Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

Наприклад, Батай згадував Гібралтарську скелю як губчастий пагорб, пронизаний безліччю тунелів, печер та підземних гротів, де правлять свої обряди всі спільноти з найбільш блюзнірських таємних товариств, розповідав про масонів-шахраїв з Індії, чи явлення Асмодея, а Таксиль почав виводити профіль Софі Сафо. Прочитавши «Пекельний щоденник» окультиста-демонолога Коллена де Плансі[266], він вирішив, що Софі повинна розповісти про те, що існують шістсот шістдесят шість пекельних легіонів, кожен з яких складається із шестисот шістдесяти шести демонів.

Попри те, що Батай уже був напідпитку, він таки спромігся порахувати й налічив сорок чотири мільйони чотириста тридцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість демонів. Ми перераховували й здивовано погоджувались, що він має рацію, а чоловік, торохкаючи кулаком по столу, кричав: «Ось бачте, я не п'яний!» І, винагороджуючи себе, доливав, аж поки не звалився під стіл.

Ми із захватом вигадували токсикологічну лабораторію масонів у Неаполі, де вони виготовляли отрути, аби звести ворогів ложі. Шедевром Батая була речовина, яку він без жодної причини з точки зору хімії назвав манною: у кухоль, повний змій, закривають жабу, годують лише отруйними грибами з додаванням цикути та дигіталісу, залишають тваринок помирати, збризнувши трупи пульверизованою склопіною та молочаєм, а потім відправляють у куб для перегонки, випаровують рідину на повільному вогні, наприкінці відділивши спопелілі трупи та вогнетривкий порошок, таким чином отримуючи не одну, а дві отрути: одна — рідка, а інша — порошкоподібна, але обидві мають однаковісіньку летальну дію.

— Я вже бачу, скільки єпископів будуть у захваті від таких оповідок, — казав Таксиль, усміхаючись і чухаючи собі пах, як він зазвичай робив, коли був дуже задоволений. І казав він це, добряче поміркувавши, оскільки після кожного випуску «Диявола» він отримував листа від якого-небудь прелата, де той дякував за його сміливі викриття, що відкривають очі багатьом вірянам.

Часом згадували про Діану. Адже лише вона могла вигадати «Містичну скриню» Великого майстра Чарльстона: малесенький ящичок, яких у світі існує лише сім. Відкривши кришечку, бачиш срібний мегафон, подібний до дзвоника на мисливському розі, тільки меншенький; ліворуч відходить кабель зі срібних дротиків, які одним боком приєднані до приладу, а іншим — до штучки, яку вставляють у вухо, щоб можна було чути, про що говорять шість інших власників приладу. А праворуч жаба циноберового[267] кольору, яка випускає маленькі іскорки з роззявленої пащі, ніби показує, що триває розмова, а сім маленьких золотих статуеток представляють семірко найголовніших чеснот за паладійською шкалою, а також сімох найвищих масонських майстрів. Отак, повертаючи на п'єдесталі одну зі статуеток, Великий майстер попереджав одного з майстрів у Берліні чи Неаполі про небезпеку. Якщо майстра наразі не було перед апаратом, він відчував легкий гарячий подув на обличчі й казав щось, приміром, таке: «Буду за годину», а з жаб'ячої горлянки у приладі Великого майстра чулося: «За годину».

Спочатку ми питали себе, чи не видасться наша розповідь надто фантастичною, ще й тому, що відтоді, як Антоніо Меуччі[268] запатентував свій винахід — «телетрофон», чи, як тепер кажуть, «телефон», спливло вже багацько часу. Втім, ті вигадки — то були цяцьки для багатіїв, наші ж читачі зовсім не обов'язково мали про них знати, а от надзвичайний винахід штибу «скрині» безсумнівно свідчив про диявольську наснагу.

