Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Діти Дюни 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти Дюни"

340
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти Дюни" автора Френк Херберт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 127
Перейти на сторінку:
не хлопець, — відповів Лето й зробив перший знак при своєму правому вусі. — Ти мене не вб’єш. Я наклав на тебе тягар води.

Намрі витяг свій крис-ніж із піхов.

— Я нічого тобі не винен!

— Утім, Бог створив Арракіс, щоб тренувати вірних, — промовив Лето. — Я не лише продемонстрував вам свою віру, але й дав змогу усвідомити ваше власне існування. Життя вимагає диспуту. Вам дано змогу знати — завдяки мені! — що ваша дійсність відрізняється від усіх інших, тому ви знаєте, що живете.

— Непоштивість — це небезпечна гра зі мною, — сказав Намрі, тримаючи крис-ножа напіввитягненим.

— Непоштивість — найнеобхідніший складник релігії, — відповів Лето. — Не кажучи вже про її значення у філософії. Непоштивість — це єдиний доступний спосіб випробувати наш Усесвіт.

— То ти думаєш, що розумієш Усесвіт? — спитав Галлек, звільняючи місце між Лето й Намрі.

— Та-ак, — сказав Намрі, а в його голосі була смерть.

— Всесвіт може збагнути лише вітер, — промовив Лето. — Немає могутнього сидіння для розуму, що мешкає у нашому мозку. Творіння — це відкриття. Бог відкрив нас у Порожнечі, бо ми рухалися на тлі, яке Він уже знав. Стіна була порожньою. Тоді наступив рух.

— Граєш у піжмурки зі смертю, — перестеріг Галлек.

— Але ж ви обидва — мої друзі, — відповів Лето й повернувся обличчям до Намрі. — Коли ти пропонуєш кандидатуру Друга своєї Січі, хіба ж ти не вбиваєш яструба й орла, як жертви? І хіба ж не є відповіддю на це: «Бог посилає кожному чоловікові його кінець, таких яструбів, таких орлів і таких друзів?»

Рука Намрі зіслизнула з ножа. Клинок ковзнув назад до піхов. Намрі вирячив очі на Лето. Кожна січ тримала свій ритуал укладення дружби в таємниці, але це була вибрана частина цього ритуалу.

Проте Галлек спитав:

— Чи це місце твого кінця?

— Я знаю, що тобі необхідно почути від мене, Ґурні, — сказав Лето, придивляючись до гри надії та підозри на потворному обличчі. Торкнувся своїх грудей: — Ця дитина ніколи не була дитиною. Мій батько живе в мені, але він — не я. Ти його любив, а він був хороброю людиною, діяння якої переповнили високі береги. Він прагнув замкнути цикл воєн, проте не врахував руху нескінченності, вираженого в житті. Це Раджія! Намрі знає. Цей рух може побачити кожен смертний. Будь обережним зі шляхами, що звужують майбутні можливості. Такі шляхи скеровують тебе з нескінченності в смертельні пастки.

— Що мені необхідно від тебе почути? — спитав Галлек.

— Він просто грається словами, — промовив Намрі, але в його голосі було сильне вагання, сумніви.

— Я уклав союз із Намрі проти мого батька, — сказав Лето. — А мій батько в мені уклав союз із нами проти того, що зроблено з нього.

— Як? — зажадав Галлек.

— Бо те, що я приношу людству, — це amor fati[29], акт найвищого самоконтролю. У цьому Всесвіті я вибираю союз проти кожної сили, що приносить людству приниження. Ґурні! Ґурні! Ти народився і виріс не в пустелі. Твоя плоть не знає правди, про яку я кажу. Але Намрі знає. На відкритій місцевості один напрямок не гірший за інший.

— Я все ще не почув того, що мушу почути, — буркнув Галлек.

— Він висловлюється за війну й проти миру, — сказав Намрі.

