Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

260
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 94
Перейти на сторінку:
- знов сміли­во й нас­тир­ли­во пи­та­ла Ба­ла­бу­ши­ха.

- Та так, як ви­па­да­ло: один рік біля­ву, а дру­гий - чор­ня­ву, - щоб не до­ку­чи­ло, - ска­зав Га­нуш, од­мов­ля­ючись жар­та­ми.


- Широке ж в вас сер­це. А які ж вам більше при­па­да­ють до впо­до­би: чи блон­дин­ки, чи брю­нет­ки?


- Разом уся­кові: і блон­дин­ки, і брю­нет­ки, аби бу­ли гарні та мо­ло­денькі.


Балабушиха по­вер­ну­ла по доріжці на­низ до бе­ре­га, між густі вер­би. Га­нуш пішов по­руч з нею.


- Чи не лю­би­ли ви ча­сом по три ра­зом? - спи­та­ла з жар­том Ба­ла­бу­ши­ха.


- Траплялось й по чо­ти­ри. Вранці по­ба­чу од­ну гар­ну дівчи­ну й за­ко­ха­юсь, уве­чері по­ба­чу ще кра­щу дру­гу, - знов за­ко­ха­юсь.


- Палка ж ви лю­ди­на! З ва­ми й гу­ля­ти страш­но.


- Зовсім не страш­но. Я спокійний, як яг­ня, й не ку­са­юсь; я вже з'їв свої зу­би, як ка­жуть про во­ли та коні.


- Зарані! А мо­же, то ви не при­ди­ви­лись доб­ре до своїх зубів, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха, ку­са­ючи гу­би.


- Не знаю. От прий­де­мо до ха­ти, то я по­див­люсь на свої зу­би в дзер­ка­ло.


Ганушеві об­рид­ла та­ка роз­мо­ва. Ба­ла­бу­ши­ха са­ма взя­ла йо­го під ру­ку й ти­хе­сенько сту­па­ла по доріжці. Во­ни дійшли до бе­ре­га. Од доріжки по­вер­та­ла на кру­тий бік го­ри ма­ленька сте­жеч­ка поміж тер­ном та жостіром.


- Які гарні виг­ля­ди на Рось! От як­би ще вий­ти на той шпиль та вилізти на отой камінь, ста­ти й по­ди­ви­тись на За­рос­ся! - ска­зав Га­нуш, пус­ка­ючи ру­ку Ба­ла­бу­ши­хи. Він ки­нув­ся на стеж­ку й по­дер­ся на го­ру між тер­ном. Ба­ла­бу­ши­ха й собі ки­ну­лась бігти, але спіткну­лась на камінь і тро­хи не впа­ла од ста­рості літ. Во­на й собі по­дер­лась на кру­чу за Га­ну­шем; її сук­ня зачіпа­лась за гус­тий те­рен, шар­па­лась, лу­ща­ла й дер­лась, а во­на все лізла на го­ру, аж за­са­па­лась. Га­нуш виліз на камінь і ди­вив­ся на За­рос­ся. Ко­ли ог­ля­неться, аж ко­ло йо­го вже стоїть Оле­ся.


- О, й ви тут? - спи­тав Га­нуш.


- Я так люб­лю при­ро­ду, що ви й ме­не за­ма­ни­ли на цей по­га­ний шпиль. Бач­те, як я за­са­па­лась.


Ганушеві хотілось прос­то з ка­ме­ня стриб­ну­ти че­рез тин і втек­ти од нас­тир­ли­вої, при­чеп­ли­вої ба­би. Тим ча­сом на Росі з'явив­ся хист­кий чов­ник. В човні сиділа дівчи­на й га­ня­лась за кач­ка­ми, щоб заг­на­ти їх на бе­рег. Кач­ки, пев­но, вда­лись нес­лух­няні й кру­ти­лись по Росі між камінням. Чов­ник нат­рап­ляв на бист­ри­ну в шумі; во­да гой­да­ла йо­го, не­на­че трісоч­ку. Дівчи­на співа­ла чу­до­вим дзвінким го­ло­сом якусь пісню й кру­ти­лась чов­ном між камінням. Га­нуш за­ди­вив­ся на виг­ляд й слу­хав ве­се­лу ме­лодію. Нес­лух­няні кач­ки пе­реп­ли­ли в Ба­ла­бу­шин са­док. Дівчи­на по­вер­ну­ла чов­ник до бе­ре­га. Га­нуш ско­чив з ка­ме­ня й побіг з го­ри. Ба­ла­бу­ши­ха поп­лен­та­лась за ним. Во­ни прий­шли в бе­рег. Дівчи­на, чор­ня­ва та рум'яна, як ка­ли­на, вста­ла, щоб вис­ко­чи­ти на бе­рег. Га­нуш за­ди­вив­ся на неї й крик­нув:


- Замочишся, чор­ноб­ри­ва! Три­вай, я те­бе пе­ре­сад­жу на бе­рег!


Він ухо­пив дівчи­ну обо­ма ру­ка­ми за стан і пе­ре­ки­нув її на су­хе місце, ущип­нув­ши за що­ку.


- Мосьє Га­нуш! Що ви ро­би­те? Те­пер я пе­ресвідчи­лась, що ви лю­би­те чорні бро­ви та карі очі! - крик­ну­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Ви вга­да­ли. Ой карі очі, чорні брівки! Хто ж вас пак не лю­бить? - ска­зав Га­нуш, комічно зітха­ючи й див­ля­чись прос­то Ба­ла­бу­шисі в очі.


