Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Здавалося, він от-от задихнеться, він нічого не бачив і не чув, і єдине на світі, що він відчував хоча б доторком, це була Ронова рука й Герміонині пальці, що поволі вислизали...

І тут він побачив двері будинку номер дванадцять на площі Ґримо з дверним молоточком у формі змії, та не встиг він набрати в груди повітря, як пролунав крик і блиснуло фіолетове світло. Герміонина рука раптом стисла його, наче кліщами, і все знову занурилося в темряву.

- РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ -

Злодій

Гаррі розплющив очі і його засліпило золотаво-зелене сяйво. Він гадки не мав, що сталося, розумів тільки, що лежить, неначе на листочках та гілочках. Силкуючись набрати повітря в легені, що відчувалися якимись розплющеними, він закліпав і збагнув, що сліпить його яскраве сонце, пронизуючи промінням густе шатро листя над ним. І тут щось смикнулося біля його лиця. Він рвучко став навкарачки, сподіваючись побачити якесь маленьке злюще створіння, однак те «щось» виявилося Роновою ногою. Гаррі роззирнувся й побачив, що вони всі троє лежать серед лісу, очевидно, самі.

Гаррі спершу подумав про Заборонений ліс, і на якусь мить, хоч він і розумів, як безглуздо й небезпечно з’являтися їм зараз на території Гоґвортсу, серце його затріпотіло від думки про те, щоб потай відвідати Геґріда в його хижі. Але тут застогнав Рон, Гаррі поповз до нього й усвідомив, що це ніякий не Заборонений ліс. Дерева тут були молодші, росли далеченько одне від одного, і земля не була ще так густо всипана гілками й листям.

Герміона, теж на чотирьох, опинилася біля Рона перша. Гаррі глянув на друга і всі інші думки миттю повилітали з голови. Кров заливала Ронові увесь лівий бік, обличчя виділялося сірою блідістю на тлі опалого листя. Багатозільна настійка закінчувала свою дію. Рон наполовину ще був Катермолом, наполовину - собою. Волосся рудішало, лице ще більше блідло.

- Що з ним сталося?

- Половнувся, - відповіла Герміона, відгортаючи Ронів рукав, де від крові було найтемніше й наймокріше.

Гаррі дивився, зляканий, як вона роздирала Ронову сорочку. Він завжди вважав, що половнення - щось кумедне, а от зараз... усе всередині неприємно пересмикнулося, коли Герміона звільнила Ронову руку вище ліктя - там не було великого шматка тіла, наче його акуратно вирізали ножем.

- Гаррі, швиденько - в моїй торбинці пляшечка з написом «Есенція ясенця»...

- Торбинка... зараз...

Гаррі побіг до того місця, де приземлилася Герміона, схопив вишиту бісером сумочку й сягнув у неї рукою. Руки одразу ж почали торкатися різних предметів: він відчув шкіряну оправу книжок, вовняні рукави джемперів, підошви взуття...

- Швидше!

Він знайшов на землі свою чарівну паличку й націлився нею в глибини магічної сумочки.

- Акціо ясенець!

З сумочки вилетіла коричнева пляшечка. Він упіймав її і побіг до Герміони й Рона, чиї очі були тепер напіврозплющені, так що прозирали смужки білків.

- Він знепритомнів, - сказала Герміона, й сама доволі бліда. Вона вже не була схожа на Мафальду, хоч у волоссі де-не-де ще проступала сивина. - Витягни корок, Гаррі, бо в мене руки трусяться.

Гаррі витяг з пляшечки корок, і Герміона покропила криваву рану трьома крапельками есенції. Заструменів зеленкуватий дим, а коли він розтав, Гаррі побачив, що кровотеча спинилася. Складалося враження, що рана гоїлася вже кілька днів. Там, де щойно була рвана кривава рана, все затяглося новою шкірою.

- Ого, - здивувався Гаррі.

- Більше нічого не можу зробити, - голос Герміонин тремтів. - Існують замовляння, які негайно поставили б його на ноги, але я боюся їх випробовувати, щоб не наробити ще більшої шкоди... він і так утратив стільки крові...

- Як це він поранився? Тобто, - Гаррі потрусив головою, намагаючись її прочистити, збагнути, що ж саме з ними сталося, - чому ми опинилися тут? Я ж думав, ми вертаємося на площу Ґримо?

Герміона глибоко вдихнула. Здавалося, вона ось-ось розплачеться.

- Гаррі, навряд чи вдасться туди повернутися.

- А що таке?

- Коли ми роз’являлися, Якслі встиг мене вхопити, і я не могла від нього відчепитися, бо він дуже сильний і не відпускав мене, поки ми не прибули на площу Ґримо, і тоді... він, мабуть, побачив двері й подумав, що ми там зупинимося, тому послабив хватку, а я зуміла вислизнути з його рук і перенесла нас осюди!

- А де ж тоді він? Стривай... Невже він на площі Ґримо? Він же не зайде?

Очі її заблищали слізьми й вона похилила голову.

- Гаррі, я думаю, що зайде. Я... я змусила його відпустити мене відразливим закляттям, але він уже опинився в полі дії чарів Довіри. Коли помер Дамблдор, ми стали тайнохоронцями, тому я, мабуть, зрадила йому таємницю?

Що тут було казати? Гаррі не сумнівався, що так і є. Це був серйозний удар. Якщо Якслі міг зайти в будинок, то їм нізащо не можна туди повертатися. Можливо, він зараз явленням закидає туди інших смертежерів. Хоч який похмурий і гнітючий той будинок, але то був їхній єдиний надійний прихисток, а після того, як Крічер став набагато веселіший і приязніший, вони почувалися там майже як удома. Гаррі відчув напад жалю, що не мав нічого спільного з голодом, уявивши, як ельф-домовик зараз готує біфштекс і пиріг з нирками, а Гаррі, Ронові й Герміоні все це їсти вже не доведеться.

- Гаррі, пробач, мені так прикро!

- Не будь дурна, ти не винна! Власне кажучи, це все моя вина...

Гаррі поліз у кишеню й витяг Дикозорове око. Герміона з жахом відсахнулася.

- Амбриджка вставила його в двері свого кабінету, щоб підглядати за людьми. Я просто не міг його там залишити... тому вони й дізналися, що хтось до них проник.

Герміона не встигла нічого сказати, бо Рон раптом застогнав і розплющив очі. Він і досі був сірого кольору, а обличчя блищало від поту.

- Як ти почуваєшся? - прошепотіла Герміона.

- Паскудно, - прохрипів Рон і зіщулився, помацавши поранену руку. - Де це ми?

- У лісі, де проходив Кубок світу з квідичу, - пояснила Герміона. - Я хотіла щось таке закрите, де можна сховатися...

- ...і він перший спав тобі на думку, - договорив за неї Гаррі, окинувши оком безлюдну галявину.