Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

Сільсія і Татіра не змогли обговорити свої враження від вчорашнього вечора за сніданком, через присутність Моріани, що завадила їм вільно висловити всі свої секрети. Вони навіть збиралися мовчки на випробування, кожна занурена у свої думки.

— Хвилювання це нормально, — сказала Моріана, виправдовуючи мовчанку дівчат  для себе. — Нехай щастить! — махнула рукою Аберхат-старша випроваджуючи.

Розпорощавшись із матір’ю, Сільсія буквально прискорила крок щоб швидше відійти від дому. Та тільки вони відішли на достатню відстань, як Олавей буквально відразу ж й заговорила:

— Не демонструй свою магію на випробувані, — попросила Татіра дивлячись на подругу надто серйозно. — В місто приїхав чоловік який тебе шукає. Точніше дівчину, яка володіє тінями.

Слова Олавей викликали в Аберхат здивування, але погляд подруги говорив про серйозність ситуації.

   — Дякую за попередження, я намагатимусь буду обережною, але не певна, що зможу утриматися від демонстрації якщо цього вимагатиме випробування.

— Ти мене не чула? — зупинилася Татіра. — Хто знає, для яких цілей він шукає тебе!

— Таті в нашому місті напевне тільки сліпий та глухий не знає, яка в мене магія. Навіть якщо він мене знайде, то точно ж не стане шкодити.

— Не певна, — знизила вона плечима. — Він володіє стихією землі.

— Я рідко де опиняюся сама. Навмисне не стану відкрито демонструвати, але якщо цього вимагатиме завдання, я ж не зможу цього уникнути.

Олавей зітхнула, пригадуючи нового знайомого.

— Сподіваюся він немає злих намірів.

— Таті, це той незнайомець з лісу?

— На превеликий жаль, так.

— Обговоримо все після випробування? В мене також є чим з тобою поділитися.

— Не маю сумнівів. Ти вилетіла з другого поверху вся червона від гніву, і через п’ять хвилин не менш стурбованим спустився капрал Уайт, — лукава посмішка з’явилась на її губах. — Можу тільки нафантазувати, що між вами сталося.

— О-о-х-х, — вирвалося зітхання в Абехат.

Олавей різко змовкла, коли вони дійшли потрібного місця де було купа чаклунів із королівських гільдій. На вересовому полі, яке зазвичай відоме своєю запустілістю, тепер розміщувалися військові шатра, а в самому центрі була встановлена арена з накриттям та місцем для сидіння спостерігачів. Конструктор встановлених рингів також вражав масштабністю і це додавало події важливості та серйозності.

Зустріч із Седріком, який відрізнявся від того, що вони пам'ятали, була несподіваною для Сільсії та Татіри. Він виглядав серйозним, насупленим, що зовсім не збігалося з їхнім минулим враженням про нього.

— Седрік, ти здаєшся трохи іншим сьогодні, — зауважила Сільсія. Вона хотіла зрозуміти, що могло спричинити його зміну настрою. — Все в порядку?

Одягнутий він був по формі й так, мов щойно вийшов з кравчині. Військовий чорний піджак застебнутий на всі ґудзики, емблема де чорна лінія блискавки яка переходить в овал, навколо якого два крила птаха, розміщена була на правому плечі. На шевроні під емблемою гільдії був ромб розділений на два рівні трикутники лінією, що засвідчувало ранг Седріка в гільдії. Прямі штани й чоботи до колін також були чорними. На перший погляд, форма здавалася до неможливості жаркою як для літньої температури, та на чаклуну навіть натяку не було про спітнілість чи подібну незручність.

— Відбір – цим все сказано, — його губи на мить розтягнулися в подобі посмішки, а наступної хвилини його вираз обличчя знову став серйозним. — Я вас проведу до потрібного шатра. Там вам видадуть потрібний одяг.

— Одяг? — перепитала знервованого Татіра. — Навіщо нам одяг?

— Перший етап вимагає спеціального одягу, — пояснив Седрік. — Коли переодягнетесь, відразу йдіть он туди, — він махнув рукою на сусіднє шатро. — Коли вас там всіх зберуть, капрал Уайт надасть наступні вказівки.

Слова Седріка лише зайве збентежили Татіру. Вона невесело зітхнула, намагаючись заспокоїти свої нерви. Переодягатися в чиїсь компанії Олавей не любила. Вона взагалі не любила зайве демонструвати своє тіло через кілька зайвих кілограмів, на її думку, які були далеко не в розміру грудей.

При вході до встановленого шатра вони помітили, що він був схожий на велику роздягальню з окремими кабінками. На столі був акуратно розкладений одяг по розмірах, що спрощувало процес вибору. Кожному з них потрібно було взяти речі свого розміру та направитися до відведеної кабінки.

Сільсія та Татіра обережно оглянули одяг, вибираючи те, що підходило їм за розміром, та потім пішли до вільних кабінок, переодягатися. Власний одяг можна було лишити в кабінці яка замикалася під ключ.

Вони увійшли до наступного шатра дотримуючись всіх вимог стосовно одягу для проходження етапу. Чорні легінси, з високою посадкою, та надтонкий гольф, з коміром під горло, що нагадував водолазку. Форма була виготовлена з тканини, яка не пропускала магію. Взуття – класичні тяжкі військові берци, які носили в академії під час навчання.

Форма була ретельно продумана, щоб забезпечити комфорт і практичність під час виконання завдань яка поєднувала в собі міцність і легкість. Все було зроблено для того, щоб чаклуни могли вільно рухатися і використовувати свою магію без будь-яких перешкод.