Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Ребекка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ребекка"

2 036
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ребекка" автора Дафна дю Мор'є. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 136
Перейти на сторінку:
й чому мало бути інакше? Я — незнайомка для неї. Мені не було місця ні поруч із Максимом, ні в Мендерлеї. Та й Беатріс під час нашої першої зустрічі, оглянувши мене з ніг до голови, щиро й прямо сказала: «Ви так не схожі на Ребекку». Френк був спантеличений і повівся стримано, коли я заговорила про неї, мої запитання були йому такі ж огидні, як і мені самій, але, відповідаючи на останнє, коли ми вже підійшли до будинку, він тихим і похмурим голосом зізнався: «Вона була найвродливішою жінкою, яку я бачив у своєму житті».

Ребекка, завжди Ребекка. Куди б я не пішла в Мендерлеї, де б я не сиділа, навіть у своїх думках і снах, я зустрічала Ребекку. Тепер я знала, якою вона була: довгі стрункі ноги, маленькі вузькі ступні. Ширші від моїх плечі, вправні зграбні руки. Руки, що могли кермувати човном, правувати конем. Руки, що складали букети, збирали моделі кораблів і писали «Максу від Ребекки» на форзаці книжки. Я також знала її обличчя, маленьке й овальне, з чистою білою шкірою, з гривою темного волосся. Мені був відомий запах її парфумів, я могла уявити собі її сміх і усмішку. Якби я почула її голос, я б упізнала його з-поміж тисячі інших. Ребекка, завжди Ребекка. Мені ніколи її не позбутись.

Можливо, я переслідувала її так само, як вона переслідувала мене; Ребекка наглядала за мною з хорів, як казала місіс Денверз, вона сиділа поруч, коли я писала листи за її столом. І той макінтош, який я одягала, хустинка, якою я користувалась. Вони належали їй. Можливо, вона знала про це й бачила, як я їх торкалась. Джеспер був її псом, а тепер він бігав коло моїх ніг. Троянди належали їй, а я їх зрізала. Чи боялась вона мене й чи ненавиділа так, як я ненавиділа її? Чи хотілося їй, щоб Максим знову лишився в цьому будинку сам? Я змогла б поборотися з живою, але була не в змозі протистояти мертвій. Аби в Лондоні була яка-небудь жінка, яку б Максим кохав, якій би писав листи, до якої б їздив у гості, з якою б обідав, спав, я могла б із нею поборотися. Ми були б із нею в однакових умовах. Я б не боялась. Злість і ревнощі — це речі, з якими можна впоратись. Колись би ця жінка постаріла, утратила б до нього цікавість або змінилась — і Максим би її розлюбив.

Але Ребекка ніколи не постаріє. Вона завжди залишатиметься такою самою. Ребекку мені не побороти. Вона була сильніша за мене.

Я встала з ліжка й розсунула штори. Кімнату залило сонячним світлом. У трояндовому саду вже прибрали. Цікаво, чи люди обговорюють бал, як це зазвичай буває наступного дня після свята?

— Як вважаєш, усе було на такому ж рівні, як і завжди?

— Гадаю, що так.

— Як на мене, оркестр дещо затягував.

— Зате вечеря була збіса чудова.

— І феєрверки непогані.

— Бі Лейсі почала старіти.

— Ну, а хто б у такому костюмі виглядав інакше?

— Він здався мені хворим.

— У нього постійно такий вигляд.

— А що ти думаєш про молоду?

— Нічого особливого. Доволі непоказна.

— Цікаво, чи вони ладнають?

— Важко зрозуміти…

Лише тоді я помітила під дверима записку. Я підійшла й підняла її. Впізнала квадратний почерк Беатріс. Вона нашкрябала її олівцем після сніданку:

«Я стукала до вас, але не отримала жодної відповіді, тож підозрюю, що ви прислухалися до моєї поради й вирішили виспатися після вчорашньої ночі. Джайлзові не терпиться повернутися якомога раніше, бо йому зателефонували з дому й повідомили, що хочуть, аби він замінив когось у крикетному матчі, а той починається о другій. Одному Богу відомо, як йому вдасться розгледіти м’яч після всього того шампанського, яке він вижлуктив уночі! Мені дещо підкошуються ноги, але я спала як убита. Фріс каже, що Максим снідав рано, але тепер його ніде не видно. Тому переказуйте йому вітання. І дякую вам обом за вечір, який подарував нам справжню насолоду. Про сукню забудьте. [Останнє підкреслено жирною лінією] З любов’ю, ваша Бі. [І постскриптум] Незабаром обов’язково приїздіть до нас удвох».

Угорі вона нашкрябала час: дев’ята тридцять, — а вже було приблизно пів на дванадцяту. Вони поїхали години дві тому. Уже мали б доїхати, Беатріс, певно, розпакувала валізу, пішла до саду й узялася до своїх звичних справ, а Джайлз готується до матчу, лагодить обмотку на биті.

Удень Беатріс одягне легку сукню й крислатого капелюха та спостерігатиме, як Джайлз грає в крикет. Потім вони питимуть у шатрі чай — Джайлз, розпашілий, із червоним обличчям, Беатріс — сміючись і теревенячи з друзями: «Так, ми були на балі в Мендерлеї. Було так весело! Я думала, Джайлзові не вдасться пробігти навіть ярд». І усміхатиметься своєму чоловіку, поплескуючи його по плечу. Підстаркувате й неромантичне подружжя. Вони були одружені вже двадцять років і мали дорослого сина, який збирався вступати до Оксфорда. Надзвичайно щасливі люди. Їхній шлюб удався. Не розвалився за три місяці, як мій.

Мені більше не можна було сидіти в кімнаті. Прийдуть покоївки й почнуть прибирати. Зрештою, може, Клеріс і не звернула уваги на Максимове ліжко. Я зібгала постіль, аби вона виглядала так, буцімто він на ній спав. Мені не хотілося, щоб покоївки дізнались про це, якщо Клеріс їм нічого не розповіла.

Я скупалася, одяглася й зійшла сходами донизу. Робітники вже зняли в залі підлогу для танців і повиносили квіти. З хорів зникли пюпітри. Вочевидь, музиканти поїхали ранковим потягом. Садівники підмітали галявини та алею, прибираючи рештки феєрверків. Невдовзі від маскараду в Мендерлеї не лишиться й сліду. Наскільки довгими здавалися приготування, і яким швидким та нетривалим виявилося прибирання.

Мені пригадалася леді в рожевому, яка стояла біля дверей вітальні, тримаючи тарілку холодцю з куркою, і здалося, ніби я це вигадала або ж воно трапилося колись дуже давно. Роберт протирав у їдальні стіл. Він знову набув звичного вигляду — безпристрасний, непоказний, геть не схожий на ту приречену та схвильовану істоту, якою був упродовж кількох минулих тижнів.

— Доброго ранку, Роберте, — привіталась я.

— Доброго ранку, мадам.

— Ви не бачили містера де Вінтера?

— Він пішов одразу після сніданку, мадам, ще до того, як майор і місіс Лейсі зійшли вниз. Досі не повертався.

— Ви не знаєте, куди він пішов?

1 ... 83 84 85 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ребекка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ребекка"