Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Як і казав Віолі, Яр дійсно рвав себе зсередини і метався по кімнаті. Що ж робити тепер, що робити?! Ну замкнув він дружину, а далі що? До ліжка прив'яже? Сумнівний спосіб викликати симпатію, особливо після всього, що накоїв у минулому. Так тільки більше неприязні викличе і розтопче все хороше, що між ними було.

Найрозумнішим рішенням було відпустити Віолетту. Гаразд, якщо не назовсім, то хоча б дати час побути на самоті і зібратися з думками, як вона і просила, але чомусь Яра гризла впевненість, що якщо зараз дасть їй піти, то більше не побачить, а та ниточка, яка з'єднувала їх весь цей час, остаточно розірветься. Він ще не все сказав, не все зробив, рано опускати руки, не можна, щоб все закінчилося так...

Ярик вже давно усвідомив, що Віола необхідна йому як повітря. Припинив із цим боротися і вважати себе неправильним або ненормальним. Так, потрібна, він просто прийняв цей факт і здався на милість почуттів. Як завгодно, в якості кого завгодно, але вона повинна бути поруч. Одночасно з тим, що хотів зробити її своєю, він бажав, щоб Віолка просто була, дихала, всміхалася, дивилася ласкаво, спокійно спала ночами, не сахалася від дотиків і позбулася страхів. Так, щоб, нарешті, перестала боятися і змогла жити повноцінним життям, як раніше.

Він ненавидів її пігулки і те, що вона була змушена їх приймати, тому дуже радів, коли Віола стала це робити все рідше і рідше, поки не відмовилася зовсім, тримаючи їх тільки для екстрених випадків. Дітям вони говорили, що це спеціальні вітамінки, і Ярослав віддав би що завгодно, щоб це було правдою і їй потрібні були лише вітаміни.

Він звик її захищати, завжди це робив. Але сімейне життя показало, що куди складніше захистити Віолетту не від хлопчаків у дворі, не від тиранічного батька, не від сторонніх хлопців і навіть не від нападок Гаджиєва, а... від себе самого, від бажання доторкнутися, поцілувати, обійняти міцно-міцно і більше ніколи не відпускати, щоб вона стала частиною нього, щоб один подих на двох. Але доводилося тримати себе в шорах. Як там було в кінематографі? «Вірна рука – друг індіанців»? У його випадку вийшло «холодний душ і права рука – друзі чоловіка». Але що вже тут сантименти розводити, сам усю цю кашу заварив. Тим паче «Бог терпів і нам велів».

Бажання захистити від усього на світі (в тому числі і від її перших дівочих почуттів, які могли виявитися помилкою), гіперопіка і власний егоїзм штовхнули в юності на непорядний вчинок, за який Яр картає себе і досі. Але вся біда в тому, що разом із ним страждає і вона. Не збреши він тоді Тимуру, тієї випускний ночі могло б взагалі не бути і Віола не була б зламана. Можливо, вона б сама розчарувалася в Гаджиєві та відповіла на почуття Яра... Зараз про це можна тільки здогадуватися, зробленого не повернеш, залишається тільки надія вимолити пробачення.

Однак навіть якщо не брати до уваги докори сумління, Ярика все одно наздогнала карма. Не дарма про неї стільки говорять, тому що це дійсно працює! У кого Віолетту забрав колись, той нею першим і заволодів, хоч смійся, хоч плач, та ще й вічну пам'ять про себе залишив. І кожен раз, коли дивився на двійнят, Ярослав заново переживав свій гріх. Всі ці роки він прагнув виправдати довіру коханої, створював сімейне гніздечко, ні на чому не наполягав, допомагав боротися з нападами і мріяв, що у них все налагодиться.

Не дарма чекав, як виявилося, стан Віоли поступово поліпшувався, вона перестала сахатися, як раніше, почала сама до нього торкатися, все дійсно стало налагоджуватися... Ще трохи – і вони зможуть зайти далі, так він думав, на це сподівався... Але тепер роками створюване гніздечко пішло тріщинами і от-от розлетиться на безліч шматочків, які ніколи не зібрати воєдино. І все через приїзд Тимура! Хоча кому Яр бреше?! Все їхнє сімейне життя від самого початку була фальшивкою, маскуванням, прикриттям, Гаджиєв просто прискорив викриття і, чорт забирай, мав право на образу.

Та тільки зараз-то йому що знадобилося? Чому все ж таки вирішив повернутися? Явно не тому, що дозрів до того, аби взяти відповідальність за своїх дітей: здається, він досі не в курсі, що став батьком двійнят Віолки, інакше не зривався б на Ярі. Невже дійсно її не забув? Хоча, якщо так подивитися, не дуже Тимур їй вірність зберігав, у самого ж уже давно і дружина, і син. Ну і якого дідька тоді в чужу сім'ю вирішив влізти?

Віола підійшла до вікна, щоб атмосфера не настільки сильно давила. Що це взагалі за ставлення таке? Яр «озвірину» випив, чи що? Взяв і замкнув, хоча знає, як їй подібне не подобається! Вона зараз була не в силах говорити по телефону, тому відправила свекрусі повідомлення, що вони з Яриком сьогодні занадто вимоталися на роботі і не приїдуть побути з малечею. Та, здається, зовсім не засмутилася, навіть надіслала оптимістичний смайлик, мовляв, відпочивайте, набирайтеся сил. Еге ж, «і плодите нам нових онуків» буквально читалося між рядків.

Віолетта майже не боялася говорити про розлучення власним батькам (завдяки підтримці чоловіка минув той час, коли вона здригалася від кожного їх слова), але досі не знала, як зважитися на одкровення з тіткою Світлою і дядьком Євгеном. Господи, вони ж збожеволіють, якщо дізнаються, що Стеф і Стеша їм не рідні.

За час її «ув'язнення» Віола кілька разів прикладалася вухом до дверей і чекала, коли Ланін одумається і відімкне дружину. Звуків трощення меблів вона не вловила, зате почула, що чоловік кілька разів чхнув. Хоч би чаю з малиновим варенням сподобився випити і гарячий душ прийняв. А то вона його знає. Яр вважає, що йому вдасться впоратися з будь-чим, що він може бути за всіх горою і у нього вистачить сил, але ж він не залізний, нехай і намагається здаватися таким. Сьогодні вона усвідомила це з раптовою ясністю.