Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

Та коли ми передали рекомендації в Раду з питань освіти, нам сказали, що грошей у бюджеті менше, ніж вони сподівалися, і треба скоротити списки, врахувавши вартість книжок. Ретельно продумана програма, у якій учитель міг знайти все, що знадобиться у класі, розсипалася.

Кількість книжок, які комісія мала право рекомендувати, урізали, про збалансовану програму годі було й мріяти, і в підсумку вона вийшла паршивенька. А потрапивши в бюджетний комітет, схудла ще більше. І стала справді паршива! Мене попросили виступити при обговоренні програми в сенаті штату, але я відмовився. Я вже стільки надискутувався про шкільну математику, що втомився. Ми передали рекомендації в Раду з питань освіти, і я вважав, що далі вже їхня робота захищати програму в сенаті — формально так, але з політичного погляду це було неправильно. Я не повинен був здаватися так рано. Ми так інтенсивно працювали, стільки дискутували про всі ці чортові книжки, щоб створити збалансовану програму, — і все полетіло коту під хвіст. Дуже гірко! Уся наша робота пішла насмарку, хто ж знав, що треба діяти по-іншому: починати з вартості книжок і купувати ті, що по кишені.

Урешті-решт я вийшов зі складу цієї комісії, і ось що стало останньою краплею. Наступного року ми мали оцінювати підручники з природничих наук. Я сподівався, що, може, хоч тут ситуація буде кращою, і глянув кілька книжок.

Але побачив усе те саме: нормальні, на перший погляд, речі виявлялися маячнею. Скажімо, одна книжка починалася з кількох малюнків: заводна іграшка, автомобіль, хлопчик на велосипеді і ще щось, уже не пригадую що. А під кожним малюнком питання: «Що змушує це рухатися?».

Ага, думаю, ясно, що вони мають на увазі: тут про механіку — всередині іграшки пружинки; тут про хімію — у двигуні машини згорає паливо; тут про біологію — працюють м’язи, їдеш на велосипеді.

Про такі речі говорив мені в дитинстві батько: «Що змушує це рухатися? — Усе рухається, бо сонце світить». А далі ми весело сперечалися. Я казав:

— Ні, іграшка рухається, бо заведена пружина.

— А як пружина завелася? — питав він.

— Я її завів.

— А завдяки чому ти рухаєшся?

— Завдяки їжі.

— Будь-яка їжа росте тому, що сонце світить. Тому, що сонце світить, усе й рухається.

Так ми доходили до того, що рух — це просто перетворення сонячної енергії.

Перегортаю сторінку. Відповідь до заводної іграшки: «Вона рухається завдяки енергії». Відповідь до хлопчика на велосипеді: «Він рухається завдяки енергії». Для всього іншого: «Воно рухається завдяки енергії».

Але це абсолютно пустопорожня відповідь. Припустімо, що це «барабум». Загальний принцип: «Це рухається завдяки барабуму». Із цього не виведеш ніякого знання. Дитина тут нічого не навчиться, це просто слово.

Інше діло: взяти заводну іграшку, подивитися, що у неї всередині, дізнатися про пружинки, дізнатися про коліщатка і навіть не згадувати слово «енергія». А вже потім, коли дитина дізнається про те, як працює іграшка, можна розповісти їй про загальний принцип енергії.

До того ж не зовсім правильно казати: «Це рухається завдяки енергії», — бо з тим самим успіхом можна сказати: «Це зупинилося завдяки енергії».

Підручник описував ситуацію, коли запасена енергія переходить в інші форми, що є дуже тонким аспектом поняття енергії. Енергія в таких прикладах не збільшується і не зменшується; вона просто переходить з однієї форми в іншу. Коли об’єкт зупиняється, енергія переходить у тепло, у загальну ентропію.

Але такі вже були ці книжки. Там було повно безглуздих, плутаних, двозначних і почасти неправильних речей. Не знаю, як по них можна вчитися, бо це зовсім не наука.

Коли я переконався, що ці жахливі підручники нічим не кращі за книжки з математики, мій внутрішній вулкан знову заворушився. Від тих книжок я дуже втомився, уся моя робота була марною і, уявивши, що попереду ще один рік подібної тяганини, я вирішив вийти зі складу комісії.

Через якийсь час я дізнався, що книжку, у якій енергія рухала все, рекомендовано комісією зі складання навчальних планів, і зробив останню спробу. На засіданнях комісії глядачі мали право висловити свою думку, тож я встав і сказав, чому вважаю цю книжку поганою.

Чоловік, який зайняв моє місце у складі комісії, відповів: «Цю книжку схвалили шістдесят п’ять інженерів такої-то авіабудівельної компанії».

Я не сумніваюсь, що в цій компанії працюють дуже добрі інженери, але шістдесят п’ять інженерів — це дуже велика вибірка, вона покриває широкий діапазон здібностей, і в ній неодмінно будуть не дуже розумні люди! Спиратися на їхню думку — це все одно, що виводити середню довжину імператорського носа або судити про книжку, яка складається із самої лише обкладинки. Було б значно розумніше, якби компанія доручила висловитися про книжку своїм найкращим інженерам. Не скажу, що я розумніший за шістдесят п’ять інших людей, але за одну шістдесят п’яту в середньому… — не сумнівайтеся!

Я так і не зміг нічого довести, і книжка отримала рекомендацію Ради з питань освіти.

Коли я ще входив до складу комісії, мені довелося кілька разів їздити на якісь засідання в Сан-Франциско. Повернувшись у Лос-Анджелес із першої поїздки, я зайшов у канцелярію комісії, щоб мені повернули дорожні витрати.

— Скільки вам це коштувало, містере Фейнман?

— Ну, я літав у Сан-Франциско, значить, вартість квитка плюс парковка в аеропорту, поки мене не було.

— Квиток у вас із собою?

Квиток у мене був.

— А квитанція за парковку?

— Ні, але парковка коштувала 2 долари 35 центів.

— Але нам потрібна квитанція.

— Я сказав вам, скільки це коштувало. Якщо ви не довіряєте мені, то чому слухаєте, коли я кажу, що доброго, а що поганого у шкільних підручниках.

Довкола цього почалася ціла епопея. На жаль, я звик читати лекції для компаній, університетів або простих людей. «Скільки ви витратили?» — «Стільки-то». — «Будь ласка, ось ваші гроші, містере Фейнман».

Тоді я вирішив більше не давати їм жодної квитанції.

Після другої поїздки в Сан-Франциско мене знову спитали про квиток і квитанцію.

— У мене їх немає.

— Так не годиться, містере Фейнман.

— Слухайте, коли я погодився працювати в комісії, ви сказали, що мені відшкодують усі витрати.

— Так, але ми сподівалися, що ви будете надавати квитанції,