Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Думаю, що нам уже час додому, — сказав він.

— О, так! — погодилася я та різко піднялася.

Гордій відсунув мій стілець, допомагаючи мені вийти з-за столу. Я подарувала йому милу усмішку в знак подяки. Потім підійшла до сестри та швидко обійняла її на прощання. Після цього я глянула на батька, але так і не наважувалася підійти до нього. Він раптом махнув мені рукою, запрошуючи до себе. Я повільно попрямувала до нього. Зупинилася навпроти, удивляючись у його блакитні очі. Він нахилився та несподівано обійняв мене. Я завмерла від здивування. Приємне батькове тепло закутало мене та змусило розслабитися. Сльози чомусь з’явилися на очах. Я так сильно сумувала за його обіймами.

— Я люблю тебе, — прошепотів він мені на вухо та поцілував мене в щоку.

— Я тебе теж, — тихо сказала. — Ти не ображаєшся на мене?

— Я вже і так довго ображався. Але, Поліно, сподіваюся, що це був твій останній неочікуваний вибрик.

Я усміхнулася йому та кивнула головою. Тато знову обійняв мене, а всередині з’явилося відчуття тепла та затишку. Ми попрощалися, а після цього Гордій повів мене на вулицю. Я здригнулася від холодного вітру та дощу.

— Побігли! — сказав він і міцно схопив мою руку.

Хлопець просто-таки тягнув мене до своєї автівки. Довелося примружити очі від сильного дощу, і я декілька разів мало не впала. Добре, що Гордій усе ж підтримував мене. Коли сіла всередину, то почала стукати зубами від холоду. З мого волосся стікала вода, хоча від дверей до воріт була не така вже й велика відстань. Я обійняла себе руками, щоб якось зігрітися. Гордій кинув на мене свій стурбований погляд, а потім швидко рушив з місця. Через деякий час мені стало тепліше, і я змогла розслабитися. Мало не заснула в тому автомобілі. Мабуть, це алкоголь так подіяв на мене. Коли ми приїхали до будинку, то я першою вискочила з автомобіля та швидко попрямувала до сходів у гаражі.

— Поліно, почекай! — крикнув за моєю спиною Гордій.

Я проігнорувала його і впевнено попрямувала вперед. Він наздогнав мене уже в коридорі. Я відчула, що хлопець схопив мене за руку, зупиняючи.

— Чого тобі? — спитала я.

— Не відштовхуй мене, — попросив він, — будь ласка.

— Не знаю, що ти сказав моєму татові, що він таки вирішив помиритися зі мною, але не думай, що цим своїм вчинком зможеш зробити так, що я забуду про свою образу.

— Гаразд, — погодився Гордій. — Хочеш ображатися — добре! Тільки не відмовляйся від фотосесій і від показу Діни. Це хороший шанс для твоєї кар’єри.

— Знаю! — гаркнула я. — Не буду відмовлятися лише тому, що я відповідально ставлюся до своєї роботи. Не хочу підставляти людей, які все ж сподіваються на мене. Я відпрацюю усе, що є в моєму графіку, а потім сама розберуся з усім. Ти не втручайся!

— Більше не буду. Обіцяю, Поліно.

— Твої обіцянки нічого не варті.

Гордій подивився на мене так, наче я вдарила його цими словами. Він декілька секунд пильно вдивлявся у мої очі, а потім все ж просто кивнув.

— Буду у своїй кімнаті, — пробурмотіла я та почала підійматися сходами.

— Я все одно чекатиму, що ти прийдеш до мене, — сказав за моєю спиною Гордій, змушуючи мене зупинитися.

— Не треба, — мовила я, озирнувшись до нього. — Я не прийду. Ні сьогодні, ні в усі наступні ночі.