Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

храмів, і розіп'ятого на тому знаменні відкиньтеся". Ходили і зброєносці царські навколо міста, волаючи: "Впокорітеся царю, живі будете і дари від нього приймете, коли ж ні, від вогню та меча погинете!" Сам же Дунаян розтулив свої вуста, богоогудним язиком злословив Христа та християн. "Скільки, — каже, — погубив я нечестивих християн, скількох священиків їхніх та іноків забив мечем, скількох вогнем попалив, і жодного із них не збавив Христос від мук моїх, та ж бо й Сам себе не зміг збавити від рук тих, що розпинали Його. І тепер прийшов я до вас, награняни, і або від хреста вас відлучу, або до кінця вас погублю". Громадяни ж відповіли: "Вельми, о царю, злословиш язиком на всесильного Бога, уподобився ти Рапсаку, воєводі Сен-нахиримовому, який з гордості до Єзекія говорив: "Хай тебе не прославить Господь, Бог твій, на якого сподіваєшся", але не залишиться без покари огуда така, бо в одну годину кілька тисяч воїнства погубив, добре те знаєш. Дивися, щоб не сталося того ж і тобі, котрий огуджує Господа нашого, Ісуса Христа, Сина Божого всесильного і всемогутнього, страшного, що забирає духа у князів, Він і тебе може стерти й перетворити в порох і знесену богоогудну гординю твою. Хвалишся, що нас або від Христа відвернеш, або до кінця погубиш — воістину, швидше зможеш нас погубити, аніж відвернути від Христа, Спаса нашого, за Нього ж ми всі готові померти".

Цар же, не терплячи чути таких слів, більшим роз'ятрився гнівом і всіма силами налягав на місто й гадав, що коли не візьме міста боєм, то голодом його вморить, тримаючи проздовж довгого часу в облозі. Знайшов довкола міста немало християн по селах та пустелях і, спіймавши їх, по-різному погубив, а інших у рабство віддав і намагався місто взяти. Громадяни ж, міцно зі стін захищаючи себе, перемагали нечестивих. І довго цар налягав із силами своїми, не можучи взяти міста, ані голодом його виморити, бо достатній харч мали громадяни на численні літа. І втративши надію свою, беззаконний намислив хитро, як лезо нагострене, учинити улещення і послав у місто, кажучи людям під клятвою: мовляв, не хочу образити вас ані від віри вас відвертати, тільки шукаю від вас звичайної данини, яку маєте мені, цареві своєму, давати. Відчиніть-бо мені місто, хай увійду й побачу його, і звичайну від вас візьму данину. Клянуся ж Богом та законом, що не учиню вам зла ані великого, ані малого, але залишу вас жити в мирі при вірі вашій. Громадяни ж відповіли: "Ми, християни, навчилися від Святого Писання повинуватися цареві і покорятися владарям; коли ж бо учиниш так, як нам під клятвою обіцяєш, що не образиш нас ані не відвертатимеш нас від Бога нашого Ісуса Христа, відчинимо тобі місто, і ввійди як цар та візьми від нас звичайну данину. Коли ж учиниш нам зло, то Бог, що чує клятву твою, відомсту учинить тобі скоро. Ми ж від Христа, Спаса нашого, не відступимося, хай не тільки маєтків, але й самого життя позбудемося". Цар же знову вельми клявся не чинити їм ніякої капості. Вони ж пойняли віру тому лису, відчинили місто й поклонилися з дарами нечестивому. Цар же зайшов з усією своєю силою до міста, як вовк в одежі овечій в отару, взяв стіни й ворота міські й осадив їх своїми воїнами. Побачив же красу міста і велику множність у ньому людей та чесних громадян, похвалив їх, ще притаюючи на час труту свою, і, трохи в місті спочивши, вийшов знову у свої полки. І, бажаючи почати беззаконне те діло, яке намислив, повелів прийти до себе всім чесним мужам та володарям міста, і пішли до нього за повелінням його всі, що були в місті, чесні старці та володарі, славні й багаті, а серед них був блаженний Арета, сивиною, розумом, саном і честю найбільший (мав-бо дев'яносто п'ять років), як князь і воєвода, йому-бо весь уклад міський доручено було, за його мудрою радою та розумною управою громадяни хоробро й довго ворогам своїм противилися. Прийшли тож громадяни з Аретою до беззаконного царя, віддали належне поклоніння і дякували йому, що учинить із ними, як ото клявся, і ніякої не наведе на місто біди — не знали-бо підступності його. Він-бо, не терплячи довго крити всередині труту свою, вивів наяву ту, що підступно притаював, озлобу; клятву, якою громадянам клявся, виставив як дитячу гру і повелів усіх зі святим Аретою, закувавши, тримати під сторожею у вузах. Тоді послав у доми їхні і маєтки їхні розграбив. Запитав, де є Павло, єпископ їхній, і довідався, що два літа тому, як помер. Повелів відкопати його і, взявши тіло померлого, вогнем спалив і попіл у повітрі розвіяв. Розгнітив великий вогонь, зібрав безліч священиків та кліриків, іноків, інокинь та дів, освячених Богу, і вкинув їх у вогонь числом чотириста двадцять і сім осіб і так спалив їх, кажучи: "Ці є виною пагуби інших, радили, щоб Розіп'ятого як Бога пошановувати". Повелів і вісникам по місті ходити й кричати, хай усі від Христа відкинуться і хай живуть по-юдейськи, як і цар.

Прикликав перед себе тих начальних громадян, яких у вузах тримав, почав до них, а передусім до Арети говорити: "Яке безумство ваше вірити Розіп'ятому як Богу, хіба ж може бути вбитий Бог, який не має тіла, чи ж бо може вмерти безсмертний? Чи нема серед вас таких, що Несторію наслідують, Христа не як Бога, а як пророка пошановують? Я вас не приводжу до того, щоб поклонитися сонцю та місяцю чи іншій якійсь істоті, не принуджую приносити жертви язичницьким богам, не буде того, але самому Богу, всього живого Творцеві". На ці слова святий Арета із наближеними відповів: "Ми знаємо, що божество нічого не може терпіти, але людська природа узята від Пречистої Діви, як пророки, про них і ти знаєш, свідчать. Перетерпів Він те за нас, божество ж своє Господь Христос явив чудесами невимовними. Але яка потреба довгої балачки: ми його сповідуємо як Бога і Сина Божого і від імені всього люду міського говоримо, що нема муки, якої ми не готові були б понести заради Ісуса Христа, Бога нашого. А щодо Несторія, проклятого від святих отців, що він нам? Ми не розділяємо в Христі осіб, але віримо, що людська природа Його із божеством в єдиній Божій Особі з'єднана. Тобі ж, що говориш огудні слова на Господа нашого,