Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

Та саме зараз Леону непогано було б трішки відволіктися від думок про недосяжні поки що знання та зосередитися на виконанні настанови вчителя. Незвично було знов відчувати себе учнем, бо після закінчення Університету тоді ще Спеціаліст від магії перейшов на самостійну форму навчання, занурившись у глибини мистецтва Блискавки у фамільній бібліотеці Д’Альбон. Власне, знання багатьох поколінь його предків, а також доволі жвавий розум і допомогли віконту за якісь двадцять років стати Вищим Магістром. Та вище за власну  голову не стрибнеш. Тим паче, вище королівського наказу «Про Архімагів». А там чітко йдеться про те, що всі претенденти на даний титул мають в обов’язковому порядку пройти не менш, ніж десятирічне стажування в іншого Архімага.

Взагалі-то стихія та стратегічний напрям розвитку чарівника можуть і не співпадати з такими в його ментора. І претенденту-піроманту, що бажає розвивати атакуючи чари, цілком ймовірно доля  може «подарувати» Архімага Повітря, що спеціалізується на корекції погодних умов задля більш рясних врожаїв у королівстві та попередження стихійних лих. Власне, такий Архімаг дійсно існує і це – найстаріша вища магеса королівства. Її сіятельство графиня Ізабелла Парадізі. Унікальна в усіх сенсах жінка. Власне, мабуть, це єдина у світі володарка найвищого магічного титулу, що ніколи не брала участі в дуелях або війнах, проте помахом руки здатна здути якесь село з лиця землі. І якщо усім на цьому світі, включаючи свого нинішнього наставника, Леон сказав, що сподівався проходити стажування в майстра Вагнера, то насправді він ще з дитинства був величезним шанувальником Її сіятельства Парадізі. Зачитував до дир писані нею трактати. І, власне, став тим, ким став, лишень завдяки її роботі «Аспект Блискавки. Як втерти носа піромантам». В цьому творі, на примірник якого натрапив юний Леон у фамільній бібліотеці, магесса-вчена описала неймовірний потенціал магії Блискавки. Аспекта, який може посунути з п’єдесталу найліпших бойових магів, цих Володарів Вогню. І якщо до знайомства з даним фоліантом, у далекому дитинстві, Леон мріяв стати класичним магом Повітря, як його дідусь та батько, то після «Аспекту Блискавки» він вже не бачив для себе жодної іншої стежки, окрім тієї, що була викладена цими мерехтливими, ламаними, проте дійсно божественими списами…

– І довго ще мені чекати, поки ти усіх тарганів у своїй макітрі докупи зженеш?.. – Насмішливий голос Хісс грубо витяг віконта зі спогадів кривим багром єхидства. Наче потопельника з-під води висмикнули.

– Сто копанок демонських тобі під хвіст,  плазун пришелепуватий! Ти заважаєш мені думати, як краще виконати настанову вчителя! – Огризнувся маг Повітря, водночас радіючи, що цей фіто-хробак не може читати думки.

– Та що там думати?! Нагорі вже й подумаєш. Бо, як звеш себе Старшим Магістром, то, гадаю, дві-три хвильки там протримаєшся. Доганяй! – Рявкнув вкінці дерев’яний дракон і змахнув крилами, що добряче так виросли.

Й поки віконт з прокльонами розганяв поривами вітру купу пилюки, що здійняв велетенський змій, Хісс вже злетів на п’ятдесят метрів вгору.

– Подивимося, хто здується раніше, фіто-хробаче. – Прошипів, на кшталт свого супротивника, віконт, після чого жбурнув себе до неба, за мить наздогнавши змія. – І що ти оце вовтузишся? Я тобі таку фору дав, міг би вже бути десь в одній з тих хмар!

– Поварнякай мені ще тут! В мене, на відміну від тебе, енергія не скінчиться! Крила є крила! – В погляді, що кинув Хісс на летючого поряд Вищого Магістра, було щонайменше дві діжки отрути.

– Ооо, шановний, ти, мабуть, не дуже обізнаний в енергетичній структурі заклинань вцілому й левітації безпосередньо! – Підняв ставки Леон і додав до свого голосу ще три діжки. – Для мага Повітря мого рівня, при використанні левітації себе самого я з більшою швидкістю відновлюю силу, аніж втрачаю її. Тому, власне, літати можу майже нескінченно.

– Ага, це допоки не виконаєш завдання від Грегора. А потім я залюбки послухаю твої балачки про нескінченні польоти. – Зухвало вигнув спеціально відрощені для цього брови деревний змій.

– Послухаєш, звісно, куди ти дінешся! – Впевнено, на усі тридцять два посміхнувся змію віконт. А потім ще трохи підвищив голос. – Гадаю, досить, ми на місці!

Молочно-білий туман зайняв усе поле зору чарівника. Вони зі змієм дісталися однієї з великих білих хмар, що пропливали над Грейткіллс. Архімаг особливо наполягав, щоб хмара була не грозовою й не була створена або викликана безпосередньо віконтом. Це мало бути максимально природнім утворенням. І ось – вони з Хісс тут. Звісно, на такій висоті, окрім змія та чаклуна, ще мали бути такі не дуже приємні для будь-якої людини сусіди, як льодяний вітер, знижений атмосферний тиск та брак кисню. Проте, для цих двох, то все не було проблемою. Леон Д’Альбон взагалі ще й встановив примітивне закляття, щоб вітер не дмухав у вуха, створюючи зайві шуми.

То ж тепер, він знаходився серед білої імли, в абсолютній тиші, де з молочних, димних кучугур інколи визирали темні кільця довжелезного зміїного тіла. Якби не знав, з ким сюди прилетів, та якби був років на тридцять молодшим… Загалом, чи відіправ би ті штани потім, чи ні – невідомо…

 – Ну то що, я починаю. А ти – роби те, за чим тебе сюди й відправив твій творець, будь чемним змієм. – Проговорив у біле марево Леон.

– Не сссумнівайся, я свою справу знаю відмінно. – Здавалося, з усіх боків прошипіли віконту білосніжні кучугури. – Починай вже шаманити!

Д’Альбон мимовільно зморщився, як старе яблуко. Але на цей раз – клятий змій був стовідсотково правий. Бо саме цим йому й належало займатися найближчі декілька годин. Шаманізмом.