В Ба­ла­бу­ши­хи бу­ли чорні бро­ви й карі очі. Во­на ко­кет­ли­во спус­ти­ла очі до­до­лу, мовч­ки по­хи­ли­ла го­ло­ву й за­ду­ма­лась. Зга­да­ла во­на, як ко­лись в то­му са­мо­му бе­резі ста­но­вий ло­вив по її од­но­му сло­ву жа­бу, дер­ся на кру­тий шпиль за квітка­ми, й за­жу­ри­лась, що її чорні бро­ви вже навіки втра­ти­ли чарівни­чу си­лу. Ба­ла­бу­ши­ха ле­генько зітхну­ла й те­пер тільки по­чу­ти­ла, що по­ко­ло­ла тер­ном та бу­дя­ка­ми пальці й лит­ки.


Вони вер­ну­лись в по­кої мовч­ки. Оле­ся йшла зас­му­че­на.


Тим ча­сом Ба­ла­бу­ха вер­нув­ся до­до­му. Га­нуш ска­зав йо­му, що він завт­ра поїде до Києва й мо­же ку­пи­ти в ма­га­зині для Насті но­вий фор­теп'ян, навіть не за всі го­тові гроші, а на вип­лат. Ба­ла­бу­ха одлічив йо­му гроші, важ­ко зітха­ючи. З то­го ча­су він по­чав бра­ти з міщан та­ку ве­ли­ку пла­ту за тре­би, що міща­ни заг­вал­ту­ва­ли й по­ча­ли го­моніти, чи не по­да­ти б на йо­го про­шен­ня до вла­ди­ки. Од­на­че во­ни пос­тог­на­ли, по­го­моніли й та­ки му­си­ли пла­тить.


Вже пізненько розп­ро­щав­ся Га­нуш.


- Глядіть же, мосьє Га­нуш, ви­беріть для нас гар­ненько­го фор­теп'яна, - на­ка­зу­ва­ла Ба­ла­бу­ши­ха, сто­ячи на ган­ку.


- Для вас ви­бе­ру най­кра­що­го, яко­го тільки знай­ду в ма­га­зині, - крик­нув Га­нуш вже за ворітьми.


Балабуха пішов в ха­ту, а Ба­ла­бу­ши­ха сіла в ган­ку на лаві й об­пер­лась ліктем об по­рен­ча­та й дов­го ди­ви­лась вслід за Га­ну­шем, пе­ре­ду­му­ючи всі ви­пад­ки, які тільки що тра­пи­лись в бе­резі. Дум­ки нас­тир­ли­во йшли од­на за од­ною й все во­ру­ши­ли її пал­ку вда­чу, не да­ва­ли спо­кою… Оле­ся аж го­ло­ву по­хи­ли­ла.


"Коли я вже не при­ча­рую Га­ну­ша очи­ма та бро­ва­ми, то, мо­же, я при­ча­рую йо­го вірни­ми сло­ва­ми та лас­кавістю. Він лю­бить чорні бро­ви: не дур­но ж він за­ди­вив­ся на чор­ня­ву дівчи­ну в бе­резі. Мо­же… мо­же, і мої бро­ви ще не зли­ня­ли. Мо­же, я при­вер­ну йо­го до се­бе. Який би пре­зент йо­му зро­би­ти? Ви­шию ли­шень я йо­му по­душ­ку, гар­ну на про­ди­во. Він ду­же лю­бить квітки", - по­ду­ма­ла Ба­ла­бу­ши­ха і з тією дум­кою пішла до Насті на по­ра­ду. Во­ни змо­ви­лись завт­ра вста­ти ду­же ра­но й роз­по­ча­ти ро­бо­ту, щоб по­душ­ка бу­ла го­то­ва, по­ки Га­нуш вер­неться з Києва.


І Ба­ла­бу­ши­ха, й Ба­ла­бу­ха, й Нас­тя зви­чай­но щод­ня спа­ли тро­хи не до півдня, а за гос­по­да­ря­ми спа­ли так са­мо й най­мич­ки. Але дру­го­го дня Ба­ла­бу­ши­ха схо­пи­лась з пос­телі тро­хи не при сході сон­ця. Во­на збу­ди­ла Нас­тю, побігла в пе­кар­ню, по­бу­ди­ла най­ми­чок, звеліла став­ля­ти са­мо­вар, біга­ла по кімна­тах та гур­ка­ла две­ри­ма. Ба­ла­бу­ха про­ки­нув­ся й спро­сон­ня стри­во­жив­ся: йо­му чо­гось прий­шло на дум­ку, що йо­го жінка вночі втек­ла з Га­ну­шем. Він ско­чив з пос­телі й вис­ко­чив в одній со­рочці в за­лу.


- Що тут тра­пи­лось? Чо­го це лю­ди біга­ють та ри­па­ють две­ри­ма? Що це за біга­ни­на? - пи­тав Ба­ла­бу­ха, ози­ра­ючись кру­гом сон­ни­ми пе­ре­ля­ка­ни­ми очи­ма.


- Та це я так ра­но вста­ла, - обізва­лась з кімна­ти Ба­ла­бу­ши­ха.


- Чого ж це ти вста­ла вдосвіта? - до­пи­ту­вав­ся Ба­ла­бу­ха.


- Та тре­ба йти в крам­ниці, то й вста­ла. Ба­чиш, яка я гос­по­ди­ня! - го­во­ри­ла Ба­ла­бу­ши­ха, од­су­ва­ючи й за­су­ва­ючи шух­ля­ди ко­мо­ди.


- Чого це тобі при­па­ло так ра­но йти до крам­ниць? Ще й сон­це не схо­ди­ло.


- Глянь ли­шень у вікно: вже сон­це дав­но зійшло, а я й так зас­па­ла.


Балабуха позіхнув і знов упав на ліжко. Най­мич­ка при­нес­ла

1 ... 83 84 85 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"