Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Ми повільно, чомусь взагалі забувши про поспіх, просувалися бруківкою, що була прокладена цією дорогою. Вулиця широка, пряма та охайна і закінчувалася десь дуже далеко, мабуть, воротами до призамкової території. Дуже зручно, що місто побудоване у вигляді кілець. 

За деякими будинками, крім замку імператора, я розгледіла ще якусь високу будівлю. Вона теж виглядала як замок, але була більш витончена, та, мабуть, не пристосована до облоги. В прогалинах між маєтків було видно, що там були високі різноколірні вікна та багато загострених верхів. Мабуть, це і був той Університет Магії, про який я стільки чула, що одразу ж підтвердила і Юрія:

— Це Університет Магії, — промовила вона з ностальгією дивлячись на нього. — Лише у нього є право бути розташованим тут, хоча місцеві й проти такого. 

— Чому проти? — запитала я. 

— Бо студенти сюди прибувають з різних куточків Континенту, і не всі раді наявності нечистокровних в межах нашої території, — відповіла вона. — Мабуть, через деякий час, я поновлюся на навчанні.

— Будівля досить велика, але хіба її достатньо для того, щоб сюди приїжджали навчатися зі всього Континенту? — поцікавилася я, на що Юрія одразу ж відповіла:

— Взагалі, є ще одна будівля Університету, але вже в Середньому Місті. Там навчають гірше та безплатно, але в заміну змушують проходити службу в армії та працювати на будівництвах і тому подібному. Там розміри більші, і студентів теж більше. Звісно ж, їхня брудна кров та недостатні таланти не заслуговують навіть на порівняння із тими, хто навчається у Вищому Місті.

— Зрозуміло, — все, що я змогла відповісти. 

Не лише у Юрії було таке ставлення до всіх, хто не вищий імперець, хоча й мала визнати, що в ній були помітні зміни в цьому плані.

Проходячи повз нас, на обличчях місцевих запросто можна було побачити прискіпливі погляди на Ігоря, на що він сам особливої уваги не звертав. 

— То хто Ваші друзі, пані Юріє? — запитав лицар-слуга. 

— Цю красуню звуть Діаною, — промовила Юрія та вказала пальцем собі за спину, наче без цього він би не зрозумів, що мова не про Ігоря. — Вона із Сірих Птахів, куди їздив мій дідусь. Вона дуже сильна та вправна лучниця, і арбалет у неї в сумці непоганий. Її рід наполовину з Євіанни, тож можна вважати, що вона повернулася додому. 

— Приємно познайомитися, пані Діано, — відповів Бернард. — Я чув про Вас від Лебека. 

— А це Ігор, мій майбутній чоловік та батько моїх дітей, — чи то жартома, чи може ні, промовила Юрія. Ігор на ці слова навіть почервонів, а от обличчя Бернарда було нерухомим. — Ти будеш його навчати фехтуванню, Бернарде. Раніше я хотіла найняти для цього когось іншого, але все ж ти підійдеш краще. Ігор теж із Сірих Птахів. Разом ми пройшли багато смертельних ситуацій та важкі подорожі, то ж ти маєш захищати не лише мене та мою честь, а їхню теж. 

Я зрозуміла, що Юрія натякала на те, що в Ігоря можуть бути проблеми через його князівську зовнішність, а тому йому не завадить допомога старого мечника. Що ж, добре, що у мене таких проблем не буде, адже всі погляди, що я ловила на собі від місцевих, переходили у посмішки.

Дякую тобі, мамо, за таку зовнішність. 

— Звісно, пані Юріє, — сказав чітко Бернард. — Я навчатиму та захищатиму вас усіх. Але спершу ви приймете ванну та відпочинете. Я віддав наказ слугам коли вирушав назустріч з вами, і все вже має бути готове. 

— А ще мені та Діані потрібне наше найкраще вино, — сказала вона та оглянулася на мене з посмішкою. — І багато.

— Пані Юріє, Ви впевнені? — насторожено запитав Бернард.

— О, Бернарде, не переймайся більше через мій розум. Я розв'язала всі проблеми з ним, — промовила вона.

Насправді як я думала, вона частково збрехала, адже якщо і розв'язала проблеми, то лише з Демоном. І то він міг все-таки вирватися на волю. А от проблеми з приступами безумства, садизму та іншим… Що ж, це невіддільна частина моєї подруги. 

Дорога промайнула швидко за розмовами та незвичними краєвидами. Особливо сильно мою увагу привертав імператорський замок, у деяких величезних вікнах якого було ледь видно світло. Якби я не успадкувала гострий зір від батька, то, мабуть, і не розгледіла б таке віддалене світло.

Зрештою ми зупинилися біля одного з триповерхових маєтків, що був білого, як і майже всі будівлі тут, кольору. Все ж червона цегла зустрічатися в цій частині міста припинила.

Бернард спішився зі свого коня та відчинив перед нами ковані ворота, пропускаючи всередину. Від воріт до маєтку йшла бруківка, по обидві сторони якої був сад, і  в довжину вона була метрів сто. З лівого боку було видно невелику стайню, а по праву була дерев'яна альтанка, обплетена квітами фіолетового кольору. Біля дверей до маєтку нас зустріло дві жінки, що одразу ж поклонилися Юрії та Бернарду.

— Лаврентіє, давно не бачилися, — весело промовила Юрія жінці десь років сорока, чия форма служанки відрізнялася від тієї, що була на іншій, молодшій служниці. — А це хто така? 

— Пані Юріє, це нова молодша служанка. Її звуть Румі. — відповіла та, кого назвали Лаврентією. — Анну знайшли мертвою у Середньому Місті, то ж я була змушена взяти їй заміну.

Так, здається, Юрія колись казала, що раніше в її сім'ї були такі випадки, коли служанок знаходили мертвим за межами Вищого Міста. Тоді вона казала, що це робили бідняки. Та схоже, що смерть тієї Анни не сильно турбувала Юрію.