, нап­рав­ля­ючи на клавіші пальці своєї ста­рої уче­ниці. Старі одубілі пальці, не­на­че граблі, не слу­ха­лись і не гну­лись. Ба­ла­бу­ши­ха не ду­же пильно вва­жа­ла на свій урок. Їй не то­го бу­ло тре­ба. В кінці го­ди­ни Ба­ла­бу­ши­ха лед­ве змог­ла пе­ре­мог­ти од­ну га­му. Га­нуш встав з-за фор­теп'яна й втер піт на лобі хус­точ­кою. Ба­ла­бу­ши­ха пурх­ну­ла з стільця, на­че мо­ло­да дівчин­ка, й гук­ну­ла на Ба­ла­бу­ху:


- Ну, те­пер, па­нот­че, став нам мо­го­ри­ча: ми скінчи­ли важ­ку ро­бо­ту. 3ве­ли по­да­ти до чаю пляш­ку ро­му, а я ви­не­су своєму вчи­те­леві ва­рен­ня.


Пляшка ро­му й ва­рен­ня за­раз з'яви­лись на столі. Га­нуш вклав у ко­пи з півфун­та ва­рен­ня і по­чав хи­ли­ти пунші. Ба­ла­бу­ши­ха по­ве­селіша­ла й не­на­че по­мо­лод­ша­ла. Во­на ку­ри­ла папіро­си, їла ва­рен­ня та хи­ли­ла пунші незгірше сво­го вчи­те­ля.


Од то­го дня Ба­ла­бу­ши­ха зак­ла­ла в бе­резі під вер­ба­ми справдішню фаб­ри­ку ва­рен­ня, щоб до­го­ди­ти своєму вчи­те­леві й за­побігти в йо­го лас­ки. Ба­ла­бу­ши­ха роз­си­ла­ла най­ми­чок в сад­ки сусідніх панів та се­лян за гірки­ми че­реш­ня­ми, за аг­ру­сом, виш­ня­ми-лу­тов­ка­ми, мо­ре­ля­ми, су­ни­ця­ми, рай­ськи­ми яб­лу­ка­ми, пос­ла­ла хлопців наз­би­ра­ти ожи­ни в ло­зах по­над Рос­сю; на­ва­ри­ла су­хо­го ва­рен­ня з груш, яб­лук, з ка­вунів, з динь.


Балабушиха дов­генько ви­би­ра­ла та­кий ви­па­док, щоб зіста­тись уд­вох з Га­ну­шем на са­моті. На її щас­тя, та­кий час тра­пив­ся. Раз в Насті боліли зу­би, й во­на не мог­ла бра­ти уро­ка. Ба­ла­бу­ха пішов ко­гось сповіда­ти. Ба­ла­бу­ши­ха стовк­ла, не­на­че в ступі, од­ну га­му й поп­ро­си­ла Га­ну­ша пи­ти чай в са­док, в гульби­ще.


Вечір був чу­до­вий, ти­хий та яс­ний. По­ки най­мич­ка нас­тав­ля­ла са­мо­вар, Ба­ла­бу­ши­ха хо­ди­ла з Га­ну­шем по доріжках по­над бе­ре­гом Росі й роз­мов­ля­ла. Во­на вбра­лась в свіженьку сук­ню буз­ко­во­го кольору й заквітча­ла ко­си білою й синьою аст­ра­ми.


- Мосьє Га­нуш, ви щас­ли­ва лю­ди­на! Я вам за­ви­дую, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Перший раз за мо­го жит­тя чую, що я щас­ли­вий. Мо­же, ста­ну й щас­ли­вий з ва­шо­го лег­ко­го сло­ва, як з лег­кої ру­ки.


Балабушиха зраділа. Їй зда­лось, що Га­нуш на­тяк­нув на те, чо­го їй бу­ло тре­ба і до чо­го во­на пря­му­ва­ла в своїй роз­мові.


- Ви ба­чи­ли ба­га­то світу, бу­ва­ли в уся­ких містах, бу­ли в Па­рижі, жи­ли за гра­ни­цею. А ми, бідні, си­ди­мо оту­теч­ки в оцих по­га­них но­рах, не­на­че ті чер­ниці в мо­нас­тирі. Ви ба­чи­те, яке на­ше жит­тя? З ким нам зна­ти­ся? Кру­гом нас по се­лах прос­те ду­хо­венст­во; в Бо­гус­лаві самі за се­бе жи­ди. Ох, важ­ке на­ше жит­тя! Як по­ба­чиш просвіче­ну лю­ди­ну, то не на­ди­виш­ся й не на­го­во­риш­ся.


