Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

Про те, що справедливості немає, але якщо сильно постаратися…

— Кохання?

— Це хімічна реакція у мозку, що індукує блаженство. Викликає залежність.

(Пінгвіни Мадагаскару)

— А-яй-яй, — сказала богиня долі, хитаючи головою.

— Ми не подумали, — пролепетала Міррет, котра розгубилася.

А богиня пройшла повз неї і просто змахнула рукою. Після цього половина присутніх зникла.

— Гей! — обурила Міррет, переконавшись, що ні Луї, ні сумки, яку він тримав, у барі більше немає. А ще немає Аллочки з татом. Нема вовка. Нема Дженні. І немає Фініста.

— Отак краще, — сказала богиня.

— Що ви зробили?! — обурилася Міррет.

А богиня сіла за столик і наказала:

— Дівчинко, сядь.

І Міррет мимоволі сіла.

— Знахарки, ви хоч розумієте, що полохливому феніксові, великій дитині, магу-вченому, надто юному некроманту, а тим більше ельфам краще не знати, звідки бере початок давня магія? — суворо спитала богиня.

Василина та Яга невпевнено кивнули.

— От і добре, — сказала богиня. — Я їм трохи змінила пам'ять, тепер не знають. І своїх пригод не пам'ятають.

— Але… — підвелася Міррет. — Він мене забув?

— Дівчинко, сиди.

— Але Луї ...

— Не дуркуй, ти маєш ще два прохання, які обов'язково виконають боги. Можеш просити у мене, адже я доля.

— Да? — щиро здивувалася Мірет. — Добре, тоді перше: я хочу знову зустріти Луї і щоб учитель Варен зустрів свою ельфійку. Він до неї небайдужий. Ось!

— А друге?

— А над другим я ще подумаю, — похмуро пообіцяла дівчина.

— Добре, — дозволила думати доля і посміхнулася.

Міррет відповіла похмурим поглядом і спитала.

— А раптом я йому не сподобаюся?

— А ти постарайся сподобатися, — сказала непохитна доля, але переконувати в тому, що все буде гаразд, чомусь не стала.

На цьому героїчний квест закінчився. Хоча подивитися на те, як Яй-Каай вимагає від Яги нарешті перестати прикидатися смертною, стати богинею і возз'єднатися з чоловіком, було весело. І за тим, як Малюка-Горинича вмовляли повернутися до саду з яблуками. І за тим, як доводили водяному, що йому не треба слідувати за колишньою дружиною та охороняти її, а він доводив, що вона дівчина хороша, але рвучка і без нього знову якомусь Фіністу щось відстрілить. Довелося богам упокоритися і дарувати йому портальний камінь, що дозволяє переноситися з однієї водойми до іншої. І за тим, як розбиралися, спрацювала жаб'яча родова магія після пострілу ельфа чи ні. Виявилося, спрацювала, так що довелося її відправляти слідом за Аркалелем, щоб десь у міжсвіті не з'явився черговий багатоніг з енергії.

Міррет уявила, як зрадіють майбутньому весіллю ельфи, особливо той, який розлучав Аллочку, і навіть хихикнула.

— А ти просторову магію вчи, — веліла їй доля і зникла.

Після чого в бар увірвалася Елана і насамперед звично врізала в око Яй-Кааю. А потім обійняла доньку і почала її гладити по голові, примовляючи, що все буде, як повинно бути, а значить — добре.

І Мірет розплакалася. І бурмотіла крізь сльози, що обов'язково вивчить прокляту магію і знайде його.

А Елана підтверджувала, що знайде і знову гладила по голові.

Втім, обіцянки Міррет дотрималася і в найближчі два роки у викладача просторової магії не було учениці старанніше, ніж вона.

А потім два роки минули, успішно зданий іспит підтвердив, що вона все правильно вивчила і дівчина почала вибудовувати шлях до сіроокого некроманта з цікавим обличчям та незвичайним даром.

***

З'явилася Міррет на підвіконні відчиненого вікна. Трохи там постояла, розглядаючи кімнату, освітлену розсіяним світлом вуличних ліхтарів, а потім м'яко зіскочила на підлогу.

Це точно був будинок Луї. Під стіною біля шафи стояла знайома гітара, навколо якої розсипом валялися паперові листи з нотними письменами. Тож дівчина підкралася до ліжка і зазирнула в обличчя сплячому. І одразу ж його впізнала, незважаючи на те, що він коротко постригся і перестав вибілювати русяве від природи волосся.

— Луї, — тихенько покликала дівчина і поклала долоню на щоку.

Він розплющив очі, якось занадто пильно для щойно сплячого на неї подивився і хрипко сказав:

— Тепер не втечеш.

Схопив дівчину за руку і смикнув до себе.

***

Майка, цілителька-початківець і трохи провісниця, нарешті перездавши прокляту історію магії, поверталася до своєї кімнати мріючи про тишу. А натомість знайшла там істерику, ліниве несхвалення і запах заспокійливого зілля.

— Щось трапилося? — спитала Майка, люто жбурляючи сумку під стіл.

— Він мене не пам'ятає! — провила заплакана Міррет, перша сусідка по кімнаті Майки.

— Чарівна сила сексу не спрацювала, — ліниво пояснила Мула, друга сусідка, і подала подругі, що плаче, чашку з наколоченим зіллям.

— Яка чарівна сила? — щиро здивувалася Майка.

— Та, що повертає пам'ять, — надто серйозно сказала Мула, а Міррет знову завила, розмазуючи сльози по щоках.

— Та що тут діється! — гаркнула Майка, запідозривши, що з неї знущаються. Плакати Міррет уміла і просто так. В неї взагалі величезний акторський талант.

— Повернулася б ти раніше, побачила б цю дурепу, що вискочила з порталу з оберемком одягу в руках, — сказала Мула. — Вискочила, впала на підлогу і давай плакати. Я ледве допиталася, що там у неї вийшло. Виявилося, ця ідіотка, яка добре знала, що її не пам'ятають, заявилася до сплячого хлопця, який, напевно, прийняв її за еротичний сон, а потім ще й образилася, коли він запитав, хто вона така. І втекла у сльозах та соплях.

— Ну, спитав, треба було відповісти, пояснити, — розважливо сказала Майка, вивуджуючи сумку з-під столу, бо десь у її надрах була сильнодіюча заспокійлива настоянка. Саме те, якщо перед іспитом трясуться руки, а думки гасають у голові, як скажені поні по лужку.