Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Якимось шостим чуттям Тихін зрозумів, де знаходиться Жанна, ще навіть не в’їжджаючи в арку, про яку сказала по телефону, він вже знав, що це - саме вона. Маєвський швидко загнав “Тойоту” в рідкий бідний лісок-посадку поряд. Маскування, звісно, таке собі, але принаймні не відразу помітна. На відміну від Жанниної машинки, що яскраво-червоним боком кинулась в очі, як тільки Маєвський, тримаючи на готові знятий з запобіжника пістолет, прокрався вздовж облущеної стіни. Машинку загнали в приміщення, але її добряче було помітно.

Старий пікап, певно, той, про який говорила Жанна, стояв тут. Тихін запамятав номер, та рушив далі. Біля входу в невелику двоповерхову будівлю стояв здоровенний японський седан преміум-класу. Номер з чотирьох “двійок” можна було й не фіксувати, Тихін і так знав, кому він належить. Вітренко. Колишній бандит... хоча,бандити колишніми не бувають. 

Тобто, винуватець викрадення вже тут. І це змусило Тихона зупинитись. 

Зачекати підкріплення, чи діяти? Ще та дилема. Маєвському не хотілось втрачати ні секунди, та ризикувати зараз собою – одне, а підставити своїми діями під удар Жанну – вже інше.  

Тому вирішив, що найкраща тактика зараз – по максимуму оцінити обстановку. І так, що маємо? Скільки людей всередині не відомо. Рахувати по машинах – може бути максимум 8-10. Але не факт. Однак і заперечення немає. А самому лізти в пекло, абсолютно не оцінивши противника - як мінімум нерозумно. 

Дістав телефон.Повідомлення від Воровських: “Скоро будем. Не лізь!”. 

Коротко й ясно. 

Тихін видихнув. 

“Не буду, Саш, не буду. Чекатиму”,  – подумав. І в ту ж мить почув крик Жанни…