Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Несподівана вакансія 📚 - Українською

Читати книгу - "Несподівана вакансія"

685
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Несподівана вакансія" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 147
Перейти на сторінку:
щось на мене!

— Але ж Саю, мені про це щойно сказала саме вона, а вона цього б не…

Він заїхав Рут в обличчя, саме так, як хотів зробити, коли вперше побачив її дурнуватий зляканий вираз. Її окуляри злетіли в повітря й розбилися об книжкову шафу. Він вдарив її ще раз, і вона завалилася на комп’ютерний стіл, яким так пишалася, адже купила його з першої своєї зарплати в південно-західній лікарні.

Ендрю прийняв рішення. Йому здалося, ніби він рухається в уповільненому кадрі: усе довкола стало холодним, в’язким і якимось нереальним.

— Не бий її! — крикнув Ендрю, розбороняючи батьків. — Не…

Його губа трісла від удару кулаком, і він упав на маму, що лежала пластом на клавіатурі. Саймон ударив ще раз, але цього разу кулак влучив Ендрю в руки, якими він прикрив обличчя. Ендрю зробив спробу встати з матері, що борсалася під ним, але Саймона засліпила лють, і він дубасив їх обох, куди тільки міг дістати кулаками…

— Не смій мені, йохарний бабай, вказувати, що я маю робити… не смій, гівнюк, бо обсерешся, прищаве чмо смердюче…

Ендрю опустився на коліна і спробував відповзти, але батько гепнув його ногою по ребрах. Ендрю чув, як Пол благає тата спинитись. Саймон знову замахнувся ногою на Ендрю, але той встиг ухилитися. Саймон з усього розмаху вдарився ногою об цегляну облямівку каміна і раптом сам завив з болю.

Ендрю відповз далі. Саймон устиг схопити його за ногу, стрибаючи на місці й проклинаючи все на світі своїм верескучим голосом. Рут упала в крісло й заридала, обхопивши голову руками. Ендрю звівся на ноги. Він відчув на губах смак власної крові.

— Хто завгодно міг розпатякати про той комп’ютер, — захекано мовив Ендрю, наготувавшись до наступного удару. Він неабияк посміливішав тепер, відколи почалася справжня бійка. Перед цим його лякало саме її очікування, коли в Саймона починала випинатися щелепа, а його голос тремтів від люті й жаги насильства. — Ти ж сам розповідав, як там побили охоронця. Хто завгодно міг про це розказати. Це не ми…

— Ану, не… гівнюк малий засраний… я, бляха, палець на нозі зламав! — Саймон здушено захрипів і впав у крісло, тримаючись за ногу. Здавалося, він очікував, що його почнуть жаліти.

Ендрю уявив, як бере рушницю і палить з неї Саймонові просто межи очі, дивлячись, як спотворюються риси батькового обличчя, а мізки розбризкуються по кімнаті.

— А в нашої Поліночки знову, блін, місячні! — заверещав Саймон на Пола, який намагався стримати кров, що крапала йому крізь пальці з носа. — Ану, злазь з килима! Злазь, курва, з килима, шмаркач малий!

Пол подріботів з кімнати. Ендрю притис до рота край Футболки, щоб менше пекло.

— А що з тими послугами за готівку? — ридаючи, спитала Рут, щока якої почервоніла від удару, а з підборіддя капали сльози. Ендрю було огидно бачити її такою жалюгідною й приниженою, але не менш огидно було розуміти, що вона сама в цьому винна, бо ж кожен ідіот міг побачити… — Там ідеться про послуги за готівку. Шерлі ж про це не знає, звідки їй знати? Це виклав хтось із твоєї роботи. Казала ж я тобі, Саю, казала, не треба було цим займатися, я через це завжди ночей недосипала…

— Заткай свою срану пащеку, слинява корово, ти ж сама витрачала ці гроші, не рахуючи! — заверещав Саймон, і його щелепа знову випнулася. Ендрю хотів крикнути матері, щоб вона мовчала: вона завжди щось патякала, коли будь-якому ідіоту було ясно, що краще замовкнути, і завжди мовчала, коли варто було б хоч щось сказати. Так ніколи й не навчилася, ніколи не могла нічого передбачити.

Якусь хвилю всі мовчали. Рут витерла долонею очі, шморгаючи носом. Саймон тримався за палець ноги, зціпивши зуби й важко дихаючи. Ендрю облизав закривавлену губу, що страшенно пекла й швидко розпухала.

— Я ж тепер можу втратити роботу, йохарний бабай! — гарикнув Саймон, роззираючись нестямно вибалушеними очима по кімнаті, ніби в ній міг залишитися ще хтось, кого він забув побити. — Вони вже й так говорять, блін, про довбані скорочення! Це кінець, це… — Він змів зі стола лампу, але вона не розбилася, а просто покотилася по підлозі. Тоді висмикнув з розетки шнур, підняв лампу над головою і жбурнув її на Ендрю, який ледве встиг ухилитися.

— Хто, курва, це виляпав? — заревів Саймон, а лампа розтрощилася, вдарившись об стіну. — Якесь мудило сране!

— Це якийсь мудак з твоєї роботи! — крикнув йому Ендрю. Його губа геть розпухла й пульсувала; на дотик вона була, мов долька мандарина. — Ти думаєш, що ми… думаєш, ми досі не навчилися тримати язика за зубами?

Легше було б, мабуть, передбачити дії дикого звіра. Ендрю бачив, як дрижить батькова щелепа, але відчував, що Саймон замислився над його словами.

— Коли це з’явилося?! — гаркнув він жінці. — Подивися! Яка там дата?

Ще й досі схлипуючи, вона припала до монітора, мало не тицяючись у нього носом, адже була тепер без окулярів.

— П’ятнадцятого, — промимрила вона.

— П’ятнадцятого… в неділю, — задумався Саймон. — То ж була неділя, так?

Ні Ендрю, ні Рут йому не заперечили. Ендрю не міг повірити своєму щастю, хоч сумнівався, що це надовго.

— Неділя, — повторив Саймон, — отже, кожен міг… мій чортів палець! — заревів він, а тоді встав і пошкутильгав до Рут. — Геть з дороги!

Вона похапцем підвелася з крісла й дивилася, як він знову перечитує повідомлення. Він сопів, як тварина, прочищаючи собі легені. Ендрю подумав, що якби в нього зараз під рукою був якийсь дріт, він міг би задушити свого батька.

— Це хтось зі співробітників мене здав, — сказав Саймон, ніби він тільки щойно дійшов цього висновку і ніби не чув, як його дружина й син казали йому недавно те саме. Він поклав руки на клавіатуру і повернувся до Ендрю. — Як мені цього здихатися?

— Що?

Це ж ти у нас, бля, комп’ютерний геній! Як мені цього здихатися?

— Ти не… ти не зможеш, — сказав Ендрю. — Щоб це видалити, треба бути адміністратором.

— То зробися адміністратором! — наказав Саймон, зіскочивши з крісла й показуючи Ендрю, щоб він сідав на його місце.

— Я не можу стати адміністратором, — сказав Ендрю. Він боявся, що Саймон знову

1 ... 83 84 85 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподівана вакансія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Несподівана вакансія"