Балабушиха по­ди­ви­лась на Га­ну­ша со­ло­деньки­ми очи­ма. Га­нуш зга­дав ті темні й хо­лодні за­кут­ки, де йо­му до­во­ди­лось про­бу­ва­ти в Європі, й про­мо­вив:


- Правда, що на­ше жит­тя, жит­тя ар­тистів, ве­се­ле. Те­ат­ри та кон­цер­ти нам аж проїлись, аж ос­то­гид­ли! Ми, на­че ті птиці, все ще­бе­че­мо та співаємо.


- Шкода, що я не ро­ди­лась ар­тист­кою, а мо­же, й ро­ди­лась, та не вда­лась. Ви вольна лю­ди­на, вольна, як пти­ця; а в ме­не на шиї дім, гос­по­дарст­во, го­род, якісь во­ли та ко­ро­ви. Ой важ­ке на­ше жит­тя! Ми нидіємо та чевріємо отут. Не жи­ве­мо, а тільки жи­вотіємо в цій глу­шині.


Гануш при­га­ду­вав, чи ба­чив він ко­ли в її са­дибі во­ли та ко­ро­ви, та та­ки й не при­га­дав.


- А я б ра­дий вже будлі-де й осістись: мені вже тро­хи об­рид­ло бур­лацьке та ци­ганське жит­тя та блу­ка­ни­на.


"Як не мені, то, мо­же, хоч дочці він дос­та­неться. Вже ж я за свя­ще­ни­ка її не од­дам", - по­ду­ма­ла Оле­ся.


Чай був го­то­вий. Ба­ла­бу­ши­ха на­ли­ла чаю, сіла про­ти Га­ну­ша, спер­лась на стіл й пант­ру­ва­ла на Га­ну­шеві очі, як кіт на са­ло.


- Знаєте, як нас ви­да­ють заміж тут, на се­лах? Приїде па­нич двічі-тричі, по­ба­ла­кає з то­бою, та й ви­ходь за йо­го, бо, мо­же, інший і не тра­питься. Йдеш заміж без щи­ро­го га­ря­чо­го ко­хан­ня. Йдеш, аби вий­ти. Ет!


Дивлячись на сиві пас­ма ко­си в Ба­ла­бу­ши­хи, Га­нуш ду­мав, що во­на про­ва­дить мо­ву за свою доч­ку.


- От і я вий­шла за сво­го про­то­по­па: ду­ма­ла, що люб­лю йо­го, а потім вий­шло… ет! - ска­за­ла во­на, мах­нув­ши ру­кою.


Балабушиха мах­ну­ла ру­кою й важ­ко зітхну­ла й за­ду­ма­лась.


- Мосьє Га­нуш, ви лю­би­ли хоч раз на віку щи­ро, га­ря­че? - спи­та­ла Ба­ла­бу­ши­ха зго­дом і ще ближ­че на­хи­ли­ла го­ло­ву че­рез стіл до Га­ну­ше­во­го ли­ця.


Гануша вра­зи­ли ті нес­подівані сло­ва; він аж підняв го­ло­ву.


- Я!.. Я?.. Бу­ло всього на віку, - ска­зав Га­нуш, кот­ро­му ті сло­ва з уст ба­би ста­ли тро­хи про­тивні, навіть гидкі. Ба­ла­бу­ши­ха ста­ла про­бу­ва­ти си­лу своїх очей і підсо­ло­ди­ла їх, не­на­че на­го­ду­ва­ла ва­рен­ням.


- Кажіть-бо сміли­во! Ми тут уд­вох. Нас ніхто не підслу­хає й не по­ба­чить. Що­до ме­не, то я без ко­хан­ня не мо­жу жи­ти. Ох, як важ­ко, як тяж­ко жи­ти без ми­ло­го! - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха й зітхну­ла, спус­тив­ши очі на стіл.


Гануш на­хильці мерщій до­пив чай, по­ки­нув навіть ва­рен­ня й дре­ме­нув з гульби­ща. Ба­ла­бу­ши­ха вис­ко­чи­ла слідком за ним.


- Вечір чу­до­вий. Хо­четься по­гу­ля­ти, по­хо­ди­ти, - ска­зав Га­нуш, приспіву­ючи якусь арійку.


- Скажіть-бо, мосьє Га­нуш, яких ви лю­би­ли: чи біля­вих, чи чор­ня­вих?

1 ... 82 83 84 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"