Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

недугою великою, і сподівався померти. Якоїсь ночі, на одрі хвороби лежачи, трохи заснув і бачив видіння таке: здавалося, бачив ангела Божого, який з вівтаря вийшов, до нього наблизився і сказав: "Аврааме, Аврааме, встань з одра свого". Він же відповідав йому: "Хворий я, Господи, і встати не можу". Ангел же, взявши його за руку благосердно, лагідним говорив до нього голосом: "Бог тебе помилував, і забере хворобу твою від тебе, і подарує тобі благословення своє: жінка-бо твоя, Сара, народить тобі сина, блаженству тезоіменитого, Духа Святого мешкання, який по-ангельськи на землі проживе і багатьох до Бога приведе". З того видіння збудившись, хворий зразу відчув себе цілого здоровим і, вставши, страху і радости сповнений, ходив, і все бачене і сказане ангелом у видінні розповів дружині своїй Сарі. А те, що це правда була, запевняло раптове його цілковите здоров'я, яке настало після хвороби великої. І разом дякували Богові, премилосердному доброчинцеві своєму. Після цього зачала Сара у старості і, коли час минув, народила хлопчика, і нарекли ім'я йому Макарій, що означає блаженний, і хрещенням святим просвітили.

Коли хлопець дійшов повноліття і божественних книг добре навчився, батьки, наче забувши ангельське про нього у видінні провіщення, захотіли його, хоч і не хотів, із жінкою поєднати. Він же всіляко відмовлявся, бажаючи єдиної нетлінної Невісти — блаженним запрягтися життям. Проте, переконуваний, підкорився батьківській волі, добру раду в розумі замисливши. Коли відбувався шлюбний бенкет і юнака Макарія у ложницю ввели, вдав собі якусь хворобу, яка наче раптово напала. І не торкнувся нареченої — чистий вийшов із ложа, до єдиного Бога сердечні зводячи очі й на Нього надію покладаючи, Йому ж і молився належно, щоби подав скоро звільнитися від світського життя і ченцем йому стати. В один-бо із днів трапилося комусь зі своїх іти до гори Нитрійської принести звідтіля нитри, там-бо її багато містилося, через що й гора та Нитріиською називається. Пішов-бо з ними і Макарій за велінням батьків своїх. І, до озера Нитрійського прийшовши, відхилився трохи з дороги, відпочити хотівши, і заснув. І, здавалося, у сні бачив мужа одного дивного, який світлом сіяв і говорив до нього: "Бачиш, Макарію, ці пустельні місця. Поглянь на них: належить-бо тобі в цих пустелях оселитися". Після видіння того збудившися, Макарій розмірковував над сказаним йому і не розумів, що це має бути: ще-бо в той час не було пустинножителів, хіба великий Антоній і десь у внутрішній пустелі Тивійській Павло, зовсім нікому не відомий. Через три дні з Нитрії повернувся додому, знайшов невісту свою на гарячку хвору, що вже була при смерті, і сказав собі: "Макарію, будь обережний і турботу май про душу свою, належить-бо й тобі незабаром покинути життя це". І видно було, що Макарій ні про що земне не турбувався, але завжди перебував у храмі Господньому і читанню божественних книг віддавався. Батьки ж, бачивши його таке життя, не сміли при ньому й імени жіночого згадати перед лицем його, але раділи із цнотливости його. Зістарівся ж батько його Авраам вельми й у хворобі лежав, втратив же й очі через старість і хвороби, і служив йому блаженний Макарій ревно і старанно. Тоді й переставився старець, сповнений днями, і приєднався до батьків своїх. Коли ж минуло шість місяців після переставлення отця його Авраама, померла в Господі і пані Сара, мати Макарієва. Він-же, батьків своїх звичному християнському передавши похованню, сам від усього був вільний і, роздавши потребуючим все, що по батьках зосталося, печаль мав, що не мав кому відкрити таємниці серця свого і доброї пошукати ради, куди звернутися і від кого на богоугодне наставитися життя, і молився про те до Бога ревно, щоб послав йому наставника доброго, який би показав йому путь спасіння.

Приспіла ж пам'ять одного зі святих, йому ж, за звичаєм батьків своїх, хотів здійснити празник — приготував обід не заради лише сусідів, але більше задля жебраків та убогих. Тоді, стоячи в церкві на співах, побачив, що якийсь чернець старий увійшов до церкви, сиве волосся, бороду мав аж до пояса, з лиця блідий через постництво, вельми чесний з вигляду, його ж і внутрішньої душі образ прикрашений був красою чеснот. Він не дуже далеко від села того, десь на безмовному місці, відлюдну собі келію мав, нікому ж не показувався, а в той час — Бог так влаштував — прийшов до сільської церкви задля причастя Пречистих Таїн. Цього ченця після відправлення Божественної Літургії упросив Макарій увійти в дім свій на спільну трапезу. Після трапези ж і достатнього всіх пригощання, коли кожен відходив до себе, Макарій затримав трохи ченця і, осібно його взявши, припав до ніг старцевих зі словами: "Не борони мені, отче, зранечку прийти до твоєї чесности, хочу-бо тебе порадником благим щодо життя свого мати". Старець же відповів: "Приходь, дитино, коли хочеш". І пішов від нього. Коли був ранок, пішов Макарій до старця і сповістив йому всі таємниці серця свого — як бажає всім серцем працювати для Господа, і просив старця, щоб наставив його, що належить йому робити. Старець же затримав його того дня в себе душекорисними бесідами, і, коли заходило сонце, трохи хліба з сіллю прийнявши, звелів старець Макарієві спочити. Сам же встав на молитву, і, ум вгору піднісши, був у непам'ятстві, ніч уже глибока була, і бачив собор ченців білообразних, що крила мали, які обходили Макарія і говорили: "Встань, Макарію, і Богом наказану тобі почни службу, не відкладай на инший час, лінивий-бо муж немудро воює, нелінивий же ціну лінивого забирає". Це бачивши, божественний той старець зранку Макарієві про все сповістив і, відпускаючи його, казав: "Дитино, те, що хочеш робити, роби швидше: кличе-бо тебе Бог для спасіння багатьох, відтепер-бо не лінуйся на богоугодні діла". Повчивши його багато про молитву, і чування, і піст, відпустив з миром. Блаженний же Макарій, повернувшись у дім свій, роздав усе до решти жебракам, нічого ж на потребу собі не залишивши, і, через мало днів від усіх турбот житейських звільнившись і сам, як один із жебраків, ставши, прийшов знову до старця, віддаючи себе зовсім на солодку роботу Господеві. Старець же, з любов'ю божественного юнака Макарія прийнявши і початки чернечого безмовного життя йому показавши, і рукоділля, яке ченцям годиться (плести кошики), навчивши, влаштував йому иншу, на иншому місці недалеко від себе, келію; любив-бо той отець один у Бозі жити. І відвів у неї учня, давши