— Ні, — заперечив Лето. — Мій батько теж не висловлювався проти війни. Але гляньте, що з нього зробили. Мир у цій Імперії має лише одне значення. Це утримування єдиного способу життя. Вам наказано бути задоволеними. Життя на всіх планетах мусить бути одностайним, як установив Імперіальний Уряд. Головною метою священницьких студій є знаходження правильних форм людської поведінки. Тому вони вдаються до слів Муад’Діба! Скажи мені, Намрі, ти вдоволений?

— Ні. — Ці слова вирвалися назовні щиро й спонтанно.

— Отже, ти блюзнірствуєш?

— Звичайно, ні!

— Але ти невдоволений. Бачиш, Ґурні? Намрі довів нам це. Жодне питання, жодна проблема не мають єдино правильної відповіді. Слід дозволити розмаїття. Моноліт нестабільний. Чого ж ти вимагаєш від мене єдино правильного речення? Чи такою має бути міра твого монструального судження?

— Ти змушуєш мене вбити тебе? — спитав Галлек, а в його голосі бриніла мука.

— Ні, змилосерджуся над тобою, — промовив Лето. — Пошли моїй бабці звістку, що я співпрацюватиму. Сестринство може пошкодувати через мою співпрацю, але Атрід дає слово.

— Потрібна перевірка Правдомовиці, — озвався Намрі. — Ці Атріди…

— Він матиме можливість сказати своїй бабці те, що мусить бути сказано, — промовив Галлек і кивнув головою в бік коридору.

Перед виходом Намрі зупинився і глянув на Лето.

— Молюся, щоб ми вчинили слушно, залишаючи його живим.

— Ідіть, друзі, — сказав Лето. — Ідіть і поміркуйте.

Коли двоє чоловіків вийшли, Лето впав горілиць, відчуваючи спиною холодний тапчан. Рух змусив його голову йти обертом на краю перенасиченої прянощами притомності. Цієї миті він побачив усю планету: кожне селище, містечко, велике місто, місцевість пустельну й місцевість, вкриту рослинністю. Усі форми, які тиснулися в його видіння, несли в собі інтимні взаємозв’язки з сумішшю елементів як усередині них, так і поза ними. Він бачив структури Імперського суспільства, віддзеркалені у фізичних структурах його планет та їхніх спільнот. Як гігантську розгортку всередині себе бачив те одкровення, яким він мусив бути: вікном до невидимої частки суспільства. Побачивши це, Лето усвідомив, що кожна система має таке вікно. Навіть система його самого та його всесвіту. Він, як космічний підглядач, почав заглядати у вікна.

Саме цього добивалася його бабка й Сестринство! Він це знав. Його свідомість випливла на новий, вищий рівень. Він відчував минуле у своїх клітинах, у спогадах, у архетипах, які навідували його припущення, у міфах, що його оточували, у його мовах та їхньому преісторичному детриті[30]. Це були всі форми його людського й нелюдського минулого, усі життя, якими він тепер розпоряджався, усі вони врешті-решт інтегрувалися в ньому. Він почувався як річ, піймана в приплив і відплив нуклеотидів. На тлі нескінченності він був найпростішим створінням, народження і смерть якого відбувалися майже одночасно, але був настільки ж нескінченним, наскільки й найпростішим, витвором молекулярних пам’ятей.

«Ми, люди, є формою колонії організмів!» — подумав він.

Вони хотіли його співпраці. Обіцяна співпраця принесла йому чергову відстрочку від ножа Намрі. Закликаючи до співпраці, вони хотіли розпізнати цілителя.

І він подумав: «Але я заведу їм соціальний порядок не так, як вони очікують!»

Гримаса викривила рот Лето. Знав, що він не буде таким несвідомо зловмисним, як його батько, — деспотизм з одного боку, рабство з другого, — але цей Усесвіт міг молитися за

1 ... 84 85 86 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Дюни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти Дюни"