Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

— Аліє, мої люди зможуть знайти вбивць. А зараз я попросив би залишити нас наодинці.

— Я не можу відчувати себе в безпеці, Деніеле, в твоєму палаці, — суворо промовила Алія, – поки що вона не буде за ґратами до з'ясування всіх обставин. Хоча тут... докази всі і так проти неї!

Чоловік приречено зітхнув.

— Якщо так, то… — моє серце зупинилося на мить. Він же не зробить цього? - То я не можу гарантувати тобі безпеку.

Її обличчя спалахнуло, а в очах блиснули блискавки.

— Ти робиш величезну помилку, Деніеле. Ти навіть не знаєш, з ким зв'язався! Вона – небезпечна…

— Мені ще раз повторити, що я бажаю побути зі своєю нареченою наодинці? – суворо перервав її Деніель.

На подив вона пішла з гордим виглядом і навіть дверима не грюкнула, хоч в очах мелькав ураган почуттів.

— Це правда, що їх убито?

— Думаєте, це все розіграш?

— Звісно, розіграш Алії, - уточнила я і пройшлася кімнатою, намагаючись взяти себе в руки. Тільки не вистачало мені, щоб мене звинувачували у вбивстві! Та й як таке можливе? І що це було за бачення тоді? - Як на них опинився мій слід? Ще й магія Л’архая?

Я придивилася на Деніеля, який дуже дивно стежив за мною. Стояв посеред свого кабінету і просто... ніби милувався мною.

— Сподіваюся ви в усьому розберетеся з Тейреном, — промовив він. Я запитливо на нього дивилася.

— А чи не бажаєте наказати своїм людям ретельніше перевірити, наприклад, Її Високість?

— Все ж таки думаєте, Еріеле, вона сама вбила своїх магів?

— Не бачу нічого дивного!

Чоловік повільно підійшов до мене. Зупинився поруч і раптом несподівано торкнувся мого підборіддя, трохи піднявши обличчя.

— Запам'ятайте, Еріеле, хто їх убив — не має значення…

— Що…

— Не перебивайте, у мене мало часу, - я насупилась, але замовкла. – Хто вбив їх – не має значення. Вам важливо інше – врятувати імперію від тих привидів минулого, що витають у стінах палацу. Я вірю у Вас, Еріеле. Вірю, що Ви зможете. А щодо Алії… не вона Ваш справжній ворог.

Я хотіла б розсміятися йому в обличчя, але він зненацька взяв мою руку і підніс до своїх губ. Поцілунок був довгим та супроводжувався безперервним поглядом у вічі. Я навіть трохи розгубилася.

Потім чоловік мовчки відійшов на кілька кроків і впав.

— Деніеле! - вигукнула я і підбігла до нього.

Впавши на коліна, я перевернула його і побачила його бліде обличчя. Пульсу не було. Реакції магічного поля також не було. Я без будь-якої підготовки почала закликати сили Л’архая. Я не могла дати померти Деніелю! Не могла!

Сльози застилали очі, а я все намагалася без необхідних артефактів закликати темну матерію. Я могла сподіватися лише на цю силу, але здавалося, нічого не виходило. Поки раптом мене не пронизав біль, і я не відчула сильний потік. Очі мої заплющились, і я поринула в нове бачення…

—  Схопіть її! Вона вбила імператора!

Тупіт, крики, шум, і почуття, що мене кудись насильно тягнуть. Я ледве розплющила очі, стискаючись внутрішньо від того, що я побачила. Тільки не це... Цього не може бути...

Але інша, не менш жорстока реальність відкрилася мені. Деніель був мертвий. І природно знову звинувачували мене. Я чула, як згадувалася сила Л’архая, що я – якась відьма, яка має зв'язок із темною матерією, що такий самий слід був виявлений на тілах магів. У голові шуміло, ритуал знову перервали… але чи через це мені так погано?

— У в'язницю! - почула я знайомий голос.

— Прокляття! Як я не додивився! Чому послухався його? - дорікав собі начальник імператорської охорони.

Десь перед очима промайнуло обличчя Ерлоу. Він був блідий і розгублений. Дивився на мене поглядом, повним недовіри. А я… не бачила нічого перед собою, крім бачення…

Мене вивели із кабінету. У коридорі було багато слуг, придворних… незнайомі обличчя… Раптом усіх обдало найпотужнішим потоком повітря.

— Що тут відбувається?

Всі замовкли і повернулися у бік сходів. Я теж подивилася туди, хоч і одразу впізнала його голос. Неголений, у чорному костюмі, з чорними очима, наповненими злістю та чимось небезпечним. Граф повільно підводився, не зводячи з мене свого погляду.

— Негайно відпустіть її! – наказав він.

З кабінету вискочив начальник імператорської охорони і почав доповідати про ситуацію, але граф лише підняв руку, і всіх відкинуло назад потоком чорної магії. Усіх, крім мене.

Підійшовши до мене, граф підняв моє обличчя за підборіддя і зазирнув у вічі. Я розуміла, що він мене сканує, що мій захист розлетівся на порох, що я… не знаю більше як реагувати на все. Граф насупився, а потім обійняв мене однією рукою, притиснувши до свого теплого тіла.

— Повторюю знов: що тут відбувається? - пролунав його сталевий голос. А перед моїми очима знову з'явилося бачення.

Що ж мені тепер робити з цим?