Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Гадаю, ми всі можемо вийти, — рішуче мовила Блісс. — На вигляд ця жінка не загрозлива, та й у будь-якому разі мені хочеться розім’яти ноги, подихати повітрям планети й, може, домовитися про їжу. Я хочу, щоб Феллом знову відчула світ, а Пел, думаю, не проти роздивитися жінку зблизька.

— Хто, я? — Пелорат трохи зашарівся. — Зовсім ні, Блісс, але ж це я в нашому маленькому гурті лінгвіст.

— Де один, там і всі, — знизав плечима Тревіз. — Та все ж, хоч вона на вигляд безневинна, я збираюся взяти із собою зброю.

— Сумніваюся, що вам захочеться скористатися нею проти цієї юної жінки, — зазначила Блісс.

— Вона приваблива, еге ж? — вишкірився Тревіз.

Він вийшов із корабля першим, за ним Блісс, яка відставила назад долоню, тримаючи за руку Феллом, що обережно спускалася вслід трапом. Пелорат ішов останнім.

Чорноволоса жінка все так само із цікавістю спостерігала, не позадкувавши ні на сантиметр.

— Що ж, спробуємо, — пробурмотів Тревіз. Відвів руки від зброї й мовив: — Вітаю вас.

Жінка обдумала це якусь мить і відповіла:

— Вітання вам і вашим супутникам.

— Як чудово! — радісно озвався Пелорат. — Вона говорить традиційною галактичною з правильною вимовою.

— Я теж її розумію, — сказав Тревіз і погойдав долонею, показуючи, що розумів не до кінця. — Сподіваюсь, вона розуміє мене. — Усміхаючись і намагаючись надати обличчю дружнього виразу, мовив: — Ми прибули з космосу. Ми прибули з іншого світу.

— Це гоже, — ясним сопрано відказала жінка. — З Імперії ваш корабель прибув?

— Він прибув із далекої зірки, і зветься цей корабель «Далекою зіркою».

Жінка підвела погляд на напис на кораблі.

— То се те, що там мовиться? Якщо се так, і перша літера «Д», вона написана догори ногами.

Тревіз уже збирався заперечити, але Пелорат у радісному захваті повідомив:

— Вона має рацію. Літера «Д» справді перевернулася близько двох тисяч років тому. Який дивовижний шанс детально вивчити традиційну галактичну мову наживо!

Тревіз уважно роздивлявся жінку.

Не вища за півтора метра, груди невеликі, хоч і приємної форми, однак вона не видавалася незрілою. Великі пипки й темні ареоли могли бути наслідком брунатного відтінку шкіри.

— Мене звати Ґолан Тревіз, — представився він, — мій друг — Янов Пелорат, жінка — Блісс, а дитина — Феллом.

— То се є звичай далекої зірки, з якої ви прибули, щоб мужам давали подвійне ім’я? Я Хіроко, донька Хіроко.

— А ваш батько? — несподівано втрутився Пелорат.

У відповідь Хіроко байдуже знизала плечима.

— Його звати Смул. Так каже моя мати, але се є неважливо. Я його не знавала.

— А де інші? — спитав Тревіз. — Здається, ви єдині вийшли нас привітати.

— Багато мужів на рибальських човнах, — пояснила Хіроко, — багато жінок у полях. Останні два дні я перепочиваю, тому маю щастя бачити сю величну річ. Але людям цікаво, і корабель мали були узріти, коли він знижувався, навіть здалеку. Інші скоро будуть тут.

— І багато на острові інших?

— Більше за два десятки і п’ять тисяч, — з очевидною гордістю повідомила Хіроко.

— А в океані є інші острови?

— Інші острови, пане? — Вона здавалася збентеженою.

Тревіза ця відповідь влаштувала. Лише ця одна точка на всій планеті була населена людьми.

— Як ви називаєте свій світ? — запитав він.

— Альфа, добрий муже. Нам кажуть, що повна назва — Альфа Центавра, якщо се мовить вам більше, але ми звемо його лише Альфою, і се, як видко, лепський світ.

