Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ловець повітряних зміїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець повітряних зміїв"

4 790
2
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець повітряних зміїв" автора Халед Хоссейні. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 98
Перейти на сторінку:
Розумію.

Я почув, як Сорая висякалась.

— Скажу тобі точно тільки одне: вези Сограба додому. Я цього хочу.

— Ти певна? — спитав я, заплющивши очі й усміхаючись.

— Чи я певна? — перепитала дружина. — Аміре, він — твоя коум, твоя родина, значить, і моя теж. Звісно, я певна. Не кидати ж малого на вулиці, — коротка пауза. — Який він?

Я поглянув на Сограба, який спав собі в ліжку.

— Хороший, але дуже серйозний.

— Воно й не дивно, — сказала Сорая. — Я хочу його побачити, Аміре. Справді хочу.

— Сорає?

— Так?

— Достет дарум.

Я тебе кохаю.

— І я тебе, — відповіла вона. У її голосі чувся усміх. — Бережи себе.

— Берегтиму. І ще одне. Не кажи своїм батькам, хто цей хлопчик. Я сам повинен їм розповісти, якщо їм стане цікаво.

— Добре.

І ми поклали слухавки.

Газон біля Американського посольства в Ісламабаді був акуратно підстрижений, поцяткований круглими кущиками квітів і обсаджений рівним, як лезо, живоплотом. Будівля була такою ж, як і більшість будинків у Ісламабаді, — невисокою та білою. На шляху до неї ми проминули кілька контрольно-пропускних пунктів, а тоді металодетектор зреагував на скоби в моїй щелепі, відтак мене обшукали троє офіцерів безпеки. Коли ми нарешті ввійшли в приміщення зі спеки, кондиціоноване повітря вдарило мені в обличчя, ніби хвиля крижаної води. Секретарка в приймальні — блондинка, трохи за п’ятдесят, із сухорлявим обличчям — усміхнулася, коли я назвався. Вона була в бежевій блузці та широких чорних штанах — перша за кілька тижнів жінка не в бурці чи шальвар-камізі. Пошукала моє ім’я в переліку зустрічей, постукуючи гумкою на кінці олівця об стіл. Знайшла і запросила мене сісти.

— Хочете лимонаду? — запитала.

— Я? Ні, дякую, — відповів.

— А ваш син?

— Перепрошую?

— Отой симпатичний юнак, — сказала секретарка, усміхаючись у бік Сограба.

— А, так, було б добре, дякую.

Ми з Сограбом умостилися на чорному шкіряному дивані біля високого американського прапора, якраз навпроти секретарського стола. Сограб узяв журнал зі скляної поверхні кавового столика. Гортав сторінки, проте навіть не дивився на картинки.

— Що? — спитав у мене.

— Прошу?

— Ви всміхаєтесь.

— Я думав про тебе.

Хлопчик нервово всміхнувся. Узяв інший журнал і прогортав його менш ніж за півхвилини.

— Не бійся, — сказав я, торкнувшись його руки. — Тут усі налаштовані доброзичливо. Розслабся.

Мені теж варто було б дослухатися до цієї поради. Бо сам я вовтузився на місці, зав’язував і перев’язував шнурівки. Секретарка поставила на столик високу склянку лимонаду з льодом.

— Пригощайтеся.

Сограб сором’язливо всміхнувся.

— Дуже дякую, — сказав англійською.

Прозвучало як «дюже дякую». Сограб розповів був мені, що знає англійською лише дві фрази: цю і «На все добре».

Секретарка засміялася.

— Дуже прошу.

І пішла до свого стола, цокаючи підборами. — На все добре, — сказав Сограб.

Реймонд Ендрюз — невисокий чоловік з маленькими руками, ідеально підстриженими нігтями й обручкою на безіменному пальці — ввічливо та швидко потиснув мені руку. Відчуття було таке, ніби я стискаю горобця. «То ось у яких руках наші долі», — подумав я, поки ми з Сограбом всідалися навпроти Ендрюза. На стіні позаду нього висів плакат до фільму «Знедолені» та топографічні карти США. На сонячному підвіконні вигрівався горщик із саджанцями помідорів.

— Курите? — запитав Ендрюз.

