Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Син сонця 📚 - Українською

Читати книгу - "Син сонця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Син сонця" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 90
Перейти на сторінку:

— Що ти задумав, Драуні? — спитав хрипко Дурьйодгана.

— Зараз переможці мирно сплять, — мовив Ашваттгаман, — вони навіть не виставили варти! Я згуртую вцілілих воїнів, і ми знищимо їх, як сови знищують сплячих ворон!

— Що ти говориш, небоже! — вигукнув Кріпа, та Ашваттгаман продовжив пристрасно:

— Шляхетні Пандави на кожному кроці плямують себе підлістю і безчестям! Та вони — переможці, і їм кричать " славу»! Немає більше в Бгаратаварші кшатріїв, усі вони полягли в бою, а ті, хто залишився, не варті зватися воїнами! На тисячі шматків розлетілась дгарма, і розбили її Пандави з Крішною! Згадайте-но, Кріпо, як загинув мій батько! А Бгішма? А Карна? Син Сонця лежить непохованим на полі бою, і в спині у нього стріла, а він же ніколи не тікав від ворога! А подивіться на Дурьйодгану! Його муки розривають мені душу! Коли таке бувало, аби арії кидали пораненого, хоч би і ворога, на поталу хижим звірам! Ніщо не змусить мене відмовитись від задуманого!

- Іди, Ашваттгамане! — прошепотів Дурьйодгана, — Іди і зроби це! Але Сатьясену я не пущу з вами, в пам'ять його батька. Карна не допустив би вбивства сплячих і безборонних… Ах Карна… Карна… Загинув останній кшатрій, добий же, Драуні, тих, хто зганьбив ім'я воїна!

І рушив син Дрони на страшну справу, а Сатьясена залишився доглядати пораненого, довкола якого кружляла смерть.

А перед ранком почувся гуркіт колісниць — то повернулись троє воїнів. Дурьйодгана метався у передсмертному маренні і вже нікого не пізнавав. Став на коліна тоді Ашваттгаман і втер кров з чола Дурьйодгани.

— Ганьба Крішні та Арджуні! — озвався, — тебе убив, о князю, безчесний ворог! Та душа твоя піде до чертогів, де спочивають відважні! Вітай же свого навчителя, і скажи йому, що я вбив Дгріштад'юмну! Обніми Карну, але не говори Вайкартані про мій вчинок! Пандавів з Крішною не було у таборі, і лише це їх врятувало, та мертві князі матсьїв і панчалів, і немає більше синів у Драупаді! Всіх їх, і ще двох синів Арджуни від інших жон ми перерізали у їхніх наметах під час сну!

— Я почув тебе, двічінароджений! — прошепотів раптом притомно Дурьйодгана, — і вмираю відомщеним! Прощавайте друзі мої вірні! Рятуйся, Сатьясено! А ви, троє, втікайте в гори від помсти Пандавів, і хай щастя не покине вас!

І з цими словами князь Гастінапуру пішов шукати Карну в позасвітті, а Сатьясена з обома візничими вирішили пробиратися у місто, бо їх непокоїла доля Радги і Адгіратги.

А потім на поле Куру прийшли жінки…

Радга, дружина Адгігіратги, вже кілька днів знала, що її Васушена мертвий. Стріли, що вбили Карну, наче незримо пройшли крізь її тіло — настільки міцним був зв'язок матері з сином. І жінка почала готуватися до похорону.

Вона продала свої прикраси, що їх дарував їй син щедрою рукою і цього якраз вистачило на дрова для п'яти вогнищ та на все необхідне для поховання.

Слуги-анги, яким вдалося врятуватися з табору, супроводжували матір Карни в її страшних пошуках. Першим вони знайшли Раму, якого Радга пізнала лише по одежі — гаптованій сорочці, що її подарувала перед битвою старшому онуку. Жінка довго дивилася на тіло і згадувала прекрасне лице Рами, що був так схожий на батька. А поруч голосила зовсім юна жінка шляхетного роду, з-під жалобного сарі якої випинався високий живіт майбутньої матері. Вона припадала до тіла, що лежало поруч з тілом Рами і вигукувала ім'я Абгіманью.

— Абгіманью — то син Арджуни…, - прошепотів Адгіратга, сам трохи не плачучи.

— А у Рами не було жони, — вимовила Радга, — пішла, отже, в землю кров Сина Сонця…

І Радга знову блукала по полю, заглядаючи мертвим в обличчя…

Вона знайшла тіло Сушени, і анги віднесли його до місця поховання. Знайшла і Врішасену, що так і лежав у розбитій колісниці зі стрілою Арджуни в грудях. Та ніде не було ні Карни, ні Сатьясени, а сонце вже хилилося донизу.

— О, великий Сур'я! — молитовно мовила Радга, — вкажи нам дорогу, аби дитя твоє не лежало непохованим на цьому страшному полі!

Осторонь від куп мерців щось зблиснуло… Ще…

— Сур'я вказує нам шлях! — мовила жінка, — ходімо, Адгіратго!

Вони дійсно знайшли того, кого шукали. Карна загинув осторонь від битви, і тому мародери не торкнулись тіла, а зблискувала золота прикраса на шиї у мертвого.

їх син лежав біля своєї колісниці прекрасний, як за життя. Тлін не торкнувся його обличчя. Білий з золотом стяг Ангу сповз набік і побагрянів від крови. Радга присіла поруч і обняла непорушне тіло.

— Моє ти сонечко! — прошепотіла, — чи кликав ти мене в останню хвилину?

— Радго! — озвався її чоловік, — йому стріляли в спину!

— Мій син ніколи б не повернувся до ворога спиною! — різко мовила Радга.

— Дивись-но, жінко! Його колісниця зав'язла в болоті! Він, мабуть, зійшов її направити, і…

— Отак його, отже, перемогли! — вирвалося у Радга, — аякже, весь Гастінапур нині патякає про звитягу Арджуни! Я, стара баба, і то знаю, що це — проти законів двобою! Чи мало розповідав мені син про закони кшатріїв? Будьте ж ви прокляті, шляхетні покидьки! Мій син хоч і одної крови з вами, та не одної вдачі!

Анги зробили ноші зі списів і вклали на них тіло Карни. Стрілу з грудей сина вийняв Адгіратга, а зі спини смертоносну зброю витягти не вдалося, і сута, плачучи, обламав стрілу біля самого тіла. Радга прикрила воїна окривавленим стягом Ангу.

Жалобна процесія посувалася повільно. Радга йшла поруч з ношами, стиснувши вуста. Назустріч їм дибало якихось троє чоловіків, пошарпаних, закривавлених. В одного не було правиці, а страшний обрубок замотано якимось ганчір'ям.

Трійця зупинилась, пропускаючи ноші.

— Кого ховаєте, ненько? — лагідно спитав однорукий.

— Карна Вайкартана йде в останню дорогу! — відповіла Радга, і троє воїнів земно

1 ... 83 84 85 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син сонця"