— Який-який світ? — із нерозумінням обернувся до Пелората Тревіз.

— Вона має на увазі прекрасний, — пояснив той.

— Це так, принаймні тут і зараз. — Тревіз глянув на спокійне блакитне ранкове небо, в якому подекуди пропливали хмари. — Сьогодні чудовий сонячний день, Хіроко, але, гадаю, таких на Альфі небагато.

Хіроко заціпеніла.

— Стільки, скільки нам треба, пане. Коли потрібен дощ, ми попускаємо хмари, однак у більшість днів се добре, що небо над нами ясне. Авжеж, доброго неба й спокійного вітру ми бажаємо значно більше в дні, коли рибальські човни виходять у море.

— То ваш народ керує погодою, Хіроко?

— Коли б ми сього не робили, пане Ґолане Тревізе, то змок­ли б від дощу.

— Але як ви це робите?

— Я не навчена майстриня, пане, тож не можу вам сказати.

— А як зветься сей острів, що на ньому живете ви і ваш народ? — поцікавився Тревіз, опинившись у пастці вишуканого звучання традиційної галактичної (і відчайдушно сумніваючись, чи правильно вживає слова).

— Ми кличемо наш дивоглядний острів посеред неозорих морських вод Новою Землею, — відказала Хіроко.

На що Тревіз із Пелоратом здивовано та вдоволено перезирнулися.

3

Розвивати тему часу не було. Надходили інші. Десятками. Мабуть, ті, подумав Тревіз, що не були на кораблях чи в полях та перебували неподалік. Вони приходили переважно пішки, хоча наявні були й дві наземні машини — доволі старі та незграбні.

Це була очевидно малотехнологічна спільнота, але при цьому вони керували погодою.

Добре відомо, що технології не обов’язково мусять розвиватися лінійно; що брак досягнень за певними напрямами не обов’язково усував значні досягнення в інших — однак цей приклад нерівномірного розвитку був і справді незвичним.

Із тих, хто тепер розглядав корабель, принаймні половину становили старші чоловіки та жінки. Було також троє чи четверо дітей. Серед решти більшість жінок, аніж чоловіків. Жоден із прибулих не виказував хоч якогось страху чи непевності.

— Ви впливаєте на них? — тихо спитав Тревіз у Блісс. — Вони здаються… умиротвореними.

— Анітрохи не впливаю, — відповіла та. — Я ніколи не торкаюся розуму без потреби. Мене непокоїть Феллом.

Наскільки б нечисленною не видавалася «зустрічна делегація» для будь-кого, кому доводилося бачити натовпи витріщак у будь-якому звичайному світі в Галактиці, для Феллом, котра лише починала звикати до трьох дорослих на «Далекій зірці», то була ціла юрма. Мала швидко й неглибоко дихала, а очі в неї були напівзаплющені. Вона здавалася шокованою.

Блісс лагідно й ритмічно гладила її, видаючи заспокійливі звуки. Тревіз був упевнений, що дівчина ніжно супроводжує це все нескінченно тонкими перелаштуваннями ментальних струн.

Раптом Феллом глибоко, майже судомно вдихнула і здригнулася, напевно, в неконтрольованому тремтінні. Підвела голову і в подібнішому до нормального стані подивилася на присутніх, а тоді зарилася обличчям Блісс під пахву.

Блісс дозволила їй там лишитися, рука ж дівчини, обійнявши Феллом за плече, час від часу його стискала, ніби знову й знову виказуючи власну захисну присутність.

Пелорат із доволі благоговійним виглядом переводив погляд з одного жителя Альфи на іншого.

— Ґолане, вони так відрізняються між собою, — сказав він.

Тревіз теж це помітив. Люди мали різні відтінки шкіри та колір волосся — був навіть один яскраво-рудий із блакитними очима та веснянкуватою шкірою. Щонайменше троє очевидних дорослих були такі ж дрібні, як і Хіроко, а один чи двоє були вищими за Тревіза. Декілька людей обох статей мали очі, подібні до очей Хіроко, і Тревіз згадав, що саме такі очі мало населення багатолюдних