судище неправедне склалося на Атанасія, знову воїнство послали в Олександрію, знову збентежився град, оточена і потрясена була церква озброєних рукою, одного ж Атанасія шукали на вбивство. Він же знову, Богом покритий, пройшов поміж них, уникнувши рук тих, що шукали його, вночі до ріки Ніл прийшов і сів у якийсь корабель, що відпливав у Тиваїду. Догнали його ті, що любили його, і зі сльозами говорили: "Куди знову від нас відходиш, отче? На кого нас покидаєш, як овець, що не мають пастиря?' Святий же їм відповідав: "Не плачте, діти, бо цей неспокій, який бачимо, скоро розпадеться". Те сказавши, відплив у дорогу свою. Пішов же поспіхом услід йому якийсь воєвода: йому ж наказано було від ката, щоб, де дожене Атанасія, там убив його. Один із тих, які були з Атанасієм, бачивши здалеку того воєводу, який услід кораблем плив і наздоганяв їх, і пізнавши його добре, умовляв гребців своїх, щоб гребли швидко, аби втекти їм від тих, які доганяють їх. Святий же Атанасій, трохи почекавши і те, що має бути, зрозумівши, велів гребцям знову до Олександрії корабель повернути. Коли вони засумнівалися в тому і боялися, бути відважними звелів — і, обернувши корабель, просто в Олександрію попливли супроти погоні. І коли поблизу воєводи були, варвари наче млою мали очі свої потьмарені: бачивши, не бачили і пливли мимо. Атанасій же питав їх: "Кого шукаєте?" І відповідали: "Атанасія шукаємо. Чи не бачите його де?" Він же казав: "Випереджує вас трохи, у кораблі пливучи, ніби втікаючи від когось, що женеться за ним, доганяйте і встигнете". І так святий уникнув рук вбивчих і, увійшовши в Олександрію, всіх вірних сповнив радістю, проте ховався до смерти Юліянової. Загинув же той богомерзенний цар скоро, настав після нього Йовиніян, християнин благочестивий, і знову святий Атанасій безстрашно на престолі своєму сидів, кермуючи Церквою. Але і Йовиніян на царстві не затримався, сім-бо лише місяців царював, помер у Галатії. Настав Валент, арієвим злочестям заражений. Почалися-бо знову і біди на Церкву. Той-бо злочестивий цар, прийнявши владу, не про мир спільний, ані про влаштування війська, ані про перемогу над супостатами не думав, але зразу почав піклуватися, як би аріянство примножити й утвердити, — і скидав архиєреїв правовірних із престолів їхніх, які не погоджувалися із його злочестям. Вигнав-бо спершу святого Мелетія, архиєпископа Антіохійського, тоді й цього великого страждальця Атанасія шукав, щоб узяти. І коли та внутрішня боротьба, яка Церкву Христову всюди гонила і кривдила, прийшла і в Антіохію і, велінням єпарховим, воїни вже мали взяти святого Атанасія, вийшов блаженний таємно з града і в якомусь отецькому гробі сховався, чотири місяці там перебував, ніхто про нього не знав. Тоді вся Олександрія за святим Атанасієм сумувала й тужила, великої сповнилися бентеги, втомившись такими й настільки великими від царів своїх кривдами. І вже хотіли вони від царя Валента відійти і, прийнявши зброю, почати боротьбу. Довідався ж про те цар і забоявся їхнього відходу і міжосібної боротьби — попустив, хоч не хотів, щоб Атанасій тримав престол свій без страху. Так святий Атанасій, старий воїн Ісуса Христа, по довгих трудах і після великих за правовір'я подвигів і по стількох вигнаннях і втечах, трохи часу перед кончиною своєю в тиші й мирі на престолі своєму поживши, спочив у Господі і приєднався до Отців своїх — патріярхів, пророків, апостолів, мучеників та ісповідників, подібно до яких на землі подвизався. Єпископствував сорок шість років, залишив після себе спадкоємця престолу Петра блаженного, друга свого і у всіх бідах своїх спільника. Сам же відійшов прийняти світлі вінці й невимовних благ винагороди від Христа, Господа свого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
У цьому святого Атанасія житії згадуються єресі Мелетія, послідовника Ісіона. Треба знати, котрий то Мелетій був, щоб не подумав хто, що це є Мелетій, Антіохійський патріярх, який був правовірним і святим. Але святий Мелетій, Антіохійський патріярх, багато років пізніше був після того єретика Мелетія, який був єпископом Аикопольським у Єгипті і в час гоніння приніс жертву ідолам, через що пізніше святий Петро, архиєпископ Олександрійський, із сану його скинув. Він-бо свої догми склав, правовір'ю суперечливі, багатьох услід за собою зманив — і називалися учні його замість християн мелетянати. Помагав же єретик Мелетій з учнями своїми аріянам. Про того Мелетія пише Сократ Схоластик (Книга 1 Глава 3).
У цей же день разом зі святішим Атанасієм пам'ять святого отця нашого Кирила, архиєпископа Олександрійського, вшановуємо, його житіє 9-го липня розміщено.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Маркіяна, що з града Кира. Його ж пам'ять шануємо 20-го листопада.
Місяця січня в 19-й день
Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського
Батьківщиною цього преподобного Макарія був Єгипетський край, село, що називалося Птінапар. Але спершу батьки його жили в самому Єгипті, були ж тезоіменні найдавнішим зі святих праотців — Авраамові і Сарі. Авраам, батько Макарія, був саном пресвітер. А тому що були неплідні, через те відлучилися від подружнього ложа, проте не відлучилися від любови і перебували, не зближуючися тілом, досить років, поєднані духом. Прикрашали ж своє життя повстримністю і постом, молитвами і чуванням, милостинями ж і гостинністю й иншими багатьма чеснотами. Було ж із допусту Божого на Єгипет несподіване варварів нашестя, і маєток їхній від варварських рук був розкрадений, збідніли дуже — і думали іти з батьківщини своєї. В одну з ночей, коли спав батько його Авраам, явився йому святий патріярх Авраам, з вигляду поважний і красою світлий, сонячною сяяв одежею; він, утішаючи його і надію на Господа мати велівши, радив йому не зовсім із Єгипетських країв відлучатися, лише тільки в село, назване Птинапар, яке в Єгипетських межах розташоване, переселитися і не позбавляти ж себе з дружиною подружнього єднання. "Бо хоче, — казав, — Бог благословити вас божественним плодом, як же благословив мене: переселенцеві з землю Ханаанську дав сина на старість". Пресвітер Авраам, зі сну збудившись, видіння своє розповів пані Сарі — обоє хвалу віддали Богові і, не затримуючись, переселилися в назване село. Недалеко лежало село те від Нитрійської пустелі, і, як же пізнається, через те Боже провидіння батьків Макарієвих переселило туди, щоб синові тому, який мав від них народитися, легше полюбилося пустельне життя. Коли перебував отець цей Авраам із панею своєю у Птинапарі-селі, трапилося йому захворіти
