Читати книгу - "#Галябезголови"

Згадав про брехню, якою Тьома накрив Галю з головою, як теплою вовняною ковдрою, що у ній ніби й тепло, але нема чим дихати.

— Галі краще скинути рожеві окуляри, — прошепотів. — Бо життя — не диво, життя — факт. А факти краще не викривляти…

Філософські думки знову погнали чоловіка до кавомашини, та заварити п’яту за цей день чашку кави не встиг — задзвонив мобільний. Чорнобай чекав на дзвінок довгих три дні! «Врешті цьому Гашинському гайки прикрутили!» — подумав, бо сумніву не мав: телефонує Антін.

— Тату! — почув голос сина. — Галя у тебе в Затятовому?

— Я у Києві, Тьомо! — відповів Чорнобай. Серце впало.

За десять хвилин перетнулися біля будинку на Пушкінській. Тьома нервував, косував на батька з підозрою.

— Чому ти тут? — запитав врешті.

— Хіба це зараз важливо, Тьомо?! У справах я тут! Що з Галею?!

— Галі деяка небезпека загрожує, тому вона мала певний час переховуватися: сидіти в одній схованці, як миша, а вона… Заявилася у нашу квартиру на Березняках. А там…

— А там ти! З «медсестрою»! Так?

— Я тобі вже казав: у Жені реально медична освіта! І вона, до речі, прийшла повідомити, що Галя здорова!

— Що? — Чорнобай не повірив своїм вухам. — Ти жартуєш, Тьомо?

— Хто такими речами жартує?! Як з’ясувалося, хазяйка «Белли» Галі помститися хотіла! За те, що Галя її гроші вкрала! От і сфальшувала результати обстеження.

— Ти… знав?

— Звідки? Нічого я не знав! Хвилювався за неї.

— Галя знає?

— Ми одразу їй усе виклали! Та це мало заспокоює! Рвонула кудись — не зміг її затримати. А нам поговорити треба! Про важливі речі!

Чорнобай глянув на старовинний будинок.

— Може, вона у своїй схованці?

— Я і дзвонив у двері, і стукав…

— Ходімо! У мене є другий комплект ключів, — Чорнобай пішов до під’їзду.

Тьома навіть не намагався приховати ані здивування, ані роздратування. Услід за батьком увійшов до просторої розкішної порожньої квартири, роззирався приголомшено.

— Це твоя квартира? І це ти… організував для Галі схованку? Цікаво! Не знав, що в тебе є квартири у Києві! І скільки? Дві чи більше?

— Я теж про тебе багато чого не знаю, Тьомо.

— А як Галя тут опинилася? Бо вона мені набрехала, що орендувала квартиру!

— Зателефонувала… Сказала, що їй треба сховатися. Теж брехала?

— Не зовсім. Кажу ж: їй загрожує небезпека!

Чорнобай глянув на сина з прикрістю: дідько, не кається…

— Тьомо, — сказав. — Я все знаю: і про кейс із грішми, і про те, що всі думають, ніби Галя причетна до пограбування. У мене полковник Жадкін був.

Тьома хитнув головою роздратовано:

— Так он чого ти так активно підключився до наших проблем, тату! І тебе гроші з кейса цікавлять!

— Дякуй, що ти — мій син, — відповів Чорнобай. — Інший би отримав у диню за такі слова!

— Може, спочатку Галю знайдемо, а потім кулаками помахаємо?! — нервово відповів Тьома. — Вже третю годину на дзвінки не відповідає! А раптом з нею щось сталося?

Галя не рахувала годин. Їхала з лівого берега на правий. До «Белли». Думала тільки про Юлю: чому вона так вчинила?

Коли вискочила з Тьоминої квартири на Березняках — у руці тест на ВІЛ! — чомусь подалася в бік Дніпра, до порожнього пляжу, на якому весняної пори тільки рибалки тирлуються. Та наче сліпа, бо перед очима не день-вулиця-сонце — кам’яна маска доглянутого Юлиного лиця. Чому вона так вчинила?..

Тьома наздогнав дружину вже на пляжі. Йшов поряд, намагався зупинити.

— Галю, зачекай! Дай пояснити!

Вхопив за плечі. Стискала в руці тест, дивилася чоловікові в очі, та бачила Юлю: чому вона так вчинила?..

— Галю, невже не бачиш?! Нас хочуть розлучити! Нас свідомо зіштовхують, аби ми зненавиділи одне одного! — яскраво переконував Тьома. — Мене переконують, що ти — злодюжка, яка вкрала чиїсь гроші! Сподіваються, стану зневажати тебе! Та вони всі помиляються! Я не покинув тебе, коли думав, що ти хвора на СНІД! Тобто… Спочатку я перелякався! Але потім опанував себе і зрозумів: без тебе не уявляю життя! І після всього хтось ще думає, що мене відверне від тебе лише те, що ти знаєш, де гроші з кейса?! Мене на такі дешеві гачки не підловити! Я вищий за все те!

Зиркнув на Галю. Дивилася крізь нього.

— І ти спробуй бути вище! Ти ж кохаєш мене? Кохаєш! Галю, тоді ти серцем повинна зрозуміти: Женя нас підставляє! Вона мене чимось обпоїла, аби звабити. Мріє нас розлучити, бо запала на мене, як божевільна! Але мені потрібна ти, а не вона! Галю! Ти мене чуєш?

Не чула. Вивільнилася з Тьоминих рук, побігла берегом уздовж Дніпра — стискала в руці тест на ВІЛ. Тьома не здався. «От же зараза!» — подумав, кинувся услід, та шлях йому заступив міцний дядько у камуфляжі й зі спінінгом. Вхопив Тьому за барки.

— Ти якого біса дівчину переслідуєш?! — дихнув на майбутнього психолога горілчаним перегаром, бо, певно, того дня риба погано ловилася.

— Ота дівчина — моя дружина! — Тьома смикався, з-за дядькового плеча спостерігав, як Галя швидко віддаляється. — Відпустіть! Краще б допомогли її зупинити!

— Якщо чоловікові у стосунках із жінкою потрібна стороння допомога… — відповів п’яний рибалка, — …на тих стосунках сміливо можна ставити хрест!

Відпустив Тьому. Усміхнувся скептично.

— Розглянь інші варіанти...

— Які ще варіанти? — Тьома відскочив від дядька на кілька метрів, роздратовано роззирався: де Галя?! Дружина вже зникла з поля зору.

— Та різні є варіанти, — почув голос дядька. — Мужика собі справжнього знайди! Чи бабу таку, що вона, як мужик!

— Козел?! Ти — козел? Так? Чи просто нариваєшся?! — Тьома волав і одночасно швидко відходив від дядька подалі.

— Та йди вже… — дядько навіть не озирнувся на Тьомині крики. Підійшов ближче до води, заходився