Глибокий баритон дуже контрастував з його тендітною статурою.

— Ні, дякую, — відказав я, і мені було байдуже, що Ендрюз навіть не глянув на Сограба і не дивився на мене під час розмови.

Ендрюз висунув шухляду та витяг з напівпорожньої пачки сигарету. Потім з тієї ж шухляди дістав лосьйон. Узявся втирати його в руки, розглядав тим часом саджанці помідорів, а цигарка звисала в нього з кутика рота. Опісля засунув шухляду, поклав лікті на стіл і видихнув, мружачи сірі очі від диму:

— Ну, розповідайте вашу історію.

Я почувався як Жан Вальжан перед інспектором Жавером. Мусив нагадати собі, що я на американській території, що цей добродій на моєму боці, що йому платять за те, щоб він допомагав таким, як я.

— Я хочу всиновити цього хлопчика і забрати його у Сполучені Штати, — сказав.

— То розповідайте вашу історію, — повторив Ендрюз, притискаючи вказівним пальцем крихту попелу, що впала на акуратно заставлений стіл, а потім струсив її в попільничку.

Я розповів йому ту версію, яку прокручував у голові, відколи поговорив із Сораєю. Мовляв, приїхав у Афганістан, щоб забрати сина свого зведеного брата. Знайшов хлопчика за дуже скрутних обставин, коли той скнів у сиротинці. Заплатив директорові сиротинця певну суму і забрав хлопчика. А тоді привіз його в Пакистан.

— То ви — зведений дядько хлопчика?

— Так.

Ендрюз поглянув на годинник. Нахилився і розвернув помідори на підвіконні.

— Хтось може це засвідчити?

— Так, але не знаю, де ця людина зараз.

Ендрюз повернувся до мене і кивнув. Я спробував розгадати вираз його обличчя, але марно. Цікаво, чи він колись пробував грати в покер оцими своїми маленькими руками?

— Припускаю, скоби у ваших щелепах — навряд чи останній писк моди, — сказав Ендрюз.

У нас проблеми. Ми з Сограбом у великій біді, ось що я тоді збагнув. А вголос сказав, що в Пешаварі мене хотіли пограбувати.

— Аякже, — мовив Ендрюз і прочистив горло. — Ви мусульманин?

— Так.

— Тобто практикуєте мусульманство?

— Так.

Насправді я навіть не пам’ятав, коли востаннє схилявся чолом до землі в молитві. І раптом мене осяяло: того дня, коли лікар Амані оголосив батькові невтішний прогноз! Тоді я стояв навколішки на килимку для молитви, і в пам’яті спливали уривки віршів, вивчених іще в школі.

— Це вам трохи допоможе, але не надто, — повідомив Ендрюз, пригладжуючи бездоганно вкладене волосся піщаного кольору.

— На що ви натякаєте? — запитав я.

І потягся до Сограбової руки, переплів наші пальці. Сограб невпевнено зиркав то на мене, то на Ендрюза.

— У мене є довга відповідь, і я переконаний, що зрештою ви її почуєте. Але, може, спершу коротку?

— Мабуть.

Ендрюз загасив цигарку і стиснув губи.

— Не влазьте в це.

— Перепрошую?

— Клопотання про всиновлення цього юнака краще не подавати. Ось вам моя порада.

— Я її почув, — відказав я. — А тепер,

1 ... 83 84 85 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець повітряних зміїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (2) до книги "Ловець повітряних зміїв"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 27 липня 2023 22:17

Неймовірна книга, книга яка чіпляєте тебе за душу та не відпускає до кінця, книга яка описує та передає емоції які краще прочитати на сторінках книг ніч пережити у власному житті.. книга яка вчить тебе любити своїх рідних, тому що вони можуть дуле легко зникнути і ти більше їх ніколи не побачеш, але вічно будеш пам'ятати. Однозначно одна з найкращий прочитанеих книг за все моє життя, 10/10

Наталія Ашихміна
Наталія Ашихміна 20 березня 2024 19:11

Так це глибокий та захоплюючий твір. Погляд очевидця про життя серед війни , про людяність, жорстокість , неминучість, наслідки неправильних вчинків та спокуту і прощення.