Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 87
Перейти на сторінку:
простирадло, натягнув варений одяг. Кітель не став.

Під кобурою утворилася мокра пляма, я посунувся ближче до пічки.

Увійшла Поліна.

— Що, вбралися? Нехай би висохло ще. Ну як хочете. Дивлюся на вас, Михайле Івановичу, щастить вам. Якби вам так не щастило — не уявляю, як би ваше життя склалося далі. У в’язниці б сиділи. А ви Зуселя зарили — він відкопався. Мойсеєнко знову ж повісився сам собою.

— До чого тут Зусель? Із чого ви вигадали, що я його закопав?

— Та він же сам розповів. Сказав, ви його тягли і закопували. А він воскрес. Він у мене кілька днів відлежувався. Вдень і вночі йому втовкмачувала в голову його діряву, що ви його не закопували. А відкопували. Він усе забув, ну, не все, а що до вас приходив, що Довида захищав. Мені Штадлер розповів письмово. Я Зуселю таки вклала в голову, що мені треба. Що його бандити закопали, а ви відрили своїми руками особисто. Ну, звичайно, мене можна засудити словесно. Але я для його користі. Щоб хіпежу не влаштовувати. І без того вся Лисковиця гула. Мені треба, щоб ви тільки за моєю справою проходили. Тільки за моєю! Я в інший бік не хотіла вас відпускати. Мало що ви ще кому наробили. Ви тільки переді мною мусите відповісти.

Я перетерпів.

Спитав мирно:

— Гроші Зуселю Малка давала. На що гроші? Він до мене їхав з грошима. Не довіз до мене. Малка голосила на весь Остер.

Що Гришко ці гроші фактично вкрав і тільки обгортку залишив у кишені у Зуселя, я не додав. Дітей не можна вплутувати. Ніколи.

Лаєвська засміялася:

— А-а-а, були таки гроші? Зусель, коли до тями прийшов, тут у мене заводив розповідь про те, що він від смерті відкупився. Він казав: «Я дав хабар. Мене з того світу відпустили». А він Малчині гроші процвиндрив? І звідки у неї? На маці заробила? Святе-святе, а грошей коштує. За все люди платять, щоб почуватися. І не скаржаться, між іншим. Вона збирала на Тору, мріяла просто. Щоб російською мовою. Скаржилася, що хлопці — Гришко та Вовка — ледачі, справжньої мови не осягнуть, Тору не читатимуть як годиться. Як у євреїв належить. Нехай, каже, хоч по-російськи, може, зійде. Щоправда, сумнівалася. У когось ще до революції бачила — по-російськи. Я їй обіцяла дістати. Не траплялося. Після війни мало що траплялося з такого. Пропало, як не було. Ну, Малка додумалася — Зуселю доручення давати! На Тору, точно. Більш ні на що.

— Як ні на що? А дітей годувати, одежинку їм, таке інше і тому подібне?

Лаєвська відмахнулася.

— Ой, Малка про таке не думала. Тим більш, якщо у неї гроші завелись. Дала б мені в руки — я б зберегла. А щодо годувати — вона повторювала, що Тора саме навчить Гришка з Вовкою. Тора, мовляв, нагодує. Йоську вона відкинула. З м’ясом, а відкинула від себе.

— Гаразд, Поліно Львівно. За Табачника вам спасибі. Припустимо. А за Євсея? Що вам за Євсея належить?

Поліна стиснула губи. Не сердечком, як зазвичай, а прямою товстою лінією.

— Гаряче, Поліно Львівно? Пече? Як Лількою? Звідки ви взяли ножа, від якого Лілька загинула, здогадуюся. А навіщо ви його Євсею притягли?

— Довид розповів? А хто ще. Довид. Якби сам Євсей — зі мною у вас інша розмова була б. Я його принесла, щоб мати на вас управу, Михайле Івановичу. Я його принесла з Ліліною кров’ю і вашими відбитками, бо ви мені потрібні були. Ви у мене Лільку забрали. Вкрали. Ви мені від неї нічого не залишили. Від дітей моїх ви мені нічого не залишили. Я подумала так. Я хоч і не молода. Але й не стара зовсім. Сара народила коли? Коли їй під дев’яносто стукнуло. А у мене ще по-жіночому кров йде за терміном. Ось що я хотіла. Ось для чого я ножа Євсею принесла. Не кривіться, Михайле Івановичу. І лягли б зі мною. І все таке інше. А Довид затію мою зіпсував. Ніж вистежив і Зуселю віддав. Зусель — назад мені. Приніс чистенький. Він у мене управу на вас забрав. Ножик почистив — і все. Не стало на вас управи. Залишилося мені вас тільки гнати і гнати, гнати і гнати. Я вам чесно зізнаюся, навіть плакала над цим ножиком. А Зусель! Приніс, дурень, причому з образливими словами, що я людей лякаю, а треба у спокої тримати для подальшого. А для чого — подальшого? Далі тільки яма все одно. Не кажучи про Євсея, який узагалі нашкодив до краю — убив себе наповал. Наповал! Уявляєте, до чого дійшов! Але треба про інше сказати. Я з мертвими не рахуюсь, хто більше винен. І ось. Я дивувалася, чому у вас з Лількою дитина не зачиналася. Може, подумала, Ганнуся у Любочки вашої нагуляна? Сидіть, сидіть, усяке буває. Я з Любочкою познайомилася, розмови з нею говорила про це саме. Як баба з бабою. Ні. Ваша Ганнуся. Про Лільку я зі зла бовкнула Любочці. Визнаю. Але ви зрозумійте моє становище. У вас і Любочка, і Ганнуся. І Йоську ви тоді забрали. А у мене — пшик. Пшик! Ви уявляєте?

І тут Лаєвська посміхнулася. І стулила губи сердечком.

Я запитав:

— Чому до Євсея побігли? Мені Довид розповів, що у вас із ним справи крутилися. І Белка підтвердила. Євсея я вам, Поліно Львівно, не пробачу. Як хочете. Євсей — окремо.

Лаєвська склала руки на грудях. Розчепірені пальці притиснула, ніби хотіла щось вичавити з-під халата наверх.

— Ви мені зуби не заговорюйте, Михайле Івановичу. У нас чесна остання розмова. Євсей знав, що ви з Лількою крутите. Євсей мені добре допомагав. Я ж, коли по дитбудинках їздила, бачила, і за документами читала — мені давали, я довіру людей умію здобувати, — є єврейські діти. Деякі свої прізвище знають, деякі — ні. Але якщо хлопчик обрізаний — питань немає. А йому і прізвище інше, і ім’я інше. З Євсеєм я познайомилася з приводу його тестя — Довида. У мене клієнтка обшивалася — сусідка Євсея. У літах, саме Довиду до пари. Теж удова. Єврейська жінка. Культурна. Попросила мене

1 ... 83 84 85 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"