Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

***

Граф Ітем Родерік пришпорив морава і нетерпляче вдивився в густі зарості. Здавалось, вони ще більше розрослися за той час, що його тут не було. Вже місяць пройшов з того дня, як йому вдалося домогтися скасування несправедливого рішення магічної жандармерії, і неоціненну допомогу в цій нелегкій битві графу надав люб'язний друг і головний магістр Зора.

Він відібрав найвдаліші епізоди, де високоповажні центуріони безпорадно борсалися, накриті власною знерухомлючою мережею. І незабаром почесний королівський девін Леарнського трону і Андалурської корони Рассел Северін граф Ітем Родерік — так звучав тепер його повний титул — входив в Головне Управління Магічної Жандармерії в Сірідані з непомітним пакетом під пахвою.

У пакеті було дзеркало, всього лише дзеркало, звичайнісіньке, ось тільки на поверхню було нанесений простенький склад, що застосовувався для покриття донесень перед магічною передачею. На вході його оглянули, знизали плечима і пропустили на аудієнцію до Першого Центуріона, попередньо випрошену його світлістю королем Сагідаром Астурійським.

Граф увійшов до кабінету Центуріона і, ні слова не кажучи, встановив на його столі дзеркало. Центуріон, уважно переглянувши ментальне свідчення з леарнської палацової площі, де він судорожно намагався вивільнитися, відштовхуючи ногою Другого центуріона, а Третього весь час хапав за волосся, пожував губу і повільно підняв холодний погляд на Родеріка.

— Чого ви хочете?

Рассел негайно виклав своє прохання. Перший Центуріон здивувався, що прохання таке незначне і потай порадів, що графу не спало на думку випросити чого-небудь серйознішого. І зараз же призначив розслідування.

З'ясувалося, що той самий замовник, який написав скаргу на Езару, був родичем якомусь дрібному чину в геронській філії магічної жандармерії. Езару виправдали, ліцензію повернули, а урядовця канцелярії покарали як слід.

Дружина того замовника, дізнавшись про злочинну діяльність чоловіка, пішла від нього і в подяку прислала Езарі цілий кошик рідкісних сортів деревових квітів. У Героні вони були рідкістю, мабуть, погано їм було рости на високих і розлогих геронських деревах. Чи то справа в Ердамані — дерева низькі, більше чагарників, квітам на таких саме роздолля.

Езара суворо заборонила Расселу наближатися до неї, поки сама не дозволить — вона продовжувала називати його Расселом, як, втім, і всі інші. Граф Ітем Родерік — титул, який подарував йому амір Болігард — залишився лише красивим доповненням до почесного звання королівського девіна.

Амір відновив його в правах і виділив кошти на реконструкцію родового маєтку Родериків. Новоспечений граф відвідав рідних, матінка від радості навіть втратила свідомість, батько неймовірно пишався сином, сестричка плакала від щастя і довго висіла у нього на шиї, все ще не вірячи, що улюблений братик виявився живий та повернувся додому. Вона вийшла заміж за хорошого хлопця, жили вони небагато, але дружно, двоє веснянкуватих хлопчаків звали його дядечком і тягалися за ним по п'ятах. Проте…

Рассел погостював тиждень і зрозумів, що його тут нічого не тримає. Він погасив всі борги, знайшов майстрових, заплатив за будівельні роботи, а сам чемно попросив його величність залишити його при геронському дворі на посаді девіна. І Еррегор дивно охоче виконав прохання його світлості. Не інакше, як старі ревнощі зіграли у Вогнедишній величності — чомусь амір вважав, що Рассел нерівно дихає до його дружини. А може, його світлість король Сагідар для нього постарався, але Расу таке було тільки на руку.

Він організував швидкий переїзд в маєток сестри з сімейством, призначив зятя головним керуючим, виділив достатні кошти і з легким серцем залишив батьківський будинок. А сам, минаючи Леарну, кинувся до тієї, чий голос з деяких пір чомусь перестав звучати у нього в голові.

«Ніколи мені, любий, вибач», — це було останнє, що чув Расс від Езари. І тепер, підганяючи морава, він пильно вдивлявся в химерні переплетіння крон, щоб не проскочити повз знайомого даху з червоної черепиці. І таки мало не проскочив!

Рассел швидко зліз, прив'язав морава і озирнувся, не побачивши звичного відра з водою і соковитої трави для втомленого звіра. Та й його самого не завадило б погодувати з дороги. Невже його тут ніхто не чекає? Аж ось він побачив дівча, що виходило з-за рогу будиночка з оберемком свіжозрізаних зелених пагонів, не інакше, як Езара знову взяла собі когось в навчання.

— Гей, дитя, ти не знаєш, де Езара? — гукнув Рас дівчисько і осікся на півслові. На нього дивилися такі знайомі очі, що йому ледь зле не стало.

— Ти що, не впізнав мене? — сказало дівчисько, роблячи крок йому назустріч. Рассел прикрив руками очі.

— Езаро, що ти робиш? Подивися, на кого ти схожа!

— Тобі що, не подобається? Але любий, я подумала, що якщо я буду молодшою…

— І скільки тобі зараз років?

— Шістнадцять. Я справді злегка перебрала, але ти розумієш, любий, мене на три роки звільнили від податків, і я не змогла втриматися…

Рассел розвернувся, відв'язав морава і легко схопився в сідло. Бідна тварина, все ще не вірячи, що його залишили без води і солодких пагонів, протяжно завила.

— Отже так, кохана, шлюбний вік в Героні настає з вісімнадцяти років, от через два роки я і навідаюся до тебе. Та й то не впевнений, що настільки юна особа зуміє гідно виконувати обов'язки графині Родерік, а про те, щоб зайняти виклопотане мною місце королівської магеси і мови бути не може. Так що підростайте, люба сенаріно, всього вам найкращого! — і він натягнув поводи.