Іноді ми зустрічалися вдома у Таксиля, іноді в отьойському помешканні. Часом зазирали до мишатні Батая, проте тамтешній застояний сморід (дешевого питва, віками не праних штанів та залежаних недоїдків) наштовхував нас на думку, що цих засідань треба уникати.

* * *

Одна з проблем, яка стояла перед нами: як описати генерала Пайка[269] — Великого майстра світового масонства, який з Чарльстона вирішував долю світу. Але на світі немає нічого більш невідомого, як те, про що вже написали.

Не встигли ми видати перший випуск свого «Диявола», як з'явилася очікувана книжка монсеньйора Мерена, архієпископа парафії Порт-Луї (де та парафія в біса є?), — «Франкмасонство — синагога Сатани», і Батай, який сяк-так умів лепетати по-англійському, під час своїх подорожей натрапив на опубліковану в Чикаго у 1873 році «The Secret Societies»[270] авторства генерала Джона Фелпса — запеклого ворога масонських лож. Тож нам не лишилось іншого, як переписати зміст цих книжок, аби якнайліпше описати образ цього Величного старця, великого святого отця світового паладизму, а може, навіть засновника Ку-клукс-клану й головного керівника змови, яка призвела до вбивства Лінкольна. Ми вирішили, що Великий майстер Вищої ради Чарльстона носитиме титули: Головний брат, Верховний командор, Найосвіченіший майстер Великої симфолічної ложі, Таємний майстер, Непорочний майстер, Таємний Секретар, Настоятель та Суддя, Маестро, Обранець дев'ятьох, Блискучий обранець п'ятнадцятьох, Верховний обраний лицар, Голова дванадцяти родів, Великий майстер-архітектор, Великий обранець Священного склепіння, Безгрішний і верховний масон, Кавалер Сходу та меча, Цар Єрусалима, Кавалер Сходу й Заходу, Верховний князь розенкрейцерів, Великий патріарх, Вельмишановний майстер ad vitam усіх Симфолічних Лож, Прусський кавалер неокіту, Великий майстер ключа, Князь Лівану й дарохранительниці, Кавалер бронзової змії, Найвищий розпорядник храму, Кавалер Сонця, Принц-адепт, Великий скотт святого Андрія Шотландського, Великий обраний кавалер кадоша, Бездоганний посвячений, Великий наглядач-інквізитор-командор, Найясніший і найвидатніший правитель таємного царства тридцяти трьох, Найусесильніший та могутній правитель, Головний командор, Великий майстер хранилища великого паладія, Верховний понтифік усесвітнього франкмасонства.

Ми цитували листа, в якому осуджувалися безчинства деяких італійських та іспанських священиків, що, «керовані справжнісінькою ненавистю до Бога та священиків», преклоняються перед його протилежністю на ймення Сатана — істотою, створеною священицькою брехнею й чиє ім'я ніколи не повинно вимовлятися у ложі. Так осуджували обряди генуезької ложі, члени якої привселюдно осмілилися підняти стяг з написом «Слава Сатані!», але згодом виявилось, що огуда була спрямована на сатанізм (християнський забобон), тоді як масонська віра має ґрунтуватись на щирій люциферіанській доктрині. Це священики, вірячи у Диявола, створили сатанізм та сатаністів, відьом, відьмаків, чаклунів та чорну магію, тоді як люциферіанці практикують світлу магію, як магія тамплієрів, які були їхніми древніми наставниками. Чорна магія — це магія послідовників Адоная, лихого Бога, якого шанують християни, котрий обернув лицемірство на святість, порок на чесноту, брехню на правду, віру на абсурд теологічної науки, всі вчинки якого виявляють жорстокість, підступ, зненависть до людини, дикунство та заперечення науки. Люцифер же, навпаки, ласкавий Бог, що протистоїть Адонаю, як світло протистоїть мороку.

Абат Буллен намагався роз'яснити нам, у чому полягає різниця між культами того, хто для нас був просто демоном: дехто вірить у те, що Люцифер — це провинний янгол, що вже розкаявся й може стати новим Месією.