Читати книгу - "Сьомий хрест"

— Він сьогодні спіймав облизня, це ясно.

А її чоловік додав:

— От побачиш, він ще повернеться до Софі.

Коли Бунзен кудись входив, у людей з’являлося бажання попросити у нього пробачення, що кімната надто тісна, а стеля надто низька. А його вродливе обличчя набирало поблажливого виразу, наче він хотів сказати, що зайшов ненадовго.

— Я побачив у вас світло, — сказав він. — Ну й день нам випав сьогодні.

— Сідайте, — сказав Оверкамп. Він зовсім не зрадів гостеві.

Фішер встав із стільця, на якому сидів під час допитів, і пересів на ослінчик біля стіни. Обидва комісари були страшенно втомлені. Бунзен сказав:

— Знаєте, у мене в кімнаті є горілка. — Він схопився з місця, рвонув двері й гукнув у темряву: — Гей! Гей!

Почулося цокання підборів. Здавалося, за дверима весь світ поринув у темряву, і туман, немов пара, хвилями котився через поріг. Бунзен сказав:

— Я зрадів, побачивши, що у вас іще світиться. Одверто кажучи, я цього більше не можу витримати.

Оверкамп подумав: «Боже мій, цього тільки бракувало! На докори сумління піде щонайменше півтори години».

Він сказав:

— Любий друже, цей світ — такий він уже є — дав нам порівняно мало можливостей вибору: або ми тримаємо людей певного гатунку за колючим дротом, пильнуємо їх і стараємося краще, ніж досі, щоб вони залишалися там, або ми сидимо там і вони пильнують нас. А що перше значно розумніше, то доводиться, щоб зберегти його, придержуватися різних, іноді досить неприємних, правил.

— Ви немов читаєте в моєму серці, — відповів Бунзен. — Я просто не можу більше терпіти дурного базікання нашого старого Фаренберга.

— Дорогий Бунзене, — сказав Оверкамп, — це вже ваш клопіт.

— Тепер, коли привезли цього Фюльграбе, він твердо переконаний, що привезуть усіх. Як гадаєте, Оверкампе?

— Я — комісар Оверкамп, я не пророк Аввакум. Я не належу ні до великих, ні до малих пророків, я тут виконую важку роботу.

Він подумав: «Цей хлопець пишається тим, що в понеділок самостійно віддав кілька звичайнісіньких розпоряджень, що випливають з службової інструкції».

Принесли піднос з горілкою й чарками. Бунзен налив, вихилив одну, потім другу і ще третю. Оверкамп стежив за ним професійним поглядом. На цього чоловіка горілка справляла своєрідний вплив. Він, мабуть, ніколи не п’янів по-справжньому, але вже після третьої чарки його мова і вся поведінка трохи мінялися. Навіть шкіра на його обличчі ставала якась в’яла…

— До того ж мені якось не віриться, — сказав Бунзен, — щоб оті четверо щось почували біля своїх хрестів, а п’ятий, Беллоні, — той уже напевне нічого не почуває, бо там висять тільки його кашкет і старий фрак. Інші в’язні, коли їх шикують на «танцювальному майданчику» і примушують дивитися, — ті, звичайно, почувають. А ці четверо — вони ж знають, що їх чекає. А коли людина знає, то їй стає байдуже до всього і вона зовсім нічого не відчуває. До того ж їм тільки незручно стояти, їх навіть не коле, тільки Фюльграбе хникав, що він не того чекав. Ви його сьогодні вночі знову візьмете на допит? Дозвольте мені бути присутнім!

— Ні, мій дорогий.

— Чому ні?

— Служба… Не дозволено, мій друже.

— То ви тільки так кажете, — промовив Бунзен; очі йому заблищали. — Дайте мені Фюльграбе хоч на п’ять хвилин — і я вам скажу точно, чи випадково він зустрівся з Гайслером, чи ні.

— Можливо, він вам скаже, ніби умовився стрітися з Гайслером, коли ви йому дасте ногою в живіт. Але я вам і після цього скажу, що вони зустрілися випадково.

А чому? Бо Фюльграбе варто тільки потрусити — і показання посиплються з нього, мов сливи з дерева: я добре знаю Фюльграбе і добре знаю Гайслера; Гайслер ніколи не буде домовлятись з Фюльграбе про зустріч у місті серед білого дня.

— Якщо він залишився на лаві, як розповідає Фюльграбе, то він, напевно, когось чекав. Чи роздали його фотографії всім двірникам і квартальним уповноваженим?

— Дорогий Бунзене, — сказав Оверкамп, — будьте вдячні хоч за те, що інші люди беруть на себе таку силу турбот.

— Ваше здоров’я!

Вони цокнулись.

— А чи не можете ви трошки прочистити мозок Валлау? Там напевне знайдеться прізвище того, на кого чекав його дружок Гайслер. Ви ж можете влаштувати Фюльграбе і Валлау очну ставку.

— Дорогий Бунзене, ваша ідея — мов Марія Стюарт, вона прекрасна, але безталанца. Якщо ви так цікавитеся цим, то знайте, що ми детально допитали Валлау, ось протокол допиту!

Він вийняв чистий аркуш паперу з шухляди. Бунзеп вирячив на нього очі, потім посміхнувся. Його зуби були трохи замалі для такого широкого обличчя. Мишачі зубки.

— Дайте-но мені вашого Валлау до завтра, до ранку.

— Ви можете взяти р собою цей клаптик паперу, — сказав Оверкамп, — хай він плює на нього кров’ю. — Він сам налив Бунзену. Бунзен, як усі люди підхмелені, дивився тільки на Оверкампа, що сидів перед ним. Фішера він зовсім не помічав. Фішер, сидячи на ослінчику, обережно тримав повну чарку в руці, щоб не закапати собі штани, він ніколи не пив. Оверкамп зробив йому знак бровами. Фішер підвівся, обережно обійшов Бунзена, наблизився до столу і зняв телефонну трубку.

— Ах, пробачте, — сказав Оверкамп. — Служба є служба.

— Диви-но, а ще схожий на архангела в панцері, чистісінький тобі святий Михаїл, — сказав Фішер, як тільки Бунзен