Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Ну що? — а він ніби відчував — телефон закричав тут же.

— Все добре, — дівчина відклала прилади, крутнулася на табуреті, вдивляючись у глянсову поверхню стіни. Зображення нерозумно усміхалося Насті, а серце збилося з ритму. — Вони все зробили, я перевірила, має працювати.

— Має чи працює? — Гліб хмикнув. А Настя пошкодувала, що не може його зараз побачити. Вона шалено скучила. Соромно сказати, але, здається, скучила навіть більше, ніж за мамою з Андрійком.

— Я гралася з пультом протягом пів години. Начебто охолоджує, дме, дзижчить.

— Він взагалі-то не має дзижчати, Настусю.

— Ну отож, не дзижчить. Тобто дзижчить, але тихо.

— Гаразд, але якщо раптом стане голосно дзижчати, зателефонуй цим посіпакам ще разочок, нехай знову приїдуть. Добре?

Настя завагалася. Вона-то думала, що після цього дзвінка зможе зі спокійною душею відправитися додому й більше причин з’являтися у квартирі Імагіна до його приїзду не буде. А потім потрібно буде не менше одного разу упхнути йому ключі. Але він, мабуть, планував інакше.

— Переночуй там сьогодні, гаразд?

Настя захлинулася повітрям. Довелося одним махом випивати трохи не повний стакан води, а потім прокашлюватися.

Імагін перся танком по ромашковому полю, не інакше. До того ж ромашковим полем була її психіка й невпевненість у реальності всього, що відбувається. А танком… Ну танком був він, тут без питань.

— Навіщо? — вийшло тихо, здавлено, через кашель.

— Все тому ж, Насте. Просто прослідкуєш, як він працює. На вулиці спека, а у квартирі має бути приємно прохолодно. Ось вистав комфортну температуру, а потім розкажеш, чи нормально спалося.

— Імагін, у мене взагалі-то своя квартира порожня стоїть…

— Ти в неї двері добре зачинила?

— Добре.

— Ну отож, вистоїть твоя квартира. Або тобі настільки не подобається в мене, що навіть ніч тут не проведеш?

— Подобається, — брехати причин не було. Як не дивно, у цьому винятково чоловічому Імагіновому королівстві Насті було досить комфортно. Але просто їй і вдень тут господарювати незручно, а вночі… спати на його ліжку… самій…

— Тоді домовилися? — у тоні Гліба звучав сумнів. Він готовий був до чергової спроби Насті відмовитися. Готовий до спроби, але не до того, щоб здатися. Спробувала б вона норовитися, отримала б ще вагон аргументів.

— Домовилися, — важко зітхнувши, Настя піднялася з табурета, попрямувала з кухні в сторону спальні, зупинилася у дверному отворі, оглядаючи кімнату. Сьогодні вона тут гостя, ну або господиня…

— Ти там хоч сумуєш, зажурена? — а від нього, здається, взагалі нічого не приховати. Ну й добре.

— Сумую, — Настя усміхнулася. — Сильно.

— Дивись мені, — Глібові відповідь явно сподобалася. Навіть голос зазвучав якось більш радісно.

— А ти?

— Двічі вже квиток зворотний збирався змінювати. Хотів сюрприз зробити — раніше приїхати. Тільки поки не вдається.

— Не буде сюрпризу?

— Судячи з усього, не буде. Приїду в п’ятницю, як домовлялися.

— Добре.

Вони якийсь час мовчали. Настя — обводячи поглядом спальню, трохи згадуючи, трохи передчуваючи… п’ятницю, а Гліб десь теж обводячи щось очима, напевно.

— Гаразд, роумінг, завтра поговоримо ще, — Настя схаменулася першою.

— Я ще перед сном наберу, хочу переконатися, що мій метелик не втік із квартири, зрозуміла?

— Твій метелик взагалі-то дав чесне слово, — переможний переворот серця  і той самий вибух метеликів у животі відбулися одночасно.

— Тоді просто зателефоную, щоб послухати, щось розповісти…

— Ну гаразд, телефонуй, — формальне схвалення було отримано, а через хвилину щебетання, довелося дійсно завершувати — йому пора було вирушати на черговий захід, а Настю чекали макарони.

Доїсти їх не вдалось. Не те щоб вони були дуже вже несмачні, просто… Закоханість — найкраща дієта. Їжа не потрібна, вода не потрібна, та нічого не потрібно, аби він знову і знову називав своїм метеликом.

***

— Мамо, так, усе добре, — Настя відчинила верхню шафку комода, провела рукою по купці футболок Імагіна, потягнула верхню.

— Ти там не голодуєш? — голос Наталії звучав стривожено. Втім, як голос будь-якої матері, яка телефонує своїй неодмінно недогодованій дитині. Адже будь-яка дитина апріорі недогодована. Особливо та, яка мала б цим питанням займатися сама.

— Ні, мамо, їм багато, часто, з апетитом.

— Знаю я твій апетит… — жінка похитала головою.

— Бабусі з Андрійком привіт передаси?

— Передам. Вони тобі теж передають.

— Дай мені, Наталю, — у слухавці почувся шурхіт, а потім телефон перекочував у руки вже іншої жінки. — Настусю, зайчику, приїжджай скоріше. Я ж після розповідей твоєї матері тільки й можу думати, що про цього твого Гліба.