Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Готель 📚 - Українською

Читати книгу - "Готель"

540
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Готель" автора Артур Хейлі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 94
Перейти на сторінку:
вони розмовляли, Бен приніс яйця — пашот з артишоками в. шпинатово-вершковому соусі, а перед Пітером поставив келих з рожевим вином.

— Тепер я розумію, що ви мали на увазі, кажучи, що будете зайняті, — зауважила Марша.

— А я нарешті розумію, що таке традиційний новоорлеанський сніданок.

Коли ж прибули біфштекси з грибами, гарячі французькі булочки й мармелад, Пітер із сумнівом похитав головою й пробурмотів:

— Боюся, що…

— Ще будуть хрустики й кава з молоком, — оголосила Марша. — Така вже тут традиція: багаті плантатори сміялися з аристократичних грінок. Кожен сніданок у них ставав святом.

— Для мене це справді було святом, — сказав Пітер. — І не тільки сніданок, а все — і знайомство з вами, і уроки з історії, і наші розмови. Я цього ніколи не забуду.

— Ви наче прощаєтеся зі мною…

— Я й справді прощаюся з вами, Маршо, — він глянув їй просто в очі, усміхнувся. — Зразу ж після хрустиків.

Вона не зразу спромоглася на слово:

— А я гадала…

Він поклав долоню на її руку.

— Ми просто фантазували, Маршо. Хоч, слово честі, це була найпрекрасніша фантазія в моєму житті.

— Що ж нам заважає здійснити її?

Пітер лагідно відповів:

— Деякі речі пояснити неможливо. Голос серця не повинен брати гору над голосом розуму…

Він побачив, що Марша ледве стримує сльози.

— Пробачте, — прошепотіла вона і, підхопившись, вибігла геть.

Пітер вилаяв себе за те, що не зумів знайти інших, лагідніших слів.

Минуло кілька хвилин. Марша не поверталася. А потім на галерею вийшла Анна.

— Схоже на те, що закінчувати сніданок вам доведеться самому, сер. Марша, видно, сюди не повернеться.

— Що вона робить?

— Плаче в своїй кімнаті. — Анна знизала плечима. — 3 нею це не вперше і, мабуть, не востаннє. Коли щось виходить не так, як їй хочеться, вона одразу в сльози. — Зібравши тарілки, економка сказала: — Бен зараз принесе солодке.

Пітер похитав головою.

— Дякую, не треба. Мушу вже йти.

— Тоді я принесу вам тільки каву.

Поставивши перед ним чашку кави з молоком, Анна всміхнулася:

— Не беріть цього близько до серця. Хай вона трошки виплачеться, а потім я її заспокою. Міс Марша має багато вільного часу, звідси і всілякі забаганки. Якби її тато сидів дома, цього, мабуть, не було б. Але він весь час їздить. От і маєте.

— Ви як у воду дивитеся, Анно.

Пітер згадав, що розповідала про свою економку Марша: замолоду Анну майже силоміць одружили з незнайомим чоловіком, але потім вони сорок років прожили душа в душу. Чоловік Анни помер рік тому.

— Мені розповідали про вашого чоловіка, — сказав Пітер. — Гарна, кажуть, була людина.

— Якого ще чоловіка? — пирснула Анна. — Та я ж ніколи не була одружена! Все життя в дівках ходила і, можна сказати, дівкою й зосталася.

А Марша ж казала: «Вони обоє працювали у нас. Добрішого, лагіднішого чоловіка я зроду не бачила. І це було справді ідеальне подружжя». Це був один з її аргументів, коли вона освідчувалася Пітерові!

Анна все ще хихотіла.

— Господи! Господи! Міс Марша вам ще й не таке вигадає. Це вона вміє! Справжня тобі актриса! Через це я ж і кажу вам — не беріть цього близько до серця.

— Ясно, — кивнув Пітер.

Хоч він і не міг би сказати, що саме стало ясно, йому раптом полегшало.

2

Ліфт номер чотири знову капризував. Саю Льюїнові, літньому ліфтерові, який працював на ньому в денну зміну, вибрики номера четвертого вже насточортіли.

Минулої неділі ліфт кілька разів відмовлявся працювати, хоч двері кабіни й шахти були щільно зачинені. Нічний ліфтер сказав Саю, що таке вже було в понеділок уночі, коли ліфтом їхав заступник головного адміністратора містер Макдермот.

А потім, у середу, номер четвертий на кілька годин зовсім вийшов з ладу. Ремонтники пояснили це «розладнанням зчеплення». А наступного дня, незважаючи на ремонт, номер четвертий тричі відмовлявся спускатися вниз із п’ятнадцятого поверху.

Сьогодні ж ліфт наче зовсім здурів: перше, ніж зупинитись, він судорожно смикався.

Сая Льюїна не цікавила причина поганої роботи ліфта. Але він вважав, що, як ветеран, який прийшов у «Сейнт-Грегорі» двадцять сім років тому — коли, до речі, дехто з теперішнього начальства ще пішки лід стіл ходив, — він заслуговує на те, щоб його перевели на нормальний підйомник. Сай вирішив завтра ж написати заяву. А з номером четвертим хай морочиться хтось інший.

Наближалася десята ранку, гаряча пора в готелі. Набравши у вестибюлі пасажирів — здебільшого делегатів — Сай Льюїн розвіз їх по всіх поверхах аж до п’ятнадцятого, цебто останнього. Бажаючих спуститися було так багато, що вже на дев’ятому поверсі кабіна заповнилася, і Сай більше не зупинявся аж до вестибюля. Під час цього спуску він помітив, що ліфт перестав смикатися. «Що ж, — подумав він, — яка б не була причина цієї несправності, вона усунулася сама собою».

Але він помилявся.

Високо над Саєм Льюїном, на даху готелю, містилися підйомні механізми. Там, в електричному серці ліфта номер чотири доживало останні хвилини маленьке реле. Причиною несправності, про яку ніхто навіть не догадувався, був маленький стрижень-штовхач, завбільшки з невеличкий цвяшок.

Цей стрижень був угвинчений у денце мініатюрного поршня, що приводив у дію три вимикачі. Один вимикач живив гальмо ліфта, другий подавав струм на двигун, третій замикав і розмикав електроланцюг генератора. При трьох справних вимикачах ліфт, ясна річ, працює нормально, слухняно реагуючи на повороти важеля в кабіні. Але якщо функціонують тільки два вимикачі, а з ладу виходить той, що вмикає електродвигун, — ліфт обривається під власною вагою. Єдиною причиною такої аварії може бути видовження стрижня-штовхача. А протягом останніх кількох тижнів цей стрижень розслаблявся. Рухаючись настільки непомітно, що сто таких рухів дорівнювали б, може, поворотові на волосинку, денце поршня повільно, але безнастанно сходило з різі штовхача. Внаслідок цього загальна довжина штовхача і поршня збільшувалася, і вимикач електродвигуна вже майже не функціонував.

Так само, як одна піщинка виводить з рівноваги терези, — ще один майже непомітний поворот поршня мав вивести з ладу вимикач електродвигуна.

Саме через цей дефект ліфт номер чотири працював погано, але ремонтники так і не виявили причини. Та й не дивно: на кожен ліфт припадає понад шістдесят реле, а в готелі працювало аж двадцять ліфтів…

Не помітив ніхто і того, що два запобіжні пристрої на кліті ліфта частково зіпсовані.

Вранці, о десятій десять, у п’ятницю, ліфт номер чотири, і фігурально кажучи, і буквально, висів на волосинці.

3

Містер Демпстер з Монреаля прибув до готелю

1 ... 83 84 85 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Готель"