Читати книгу - "Де немає Бога"

я жив із ним, доки не вступив до льотного училища в Краснодарі. Потім більше не повертався. Батько з кінця шістдесятих був членом спортивного товариства «Спартак». Вони майже щороку виряджали з Ленінграда групи на підкорення різних вершин. Пік Клари Цеткін, пік Леніна, пік Ушба, Хан-Тенгрі. Думаю, мій старий досі є членом клубу, попри те що не відвідав жодного їхнього зібрання та не брав участі в походах від часу невдалої спроби підкорення піка Перемоги[137]… — він помовчав, — коли з чотирнадцяти осіб, які штурмували вершину, живим залишився тільки він.

Несподівано Анну накрило дивне й дуже сильне відчуття, якому вона не могла дати визначення, немовби чийсь безтілесний голос зашепотів над вухом про те, що Парамонову в такому стані не можна дозволяти говорити, що його треба конче перервати, заткнути, не дати вихлюпнути те, що він намірився розповісти. Однак озвучити це вголос не наважилася.

— Коли це було? — туплячись у темряву понад плечем росіянина, запитав Апшоу.

— 1985-го.

— Давно.

— Так. Дуже давно. — Єгор промовляв слова повільно, дивно відкриваючи рота, так наче на язиці виріс мозоль і він боїться здерти його об піднебіння, проте гіркота, що бриніла в голосі, водночас якось незрозуміло розслабила зв’язки, тож росіянину чи не вперше за два дні не доводилося напружуватися, щоби виліплювати зі звуків англійські слова. — Найгірше, що експедиція була добре оснащена, із нібито досвідченим головою. Начальником штурму в них був азербайджанець на ім’я Башир Кодзоєв, 1984-го він водив ту саму групу на пік Леніна, мій старий ходив із ними, і те сходження було вдалим. Мабуть, це їх і розслабило. Через багато років після повернення з Киргизстану батько казав, що перед експедицією ніхто не вивчав звіти про невдалі сходження на пік Перемоги, крім того, порівняно легкий підйом простими маршрутами піка Леніна сформував у членів групи хибну певність у власних силах. Башир Кодзоєв чомусь вирішив, що поступова акліматизація їм не потрібна, вершину можна штурмувати «на ходу», лише трохи сповільнивши темп набирання висоти. Ніхто йому не заперечив.

Непроникна завіса, за якою Єгор ховав спогади, стоншилася, по ній розповзалися дірки. Його батько безліч разів переповідав цю історію, тож росіянин пригадував усе так чітко, наче сам побував на горі. Він знав напам’ять імена, час і місце смерті тринадцятьох батькових товаришів, пам’ятав описи гребенів, тріщин, карнизів, кулуарів і насипів, уздовж яких їм довелося пройти.

План Кодзоєва був жахливо примітивним і передбачав, що під час сходження люди, які будуть втрачати сили, кидатимуть свою поклажу та спускатимуться. Інші продовжать дертися далі. Ті, хто дістануться висоти 7100 метрів, улаштують там табір, а наступного дня звідти на штурм вершини вирушить група з чотирьох осіб: Марат Ішемгулов, Ігор Кічеджи, Альберт Капінус і сам Башир Кодзоєв. Валерій Парамонов, Єгорів батько, був одним із запасних штурмовиків і міг узяти участь у завершальному кидкові на пік лише з дозволу Кодзоєва.

Сходження почалося вранці 13 серпня. 15 серпня група під керівництвом Кодзоєва перебралася через перевал Чон-Терен і розбила табір на висоті 5800 метрів. Наступної ночі заночували на висоті 6350 метрів. Тут у одного з альпіністів, Олега Наришкіна, розболілася голова, проте повертатися він навідріз відмовився. Ніч 17 серпня група провела на висоті 6800 метрів. Уночі Наришкіну погіршало, він скаржився на запаморочення, часткову втрату зору, зрештою почав блювати, і вранці 18-го Кодзоєв наказав спускати його. У супроводі трьох альпіністів — Павла Семісотова, Гліба Хінштейна та Кірсана Ісаєва — Наришкін розпочав спуск до табору на позначці 6350 метрів. Пізніше того самого дня зненацька відмовився від подальшого підйому один зі штурмової четвірки — Ігор Кічеджи. Після короткої суперечки із Кодзоєвим Кічеджи без супроводу поплентався назад до наметів на висоті 6800 метрів. До табору він не дійшов і став одним із чотирьох, чиє тіло так і не знайшли. У штурмовій групі залишилося дев’ятеро. Упродовж 18-го вийти на заплановані 7100 метрів не вдалося, до сутінків вони видряпалися тільки до 6980-ти і з настанням темряви зупинилися на відстані тридцяти метрів від східної вершини піка Перемоги.

У ніч на 19 серпня на гору налетів сніговий буран. Близько третьої штормовий вітер зі швидкістю понад сто двадцять кілометрів за годину пошматував два із трьох експедиційних наметів. Шестеро альпіністів утиснулися в один намет, трьом іншим — Іванові Мурзі, Гоші Острягіну та Маратові Ішемгулову — довелося закопуватися в сніг і так чекати на схід сонця. За дня буря не влягалася, і що ще гірше — від холоду відмовили примуси та рації. Начальник штурму звелів трійці Мурга-Острягін-Ішемгулов спускатися до табору на висоті 6350 метрів, де тієї ночі мали відпочивати Семісотов, Хінштейн, Ісаєв і Наришкін, і принести звідти кисневі балони та запасні примуси. До трійки приєднався Валерій Парамонов. Із ними хотіли вирушити ще двоє, Альберт Капінус та Ігор Лисаков, але Кодзоєв не дозволив — у таборі на 6350-ти метрах стояло лише два намети.

Після дня блукань у хуртовині Мурга, Острягін, Ішемгулов і Парамонов досягнули позначки 6400 метрів і, коли запала ніч, закопалися в сніг, не підозрюючи, що від наметів їх відділяє півсотні метрів.

Уранці 20 серпня Валерій Парамонов помітив намети й узявся кликати на допомогу. Його почули. Семісотов і Хінштейн (Наришкін на той час уже помер від набряку мозку, а Ісаєв перебував у вкрай важкому стані — на межі притомності) піднялися до викопаної в снігу ями та по черзі перемістили замерзлих Мургу, Острягіна й Ішемгулова до табору.

Наступну добу семеро альпіністів провели в наметах, марно чекаючи, коли вщухне буря. У них закінчився кисень, майже не лишилося гасу та їжі, тож на ранок 21-го Семісотов, Хінштейн і Мурга вирішили спускатися по допомогу. Вони пропонували Парамонову йти з ними (Валерій був у кращому за Ішемгулова чи Острягіна стані), але той захотів перечекати негоду. На другій годині спуску трійка заблукала. Збагнувши, що відхилилися від маршруту, чоловіки почали повертатися до табору, але не дійшли. За годину Іван Мурга помер від перевтоми: упав, ловлячи замерзлими долонями краплі крові з носа, і більше не підвівся. Семісотов і Хінштейн загинули невдовзі по тому: перший — зірвавшись зі схилу, другий — від високогірного набряку легень.

22 серпня буран нарешті відступив. Башир Кодзоєв і четверо альпіністів, які сиділи в таборі під східною вершиною піка Перемоги, рушили донизу, одначе смертельно виснажені після двох діб без кисню на висоті сім кілометрів спустилися тільки на сотню метрів. Сил, аби поставити намет, не вистачило, і вони закопалися у сніг. Там їх — присипаних