Читати книгу - "Драматичні твори"

Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під’їхав. (Біжить до вікна.) Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

Роман вийшов.

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. їдеш день — чия земля? Ка-литчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать, отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить5!

Входе Г е р ш к о, одягнений чисто, по-городському.

ЯВА III Г е р ш к о і Герасим.

Г е р ш к о. Здрастуйте, Герасим Никодимович.

Герасим. Знову жид!.. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?

Г е р ш к о. Хто ж не знає такого хазяїна... Всі знають.

Герасим. Невже всі? (Набік.) От тобі й чирва світить. (До Гершка.) А вас як звуть?

Г е р ш к о. Грігорій Мойсєєвіч.

-Герасим. Ага! Сідпитс, Грігорій Мойсєєвіч. Виходить, ви вихрест?

Г е р ш к о. Боже меня сохрани, настоящій єврей...

Герасим. Грігорій Мойсєєвіч, а жид!

Г е р ш к о. Ето мода теперички... Разлі ви меня не узналі? Я тут недалечко от вас... Ми з папашею у Кукліновського землю держимо... то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлі робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо — роздаєм землю мужикам. Ви ще у тгапаші пару лошадей купили на середопостя.

Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пізнав: ти тоді на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.

Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний?- Разлі можна так говорить? Звесно, на ярмарку біля скотини модного плаття не надінеш.

Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?

Гершко. Єсть гендель — хотітє купить землю?

Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а! Та все лини та карасі — можна грошики лупить у городі.

Гершко. Ну, і ви хочете покупать цю землю?

Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда — грошей не вистача.

Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

Герасим. Як? Грошей даси?

Гершко. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.

Герасим. Як грошей нема, то й розуму біг дасть.

Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є — будуть гроші! Хе-хе-хе!

Гер'асим. А може, так. Ну, показуй же твій розум.

Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мнє досконально звесно, що він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте єму п’ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти — і земля буде ваша.

Герасим. Яким побитом?

Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк — і земля ваша.

Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?

Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.

Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Герш-ка.) Треба подумать.

Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смокви нов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєне, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.

Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?

Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.

Герасим. Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, об-надежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.

Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?

Герасим. А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?

Гершко. Дасте п’ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п’ятдесят.

Герасим. Помилуйте... Господь з вами. Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер... десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п’ять...

Гершко. Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви мєня принімаєтє? Разлі я какой пархач, я человек рускій, у мене душа на роспашку.

Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше?

Гершко. За такоє дєло тридцять п’ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п’ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко — аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна... мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.

Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Грігорій Мойсєєвіч. Я з вашим батьком давній приятель, і,коней у нього купив.

Гершко. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.

Герасим. Аби гроші... Правда. Візьміть же тепер двадцять п’ять, а решту — як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.

Гершко. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.

Герасим (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов... Зділай.те милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.

Г е р ш к о. Ну,