Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

У «бананово-лимонному», за твердженням Олександра Вертинського, Сінгапурі не ростуть ані банани, ані лимони — клімат не дозволяє, та й місця нема. Натомість крихітна острівна держава, з населенням у 5,1 мільйона осіб, з площею в 1,3 раза меншою за місто Київ, мала 2010 року валовий національний продукт у 1,51 раза більший, ніж Україна. Абсолютно позбавлений будь-яких природних ресурсів, змушений ввозити з-за кордону навіть водогінну воду та пісок для будівництва своїх хмарочосів, не кажучи вже про нафту та газ, метал та деревину й все-все-все інше, Сінгапур — чи не єдина у світі держава, яка, за словами колишнього генерального секретаря ООН Кофі Аннана, спромоглася втілити в життя мрію всіх країн, що розвиваються, — здійснити прорив «з третього світу в перший». Це місто-держава — єдина, крім Японії, азійська країна, мешканці якої за класифікацією Світового банку належать до того самого пресловутого «золотого мільярда» — найбагатшої частини людства. За рівнем валового національного продукту в паритетній купівельній спроможності в розрахунку на душу населення Сінгапур нині посідає третє місце в світі — після Люксембургу та Норвегії. За даними Світового банку, цей показник у Сінгапурі складав 2010 року 55 790 американських доларів. У США аналогічний показник — 47,4 тисячі доларів, у Японії — 34,6 тисячі, а в колишній метрополії Сінгапуру — Великій Британії — 36,4 тисячі. До того ж темпи зростання сінгапурської економіки всі останні роки найвищі в групі найрозвинутіших країн світу. Й уже сьогодні понад чверть національного доходу мініатюрної держави виробляється у сфері високих технологій — таких, як інформаційні та біотехнології. Жодна інша країна на земній кулі не має такої прогресивної структури економіки. І Сполучені Штати, й Японія — найближчі «переслідувачі» — суттєво поступаються Сінгапуру за цим показником. Ось і думай, вирішуй для себе питання: яка держава є найрозвинутішою в світі?

Цю державу за вкрай несприятливих, несприятливих настільки, наскільки це взагалі можливо, стартових умов створила фактично одна людина. Вона, стверджує екс-прем’єр Японії Кіїчі Міядзава, «практично самотужки перетворила маленький острів на велику державу».

Лі Куан Ю став прем’єр-міністром Сінгапуру, на той час «самоврядної» колонії Британської імперії, далекого вже 1959 року — кілька місяців по тому, як до влади в іншому кінці Землі прийшов молодший від нього на два роки Фідель Кастро. Тоді чи не весь світ із захватом стежив за «полум’яним команданте», який присягався за кілька років побудувати на Кубі земний рай, і ніхто не звертав уваги на скромного Лі, який просто обіцяв, що докладе всіх зусиль, «аби Сінгапур вижив». Сьогодні переважна більшість кубинців живе у злиднях, отримуючи за картками рис та олію, сорочки та шкарпетки, а Сінгапур перетворився на одну з найрозвинутіших країн світу.

1965 року Сінгапур став незалежною державою. 1990 року, після 31 року беззмінного прем’єрства, Лі Куан Ю пішов у відставку з цієї посади, але фактично досі править своєю країною, вирішуючи всі найважливіші стратегічні питання — спеціально для нього створено небачену ніде в світі посаду міністра-ментора, або міністра-наставника, а формально уряд нині очолює його син — бригадний генерал у відставці Лі Сяньлун.

«Коли я була прем’єр-міністром, читала й аналізувала кожну промову Лі Куана Ю, — визнала якось британська «залізна леді» Марґарет Тетчер. — Він уміє розвіяти пропагандистський туман і з унікальною ясністю висловити свої погляди на основні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання. Він жодного разу не помилився».

Санскритом «сінгх» — це «лев», а «пур» — «укріплене місто», щось як німецьке «бурґ». Відтак «Сінгапур» можна перекласти українською як «Місто Лева» або навіть як «Львів».

Острів біля південного краю півострова Малакка, відділений від материка протокою шириною один-три кілометри, немовби спеціально створений, щоб контролювати судноплавство в Малаккській протоці, у всій Південно-Східній Азії. В XIII столітті нащадок індуїстських магараджів з острова Суматра Шрі Трі Буан заснував на цьому острові Місто Лева, яке вже через кілька десятиріч стало одним із найважливіших торговельних центрів усього регіону. Саме тому в середині наступного століття величезне військо яванської держави Маджапахіт після тривалої облоги взяло Сінгапур і до ноги вирізало всіх його мешканців-конкурентів. Через кілька років місто відродилося, хоча колишньої величі вже не мало. А 1398 року Сінгапур було зруйновано вдруге — цього разу армією малайського князівства Патані. Всіх уцілілих городян було примусово переселено на Малаккський півострів, де колишні сінгапурці заснували Куала-Лумпур — нинішню столицю Малайзії.

Наступних півтисячоліття Сінгапур існував лише у спогадах та легендах малайців, даяків і яванців. Та ще як назва невеликого острова, на якому мешкало лише кілька рибальських родин.

А на початку XIX століття «відповідальний працівник» британської Ост-Індської компанії сер Томас Стемфорд Раффлз підшукував найкраще місце для створення торговельної факторії та бази британського флоту на шляху з Індії на Далекий Схід. Добросовісний сер Томас особисто оглянув десятки островів та заток у Малаккській протоці й довкола неї, доки не дійшов висновку, що кращого місця, ніж Сінгапур, не знайти.

Отож 1819 року з дозволу султана Джохора на Сінгапурі було засновано британську торговельну базу, 1824 року острів перейшов у власність Ост-Індської компанії, а 1867 року став коронною колонією Великої Британії. Звичайно ж, на центральній площі Сінгапура через кілька десятиліть було зведено пам’ятник Раффлзу. Майже в усіх столицях колишніх колоній європейських держав у Азії та Африці подібні пам’ятники «батькам-засновникам» з метрополій після здобуття незалежності було безжально знесено. В середині 60-х років минулого століття багатьом у Сінгапурі кортіло «розправитись» і з Раффлзом. Але проти цього рішуче заперечив Лі Куан Ю. Відтак бронзовий сер Томас стоїть у Сінгапурі й досі.

Як і за шістсот років перед тим,