Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

 — Є, — кивнула Емма. — Тільки ось невдача... Усі троє, хто його розглянули — городяни, які звернулися у варту після того, як прочитали в газетах про вбивство Валі. Інформація про них, згідно з програмою захисту свідків, засекречена. Але що найцікавіше, мені вдалося рознюхати дещо.
— Що ж? — з нетерпінням пробурмотіла я.
— Коли вони прийшли до відділення, в них просто не взяли свідчення!
— Як це?
— А ось так! — гірко реготнула Емма. — Прозоро натякнули, що треба написати у заяві зі свідченнями: таку сцену спостерігали, але чоловіка, з яким пішла жертва, не розгледіли. Ні приблизно віку, ні обличчя не бачили, ні навіть кольору волосся. Запам'ятали лише те, що він був високий і міцної статури. А з одягу — темно-сірий костюм, «звичайнісінький». І, звичайно ж, якби вони побачили цю людину на впізнанні — нізащо не впізнали б.
– От виродки… – видихнула я, опустившись на стілець зі щелепою, що відвисла одночасно від здивування та обурення.
— Ласкаво просимо до столиці! — цинічно скривившись, сплюнула дівчина. — Але найцікавіше попереду. Один із свідків, отримавши натяки на такі інструкції при дачі свідчень, відмовився їм слідувати — зіграло почуття справедливості та жалість до бідної дівчинки. Тільки ось йому вистачило розуму прямо там, у відділенні, «ручному» слідчому це обурення висловити. Про результат ти, гадаю, здогадуєшся.
— Хотілося б помилятися.
— На жаль, — хмикнула Емма. — Бланк із заявою від цієї людини «загубився». І сама людина, за чутками, «загубилася». Віктор Рамський, продавець у булочній неподалік місця події, того вечора не повернувся додому. А на ранок його тіло вже знайшли, за офіційною версією — напали грабіжники, побили до смерті, для достовірності витягли гаманець і зняли черевики. Після того, як його сім'я залишилася без чоловіка та батька, інші двоє свідків тим більше мовчать.
— Прокляття, як це місто прогнило… — видихнула я, фізично відчуваючи, як від гніву в мене темніє в очах.
— І знаєш, на тлі всієї цієї історії я подвійно здивована (і, до речі, здивована приємно), що твоєму чоловікові залишили життя, — промовила куртизанка, відводячи погляд. — Він копав там, де не треба, і, схоже, підібрався ближче, ніж слід. Можливо, його врятувало становище. Можливо, чиїсь особисті симпатії. Або була якась інша, більш вагома причина. Але після цього випадку я ще ясніше бачу, наскільки люди, що охороняють секрет цих вбивств, готові йти на що завгодно, аби не дати правді розкритися. Мабуть, таких небайдужих, як я, досі не прибрали з єдиної причини: вони розуміють, що ми для них просто безпорадні мухи. Які б скільки не намагалися, все одно навіть на крок не наблизяться до правди. Тому дуже правильно, що Аркадій зрозумів натяк і вийшов із гри вчасно — коли його просто позбавили всього, засунувши на те місце, де він зараз, а не вбили… І все одно я не можу змиритися з усім, що відбувається! — не витримавши, раптово розплакалася Емма. — Скільки ще дівчат має померти, поки ці виродки нажеруться людської крові?! Скільки «випадкових перехожих» не повернеться додому, бо побачать зайве? І чому я не можу нічого вдіяти?! Хоч щось змінити!