Читати книгу - "Казки роботiв. Кiберiада"

Потім були роботи печерні, пізніше кочові, а коли вони розмножилися, виникли держави. Стародавні роботи виробляли життєдайну електрику ручним способом, шляхом тертя, важкою працею. Кожен феодал мав військову дружину, а його воїни мали кметів і так вони одні одних терли, що було сили, згідно з ієрархією від низів до верхів суспільства, а коли Кондзел Симфілак винайшов потерачку, а згодом Крупон з Парези – жердину для притягання блискавиць, на зміну ручній праці прийшла праця машин. Так розпочалася епоха батарей, сувора для всіх, хто не мав власних акумуляторних маєтків і чия доля залежала від небес, бо за ясної погоди не могли без батареї доїти хмар і мусили жебрати, складаючи ват до вата. Тяжко тоді було, бо хто переставав тертися або доїти хмари, відразу ж гинув, зовсім розряджаючись. І тоді з’явився вчений, родом із пекла, комбінатор‑інтелектуал‑удосконалювач, якому замолоду, завдяки втручанню сатани, ніхто не розвалив голови. Він узявся викладати й повчати, що традиційні, тобто паралельні способи електричного підключення взагалі нічого не варті і що, згідно з його новими схемами, під’єднуватися треба послідовно. Бо ж, мовляв, коли один робот у ряду тернеться, він відразу ж підсилить інших, навіть найдальших, і тоді кожен робот буде бити струмом аж по горішні запобіжники в носі. Він так розписував свої плани, такі малював електраї, що всі повідключали давні паралельні доцентрові ланцюги і впровадили Халосову електротехніку.

Тут професор кілька разів стукнувся головою об стіну, тоді закотив очі під лоба й провадив далі, а я зрозумів, чому його чоло таке нерівне і все в ґулях.

– Дійшло до того, що кожен другий лягав під стіл, кажучи: «Чого це я буду тертися, хай сусід треться, однаково на те саме вийде». А сусід казав так само, тільки навпаки. І напруга так упала, що довелося над кожним ставити контролера, а над ним – іще вищого. Тоді прийшов учень Малапуція Целезій Помилитель і порадив, щоб кожен тер не себе, а іншого, а після нього – Фафуцій Альтруцій з пропозицією бити і мучити, а після нього Макудрель Тібасний радив створювати місцеві курси масажу та клуби, а відразу після нього з’явився новий електричний теоретик Курупель Гаргазон і запропонував не доїти хмар силою, а лише злегка лоскотати їх, тобто, щоб вони добровільно давали струм. А після нього – Ломотей з Леїди, а тоді – Кростофіл Ніякий радив влаштовувати так звані самотери або натирачі й утирачі. А ще Мордослав Будеяк, який, крім биття, казав терти все, що лиш можна, хай і силою. Така розбіжність думок викликала загальне роздратування, а роздратування – прокльони, а від прокльонів дійшло до блюзнірства, а через блюзнірство збили ногами князя Фареуса Пурдефлякса, спадкоємця трону бляшаків, і так вибухнула війна між легарійськими купрівцями з роду міднолюдів і легарійським царством холодних вальцювальників – і тривала ця війна тридцять і вісім років, а потім ще дванадцять, бо під кінець годі було серед руїн пізнати, чия зверху, і через те знову почали битися. А тому в усіх цих пожежах, могилах, загальному безструм’ї, деватизації, повному занепаді життєвої напруги чи, як народ назвав, «малапуції» винен цей проклятий негідник, пекельне створіння разом зі своїми ідейками!!!

– У мене були благородні наміри! Присягаюсь, Ваша Лазерносте! Мій розум працював для загального щастя, я хотів як краще! – заквилив, стоячи навколішках, Малапуцій, аж його носяра трясся. Та професор лише відцентрово ляснув його по лобі й провадив далі:

– Все це сталося двісті двадцять і п’ять літ тому. Як легко здогадатися, ще задовго до вибуху великолегарійської війни, перед загальним зубожінням, Малапуцій Халос, наплодивши безліч теоретичних викладок, наплівши своїх брехливих баєчок, сам узяв і помер, залишившись дуже задоволеним собою, ба навіть, захопленим своєю особою, бо в заповіті висловив надію, що його поіменують «Ультимативним доброчинником Легарії». Отож поки з’ясувалося, що до чого, уже не було з ким правуватися, не було кому виставляти рахунків, не було з кого поволі дерти пасами бляху. Проте я, Ваша Чужинність, відкривши Теорію Дуплікації, доти вивчав Малапуцієві твори, аж поки не виекстрагував з них його алгоритму. Цей алгоритм, закладений у машинку Recreator atomarius, виробляє ex atomis oriundum‑gemellum, тобто будь‑кого тотожного, в даному випадку – Малапуція Халоса. Оце ми й робимо і щовечора влаштовуємо над ним суд у цій пивниці. А коли доконаємо його, наступного дня знову мстимося за наш рід, і так буде довіку!

Огорнутий жахом, я відповів йому:

– Чи ж ви, добродії, зовсім далеко від глузду позсувалися, якщо вважаєте, що цей громадянин, якого ви щовечора, як я чую, піддаєте холодному атомному вальцюванню, винен перед машиною хіба тим, що існує, і покутує за вчинки якогось ученого, що помер три століття тому!

А професор на те:

– То хто ж тоді цей колінкуючий носань, якщо він сам називає себе Малапуцієм Халосом?.. Як тебе звуть, гидомерзотне поріддя?

– Ма… Малапуцій… Ха…лос, Ваша Нещадносте… – простогнав носань.

– І все‑таки це не той самий, – сказав я.

– Як – не той самий?

– Звісно, що ні, ти ж сам сказав, добродію професоре, що той помер!

– Та ж ми його воскресили!

– Іншого, двійника, близнюка, але не того самого!

– Доведи це, Ваша честь!

– Нічого не буду доводити, – заперечив я, – бо ось маю лазерний пістолет, а, крім того, шановні вчені, добре знаю, що доводити це досить небезпечно, оскільки нетотожність тотожності recreatio ex atomis individui modo algorytmico це відомі Paradoxon Antinomicum, або Labirynthum Lemianum, описані в книгах того філороба, що його ще звали Advocatus Laboratoris. Отож без усяких доказів, а лише під дулом зараз же відпустите цього носатого на волю і щоб мені більше не сміли вдаватися до своїх бісівських тортур!

– Дякую, Ваша Великодушносте! – вигукнув, підводячись з колін, той у малиновому каптані. – Отут, – він поплескав себе по відстовбурченій кишені, – у мене нові формули і креслення, за допомогою яких можна вже по‑справжньому і остаточно ощасливити легарійців; зчеплення або з’єднання має бути заднє, а не послідовне, яке тільки внаслідок помилки вкралося в мої розрахунки триста років тому! Біжу негайно втілювати в життя цю велику новину!

Ми всі остовпіло дивилися, а він уже хапався за клямку. Тоді я опустив занімілу руку й, відводячи очі, сказав професорові:

– Відмовляюся від свого постулату. Роби свою справу, шановний…

Стиха рикнувши, всі четверо кинулися, схопили