Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

На лобі шаєрона здулися вени. Він з хрускотом стиснув кулаки і немов постарів на десять років.

– Ти! – Його палець вказав на мене, і це не обіцяло нічого доброго. – Погань! Як ти посміла лізти в мої справи?!

– Ну вибачте! Але Ендер теж бачив, що ви відпустили свою подружку! Він перший на неї доніс! Вона ж намагалася його приспати!

– Що?!

До мене дійшло, що ми говоримо про різні речі.

– Жаклін затримали через Ендера, а не через фотокамеру. – До води залишалося метрів зо два, і відступати далі я не збиралася. – Про фотоапарат ніхто не знав, поки шаєр випадково його не намацав.

– Цей зануда встиг тебе обмацати?!

– Він зловив мене на сходах! – ляпнула я і майже відразу зрозуміла: репутацію Рікадора ця заява не відновила.

Але Вікарда мало турбував моральний образ брата.

– Ти дивилась? – Обличчя шаєрона перетворилося на байдужу маску.

– Як ви дізнались, що фотоапарат у мене?

Ми з хвилину свердлили одне одного поглядами.

– Мені донесли, – мій співрозмовник здався першим. – Доброзичливець.

– Рола? – припустила я, адже досвідчене око покоївки могло помітити іншосвітську штучку. – Або Роксі? – Вона теж надто пильно дивилася на мій сарафан.

Вікард не відповів, але мені здалося, що з ідеєю щодо Роли я вгадала.

– Ти бачила знімки?

Збрехати чи зізнатися? У першому випадку він, можливо, залишить мене в спокої. У другому – напевно спалахне люттю.

«Я ж збиралася віддати йому фотоапарат і розповісти все. Ризикнути?» – я про всяк випадок зробила крок назад.

– Так.

– Що на них?

– Шаєр, Валері, невідомий чоловік і щось із музею.

– А відео?

– Звідки Ви…

Я осіклася. На Ендера не подіяв транквілізатор Жаклін. Шаєрон назвав це біологією. Якась родова несприйнятливість до синтетичних препаратів? Горезвісна магія, яка ніби як додається до чужого світу за замовчуванням?

Ймовірно, і Вікард залишався при здоровому розумі й твердій пам’яті, незважаючи на укол. Він усвідомлював все і прикидався… Наскільки ж чокнутим треба бути, щоб таке витерпіти?!

– Відео! – шаєрон підвищив голос.

– Співчуваю, – прошепотіла я, відступаючи ще на крок. – Жаклін діяла підло і жорстоко. Прошу вибачення за неї, за Ластонію і за мій світ.

Він раптом посміхнувся. Не те щоб дружньо, але його фізіономія більше не нагадувала ілюстрації з книг про маніяків-убивць.

– Жаклін – така ж маріонетка, як і ви, леді, – прошипів спокійніше і навіть звертаючись на «ви». – Різниця в тому, що у вас, виявляється, гени, а вона беззахисна.

«Долінейці пояснюють мою колючо-ріжучу голову спадковістю? Мама буде в захваті», – я кинула швидкий погляд через плече і поспішно повернулася на попередню позицію, залишивши між собою і річкою цілих пів метра.

– Шаєр бачив?..

Цього я не знала, про що сказала відверто. Ще раз вибачилася за безчесні методи своїх співвітчизників і збільшила відстань до води на метр.

– На записі немає нічого важливого, – Вікард наче остаточно заспокоївся. – Згодні? Жаклін заарештують за напад на Ендера. Не треба ворушити мою історію.

Я кивнула. Жінка з «МАКІС» не вивідала нічого путнього. Вона розлютувалася, почувши замість страшної таємниці про безсмертного Дракона загальновідомі історичні факти. Решта – їхнє з шаєроном особисте життя.

– Коли Рікадор накаже вам включити відео, ви його видалите, – продовжував Вікард. – Натомість я відповім на всі ваші запитання.

– Він уже напевно його подивився. Там все дуже просто вмикається.

– Отже, ви не варті витраченого часу.

– При чому тут я?! Все залежить від шаєра. Якщо вдасться, я видалю компромат! Обіцяю! Але…

Вікард крутнувся на п’ятах, разом втративши до мене інтерес.

– Видалите – поговоримо, – заявив, не обертаючись. – До речі, з вас вийшла якісна Ньепа. Коли вилетите з палацу і з життя Рікадора, подумайте про роботу в музеї.

«Ну і як виконаю завдання?» – мене мучили сумніви.

Не факт, що ризик того вартий. Шаєрон міг обманювати. Відповіді на питання в обмін на крихітну послугу – занадто невигідна для нього угода.

Неяскравий спалах місцевого фотоапарата на мить мене засліпив. Я заплющила очі долонею і грізно крикнула осмілілому фотографу, що знімки з Ньепою дорого коштують.

– Ньепа… – почула у відповідь сиплий шепіт.

Доносився він від річки і супроводжувався сплеском.

– Ой-е… – Фотограф знову зник за триногою. – Починається…

Я повернулася до води і дуже сподіваюся, що універсальний перекладач не зміг перекласти слова, що злетіли з губ.