Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Мені допомогти?

— Так. Сиди тут і не висовуйся. Іза я серйозна, це найкраща допомога від тебе. Так я не буду нервувати і відволікатися.

— Гаразд. Бери тоді й другий. Піди швидше буде.

— Не переживай, ми його прикриємо, — сказав Міхель.

Я сиділа, як і обіцяла, не висовувалася. Дивилася на пульсометр, пульс трохи підвищився до 70 і далі не рухається, був на одному рівні. Напевно через те, що тут перестрілка, і я все ж переживаю за Альфреда. Мене так і підмиває взяти лазер і піти допомогти йому. Час як навмисне тягнеться повільно, немов смола. І ось довгоочікувані слова.

— Усе закінчилося, — пролунало, здається, через годину після початку перестрілки. А насправді минуло лише п'ять хвилин.

Одразу встала з-за укриття і знайшла Альфреда. Він разом з іншими хлопцями з табору Міхеля тягнув оглушених хлопців. З нашого боку було тільки кілька поранених. З іншого боку троє вбитих і решта оглушені.

Поки зв'язували нападників, зателефонував Антуан. Одразу мене покликали до екрана.

— Зв'язалися з кораблем. Підняли на ньому переполох. Зараз там кого треба пропісочать. О, мені вже Його Високість дзвонить. Іза зараз передзвоню.

Антуан передзвонив за п'ять хвилин.

— Значить так діти. По-перше, ви там як? А тому Мартіна нервує.

— Ми добре. Що вдалося дізнатися?

— До вас вирушила 11 осіб. І ще людей десять затримають на кораблі. Їх усіх чекає трибунал, за те, що продалися. І тобі пощастило, що Лістери не знали, що ти на тому кораблі. А то б тебе просто вбили. Я домовився з королем, що він із дружиною та їхньою охороною летять на планету й чекають, доки прилетить наш корабель і в цілковитій безпеці доставить вас усіх на Афон. Міхель, — покликав Антуан.

— Я тут.

— Там прилетять за хлопцями, що ви переловили. Ви ж їх упіймали?

— Ну трьох пристрелили.

— Їх усіх заберуть. Тож краще не розв'язувати.

— Коли буде пасажирський корабель?

— Йому летіти три дні. Плюс доба, щоб зібрати екіпаж і підготувати його.

— Ми два тижні стирчали на тому кораблі! — трохи різко сказала я.

— Іза! — сказав суворо Антуан, помітила, як Міхель підтягнувся — Заспокойся негайно.

— Я не нервую.

— Я зауважив. Нехай із ними розбирається їхнє керівництво. А я буду спокійно спати, знаючи, що ти на нормальному кораблі.

— У мене є кілька прохань.

— У письмовому вигляді мені на пошту в найближчі кілька годин. Зроблю все, що зможу.

— Дякую, ти найкращий!

— Не лести мені, краще повертайся нарешті додому ціла й неушкоджена.

— Добре.

 На цьому відеозв'язок закінчили. Я одразу взялася писати свої прохання. І щодо одягу, і щодо медикаментів для хлопців на планеті.

Анутан потім мені відписався.

"Нагадай Міхелю, щоб він не тупив і сам писав такі запити. Надішлю їм нормальних лікарів і медикаменти з апаратурою. Плюс іншу техніку для оновлення щита. Прийде все з кораблем. Тож відпочивай поки що. А ти, між іншим, покращала".

Через кілька годин прилетіло ще два катери. Я знову притримувала Мел, щоб вона не кинулася з усією своєю собачою привітністю зустрічати гостей. Міхель, просив, щоб я її міцно тримала, а то вона свій повідець і нашийник уже на шматки порвала і ні що її не утримує, як виявилося, крім мене.

— Як же ви її раніше стримували?

Він трохи винувато тільки посміхнувся і знизав плечима.

— Ну до вас же прилітали раніше люди, вона що на них нападала?

— Ні. Тому що вони сиділи в катері, поки ми не підходили. А ця мадама крутилася поруч і ніхто не хотів виходити з корабля. Коли ти полетиш знову так будемо робити. Так ніхто не ризикує одразу нападати. Її навіть убити намагалися, але Мел надто спритна для своїх габаритів. І встигає порвати того, хто на неї спрямовує зброю. А уяви в окрузі є ще її родичі. І варто їй подати сигнал вони теж можуть напасти.

Тож я залишилася в таборі, а Альфред із хлопцями пішов зустрічати військових і королівську сім'ю. З ними я зустрілася через пів години. Король не відпустив від себе дружину, бачачи поруч зі мною величезного собаку. Я тримала її двома руками за шию.

— Мел спокійно, це хороші люди.

Собака подивилася на мене, потім на королівське подружжя і перестала гарчати. Довелося почекати, поки відведуть пов'язаних хлопців і повернуться хлопці з охорони королівської родини. До мене підійшов Анхель, він погладив Мел і сказав:

— Спокійно дівчинка, у таборі всі свої. Просто в нас з'явилися нові гості. Будь доброзичлива.

Я відійшла від собаки, вона почала скиглити. Анхель відпустив її і вона хвостиком пішола за мною. Я обережно підійшла до королівської родини. Мартіна дивилася на мене з жахом.

— Не бійтеся, Мел нікого не зачепить. Правда, Мел?