Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни Міллігана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни Міллігана"

314
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни Міллігана" автора Деніел Кіз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 93
Перейти на сторінку:
покидька за комп’ютер?!

Біллі вийшов у загальну кімнату та сів за стіл, чекаючи на охоронців. Приблизно о 9:30 почувся дзвін ключів та гучне клацання підборів на важких черевиках. Біллі всміхнувся. Двері в кімнату різко відчинились, і охоронець гаркнув:

— Мілліган! Обшук!

Той знизав плечима, підійшов до дверей своєї кімнати і жестом запросив їх усередину. Охоронці хотіли, щоб він теж зайшов і був свідком обшуку своїх речей, але він відмовився.

— Слухайте, мавпи, я чудово знаю, що ви тут робитимете. І швидше п’явка крикне, аніж я буду при цьому присутній.

— Ну й бундючний же ти вилупок!

Їм довелося покликати соціальних працівників. Ті спостерігали, як охоронці викидають з кімнати його одяг та все перетрушують. Один з них скинув на підлогу принтер і штурхонув його ногою за двері.

— Агов, обережніше з обладнанням! — гукнув Біллі.

— Ми це конфіскуємо, — охоронець видрав кабелі з монітора й системного блока.

— Якщо щось зламаєте — ви за це заплатите. Я купив усе за власні кошти.

Вони викидали з кімнати геть усе — шукали дискети. Один з охоронців підняв три порожні коробочки з-під дискет.

— Де дискети?

— Я відправив їх поштою, — кинув Біллі.

Звісно, він не міг відправити їх посеред ночі, але охоронцям у голову така думка не прийшла. Насправді ж він усе заховав у загальній кімнаті.

— А нащо ви забираєте одяг? — спитав він.

— Ти становиш загрозу для безпеки, — відповів охоронець.

— Так а що я зробив? Я сидів собі спокійно і дивився телевізор.

— Вочевидь, щось зробив, якщо ми тут, — відрізав охоронець. — Там усі просто збісилися. Ти знов будеш під цілодобовим наглядом.

У якості покарання його знов перевели в кімнату під особистим цілодобовим наглядом. Представники адміністрації прийшли лише після обіду, і охоронці привели Біллі в оглядову кімнату на зустріч з доктором Лінднером, доктором Закманом, особистим помічником Памели Гайд, головною медсестрою — загалом, усією верхівкою Департаменту.

— Ви розумієте, що вас можуть звинуватити у федеральному злочині та порушити кримінальне провадження?

— Я пацієнт психіатричної лікарні, — знизав він плечима. — Що вони зі мною зроблять? Закриють мене в лікарні?

Біллі вже навчився грати в їхню гру.

— Ми можемо зробити твоє життя абсолютно жалюгідним. Перевести тебе назад у Дейтон. Або ж можемо порекомендувати суду передати тебе під юрисдикцію виправної системи і потім кинути за ґрати.

— Стривайте! — розлютувався він. — У мене цей комп’ютер вже кілька місяців! Ви думаєте, я на ньому в ігри грав, чи що? Тільки уявіть, яку інформацію я міг отримати. Виявляється, ви платите якійсь привілейованій компанії по 11,90 долара за порцію їжі. А як щодо компаній, які встановили тут торговельні автомати? У вас же з ними особливі домовленості, чи не так? А скільки коштує доставка продуктів харчування з Дейтона? Не буду вже казати про особисті файли персоналу…

Вони обмінялися поглядами.

Видаючи цю інформацію, він розумів, що насправді вони не можуть знати, що саме він встиг зробити з їхньою базою даних. Усе це він дізнався після уважного вивчення одного з рахунків. Судячи з їхньої реакції, усі його висновки були правильні. Тепер треба їх переконати, що все сказане — лише невелика частина відомих йому фактів, тож він натякнув, що знає не лише про роздуті рахунки та незаконні домовленості, а й зламав найважливішу їхню базу — базу даних медичних записів пацієнтів.

— У вас більш ніж вісімдесят три тисячі психічнохворих пацієнтів — це лише в огайському Департаменті психічного здоров’я. Усі їхні особисті дані займають більш як сто сорок мільйонів мегабайтів у архівній базі даних, — звісно, він не встиг дістатися до цих файлів, але ж вони не знали, що він блефує. — Ви стоїте тут і вчите мене жити за допомогою вашого персоналу, а в більшості з ваших наглядачів і охоронців кримінальне минуле. Думаю, журналістів це зацікавить. Тож я не просто вимагаю замінити мій особистий комп’ютер, а й хочу, щоб надалі ви дотримувалися своєї частини домовленості і влаштували для мене незалежний огляд експерта зі СМО за межами штату. Крім того, у випадку, якщо мене визнають здоровим і безпечним для оточення, — ви маєте порекомендувати суду випустити мене на свободу, як ми і домовлялися.

Біллі знав, що судді в Огайо найчастіше ухвалюють те рішення, яке їм радить Департамент психічного здоров’я, адже в цієї установи бюджет у 440 мільйонів доларів, що робить її наймасштабнішою установою штату. Ці бюрократимозкоправи мали серйозний політичний вплив, і мало хто з суддів ризикував вступати з ними в суперечку. І цього разу Біллі мав намір скористатися їхньою впливовістю та змусити їх себе поважати.

Вони вийшли для наради і скоро повернулися з усмішками на обличчі.

— Містере Мілліган, у вас є хвилинка?

— Звісно, — він кивнув на свого особистого охоронця. — А моя горила теж має все слухати чи, може, дотримуватимемося права на медичну конфіденційність?

— Так-так, заберіть його наглядача.

Біллі бачив, що вони налаштовані на переговори.

— Нас вразило те, що ви змогли зробити все це без сторонньої допомоги. У вас приголомшливі здібності до навчання. Варто спрямувати такий потенціал на щось корисне.

— У в’язниці це буде важкувато.

— Ні-ні-ні. Ми дотримуватимемося плану. Нам порадили продовжувати обраний шлях, тож ми поговоримо з Шейлою Портер. Для початку ми знайдемо кількох спеціалістів, які оглянуть вас тут, а потім спробуємо якомога швидше організувати огляд у Бостоні. Можливо, навіть за тиждень.

Вони раніше вже обіцяли провести психіатричний огляд за межами штату, але нічого для цього так і не зробили.

— Добре. Я ще не був у Бостоні.

Вони дотримали свого слова.

5 січня 1988 року приїхав спеціаліст з Центру Моріца.

У своєму звіті він написав:

«…моя думка як психіатра така: цілком імовірно, що стан містера Міллігана більше не відповідає показникам, згідно з якими він має вважатися небезпечним для себе чи інших.

Я вважаю, що немає потреби надалі утримувати його в закладі з максимальним ступенем безпеки — такому, як Центр Тімоті Моріца у Психіатричній лікарні центрального Огайо.

Також я вважаю, що симптоми його психічного захворювання — а це депресія та/або множинні особистості — протягом останніх шести місяців не проявлялися. Можна зробити висновок, що його захворювання перейшло у стан ремісії. На основі цього я роблю висновок, що більше немає потреби утримувати його в клініці.

Я рекомендую надати містеру Міллігану можливість жити в суспільстві на засадах умовного звільнення».

Вони також запросили Джорджа Ґрівза, директора Центру лікування СМО у Ріджв’ю, який уже оглядав Біллі десять років тому. У його звіті йдеться про таке:

«Вільям Стенлі Мілліган є

1 ... 83 84 85 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни Міллігана"