Читати книгу - "Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова"

Я дуже рада, що мама не стала давати мені поради чи журитися з приводу втраченої дружби. Може, потім до неї дійде весь трагізм ситуації, але зараз я про Олену згадувати не хочу. Навіть незважаючи на те, що вона має проблеми з житлом і з алкоголем. Нічого, якось сама впорається, доросла ж дівчинка.

У дворі витають дивовижні запахи смаженого м'яса. Живіт вимогливо бурчить, я зголодніла. Ми всією поки що дружною сім'єю сідаємо за стіл. Алекс праворуч від мене розмістився, тому я обережно і непомітно торкаюсь під столом його ноги. І ховаю посмішку за келихом вина, коли він теж ненароком мене чіпає.

Ми прямо з вогнем граємо!

— Ну, розказуйте, як ви тут без нас жили? — мама хитро посміхається, наче все знає.

Я стривожено дивлюсь на Алекса. Пора чи ще зарано? Адже за ним перший крок, а я підлаштуюсь. Якщо треба буде, то приховаємо наші стосунки на якийсь час. Нічого страшного.

Алекс відсуває келих, накриває мою долоню своєю і, прямо дивлячись на Василя Андрійовича, вимовляє:

— Ми з Мікою зустрічаємось.

Мама і не дивується особливо, але в її очах з'являється хвилювання. Звичайно, адже ми вважали Алекса тим ще холодним і байдужим негідником, а він виявився чудовим хлопцем! Треба буде обов'язково їй про все розповісти: і про те, що він ніколи не читав мій щоденник і не здогадувався про мої почуття, та й взагалі — досить спиратися на минуле. Ми зараз зовсім інші люди.

— Ось як, — Василь Андрійович починає кашляти, мама швидко простягає йому склянку з водою.

Алекс дуже напружений, тільки кадик злегка сіпається, видаючи його хвилювання. А долоня, якою він мою руку накрив, крижаніє.

— Я давно в Алекса закохана, — зізнаюся. Чомусь мені здається, що цей факт трохи пом'якшить вирок.

— Навіть так, — тягне вітчим. Знову п'є воду. — І чому я про це не знав? — повертається він до мами.

— Чужі секрети я не розкриваю, — нітрохи не губиться вона під невдоволеним поглядом Василя Андрійовича.

— Я про це теж нічого не знав, — чомусь каже Алекс. — На жаль.

А ось так уже краще. Я стискаю його руку, намагаючись зігріти її, пожвавити. Алекс посміхається краєм губ, він більше не холодна беземоційна брила.

— Ми дуже щасливі разом, — кажу я, беручи на себе таку відповідальність — говорити за двох. Але минулі дні довели, що Алексу теж добре зі мною. Я не можу помилятися.

 — Ага. Ясно, – прочищає горло Василь Андрійович. Ось не зрозумію, що означає його «ясно». Це здивування? Або повне несхвалення? Дайте мені хтось перекладач із дорослої мови на загальноприйняту.

— Я не хочу нічого приховувати від тебе, тату. Розумію, що ти шокований, адже ми з Мікою зведені брат і сестра. Але так вийшло. Я не міг опиратися почуттям.

Серце робить неймовірний кульбіт у грудях, захоплення п'янить і дезорієнтує. Алекс не міг опиратися власним почуттям. Він не встояв переді мною. Божечки, як приємно це усвідомлювати!

Я посміхаюся, доки не натикаюсь на чіпкий погляд Василя Андрійовича. Розгублено моргаю і опускаю голову. Радіти ще зарано.

— Мені треба побути одному, — вітчим встає і в цілковитій тиші йде до хати. Його ніхто не зупиняє.

Мама важко зітхає і хапає келих із недопитим вином. Алекс похмуро дивиться на будинок, а я в засмучених почуттях обіймаю його, притискаюсь щокою до плеча.

Ех, я все ж таки сподівалася, що вітчим позитивно відреагує на наші стосунки. Адже ми з Алексом щасливі — хіба цього недостатньо, щоб прийняти наш союз?

____
Мої любі, запрошую вас до своєї книги "Продайся мені". Вона вже розміщена на моїй сторінці. Книга викладена повністю, тому чекати на продовження не треба:))

Бажаю вам гарного та спокійного дня. Все буде Україна!♥️