Читати книгу - "Таємна історія"

— Якщо те, якщо се, — кисло промовив Френсіс. — Суцільна воля випадку.

— Нам і потрібна суцільна воля випадку.

— Не розумію, що не так із першим планом.

— Перший план аж надто стилізований. У ньому простежується наскрізний задум.

— Але ж це хоч якийсь план, на відміну від оцього вичікування шансу.

Генрі провів долонею по зіжмаканій карті на столі.

— Ось тут ти помиляєшся, — пояснив він. — Якщо ми надто ретельно почнемо вибудовувати порядок подій: прибути в пункт X ось цим логічним шляхом, то це означає, що наш логічний шлях можна відтворити в протилежному напрямку — із пункту X — і дійти ним до нас. Раціональність завжди видно прозорливому оку. А от везіння? Воно невидиме, хаотичне, янгольське. Що може бути краще в нашому становищі, крім як дозволити Банні самостійно обрати обставини власної смерті?

Усе затихло. Надворі ритмічно й до сказу монотонно надривалися цвіркуни.

Френсіс — із мокрим і дуже блідим обличчям — закусив губу:

— Я правильно тебе зрозумів? Ми чекаємо біля ущелини й просто сподіваємося, що він гулятиме поруч? Якщо так, то ми його зіштовхуємо — серед білого дня — і повертаємося додому? Я все правильно сказав?

— Більш-менш.

— А якщо він прийде не сам? Якщо з ним буде ще хтось?

— Гуляти в лісі весняного дня — не злочин, — промовив Генрі. — Ми можемо дати відбій будь-якої хвилини. Аж до моменту, коли він зірветься з кручі. На це піде мить. Якщо зустрінемо когось на зворотній дорозі до машини (це малоймовірно, але все ж таки), то завжди можемо сказати, що стався нещасний випадок і ми біжимо по допомогу.

— А якщо нас просто хтось побачить?

— Це ще менш імовірно, — Генрі вкинув шматочок цукру в горнятко з кавою. Рафінад булькнув.

— А от раптом?

— Раптом може статися все що завгодно. Але теорія ймовірності працюватиме на нас, якщо ми їй це дозволимо, — розмірковував Генрі. — Які шанси того, що якась раніше не помічена особа вийде на ту саму дуже ізольовану місцину в ту саму частку секунди, яка потрібна, щоб зіштовхнути його в прірву?

— Усяке можливе.

— Саме так — усяке, Френсісе! От раптом його сьогодні вночі зіб’є машина й це врятує нас від подальших клопотів?

У вікно піддував тихий і вогкий легіт, що пахнув дощем та яблуневим квітом. Я геть змокрів, навіть не помітивши цього, і тепер вітер на щоках змусив мене відчути мій липкий піт і легке запаморочення.

Чарльз прокашлявся, і ми поглянули на нього.

— Ви точно знаєте… — почав був він. — Ну, точно впевнені, що там досить високо? А раптом?..

— Я сьогодні ходив туди з рулеткою, — промовив Генрі. — Найвища точка — майже п’ятнадцять метрів. Цього має вистачити. Найскладніше — заманити його туди. Якщо він упаде з меншої висоти, то хіба що ногу поламає. Безперечно, багато залежить від самого падіння. І ще, мені здається, для нас буде краще, якщо він упаде горілиць, ніж обличчям уперед.

— А от я чув, люди випадали з літаків і не гинули при цьому, — проказав Френсіс. — Раптом він не вб’ється?

Генрі запустив пальці під окуляри й потер очі.

— Ну, знаєш, там на дні біжить струмочок, — промовив він. — Неглибокий, але нам вистачить. Він буде непритомним, так що байдуже. Доведеться відтягти його туди, трохи потримати обличчям у воді. Не думаю, що це займе більш ніж дві хвилини. Якщо буде притомний, то двом із нас доведеться спуститись і провести його до…

Чарльз провів рукою по мокрому, розпашілому лобі.

— О Боже, — прошепотів він. — Божечки мій. Тільки послухайте, що ми верземо.

— Що сталося?

— Невже ми з’їхали з глузду?

— Та що ти таке говориш?

— Ми з’їхали з глузду. Ми збожеволіли. Та як узагалі можна це робити?

— Мені це подобається не більше, ніж тобі.

— Це ж тільки несповна розуму таке коять. Не знаю, як у нас навіть говорити про це язики повертаються. Треба думати про інші варіанти.

Генрі відсьорбнув зі свого горнятка.

— Я з радістю вислухаю всі твої пропозиції.

— Ну, я про те, що… ну, може, просто все покинути? Сісти сьогодні вночі в машину й поїхати світ за очі?

— Куди, наприклад? — безбарвним голосом поцікавився Генрі, — І звідки взяти на це гроші?

Чарльз замовк.

— Так, — Генрі прокреслив лінію на карті, — здається, непомітно вибратися звідти можна більш-менш легко, хоча треба особливо пильнувати під час повороту з лісової дороги на автостраду.

— Візьмемо твою чи мою машину? — спитав Френсіс.

— Мабуть, мою. На твою люди мають звичку озиратися.

— Може, взяти напрокат?

— Ні. Це тільки все зіпсує. Якщо ми робитимемо все буденно, як зазвичай, то на нас ніхто й не подивиться. Люди не зважають на дев’яносто відсотків того, що бачать.

І знову пауза.

Чарльз тихенько кашлянув:

— А що потім? Просто поїдемо додому?

— Просто поїдемо додому, — повторив за ним Генрі й прикурив. — Справді, не варто переживати, — потрусив він сірником. — Ризик тільки здається таким. Але якщо поглянути на все логічно, то безпечнішого плану не придумаєш. На вбивство не схоже анітрохи. Та й мотивів у нас ніяких. Знаю-знаю, — нетерпляче повторив він, коли я спробував його перебити. — Але я дуже сильно здивуюся, якщо він комусь таки розповів.

— Звідки тобі взагалі знати, що він робив, а чого не робив? Він міг уже це розбовкати половині гультяїв на вечірці.

— Але я хочу вірити, що не розбовкав. Банні, звісно, непередбачуваний. Але на цій стадії його дії мають ознаки рудиментарного здорового глузду. У мене були, скажімо, підстави вважати, що першим він розповість саме тобі.

— Чого це раптом?

— Ну, ти ж не вважаєш випадковістю, що з усіх людей, з якими він міг поділитися, обрано було саме тебе?

— Хіба що до мене було найзручніше дістатися.

— А кому йому ще розповідати? — нетерпляче проказав Генрі. — Прямо в поліцію він нізащо б не пішов. Бо втратив би з цим не менше, ніж ми. З тієї самої причини не може він це розповісти й чужій людині. Залишається дуже вузьке коло потенційних довірених осіб. По-перше, Меріон. По-друге, його батьки. По-третє, Клоук. Можливо, як людина зі сторони, — Джуліан. Ну й ти.

— І чому ж ти, наприклад, вважаєш, що Меріон він нічого не розповів?

— Банні, може, і тупий, але ж не настільки. Наступного дня за обідом про це б говорив увесь університет. Клоук не підходить із цілком інших причин. У руках він себе тримає краще, але довіри не вартий усе одно. Бо в