Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

У головну будівлю центрального управління домену — в той самий замок — ми пробираємося якимись манівцями, не інакше, тобто через додаткові вузли переміщення, виходячи в дуже далеких і порожніх кутках. Тут і коридори менш помпезні, сіренькі, але широкі, щоб якщо бігти, то ніхто нікого не збив з ніг. Двері темні, всі перехожі в темному одязі радше військового крою, хоча зрідка трапляються й ті, хто в камзолах із золотими знаками відмінності. Військове відомство чи поліція? Щось подібне має бути. А то раптом якийсь громадянин вирішить пограбувати або вбити своїх сусідів. Або взагалі замінити іссейла собою... 

У наш бік кивають, але запитань не ставлять і шлях не заступаюсь. Радше сам Фрайд віддає розпорядження. Заодно цікаво спостерігати, як усе виявляється зав'язано на іссейлі. Все-таки тридцять років, так би мовити, правління. Щоправда, для людей цей термін, найімовірніше, означав би старість і маразм правителя, бо ми все ж таки старіємо швидше. А для місцевих — це якраз достатній час, щоб усе налагодилося і запрацювало як треба. Хтось щось доповідає чи відповідає на питання Фрайда, підлеглі підходять до нього абсолютно різні — жінки і чоловіки, старші і молодші, у формі і в більш вільному одязі. І мало хто йде незадоволеним. Хіба що папери Фрайд не бере, призначає зустрічі, щоб уже розібратися детальніше пізніше, а то зараз якось не на часі.

— Складно було ставати іссейлом? — цікавлюся я пошепки, і відповідно отримую відповідь теж на вухо.

— Стати нескладно, але спати мені перші роки доводилося страшенно мало. Попередник був досить непоганий керівник, але в домені якраз потрібно було зробити реновацію, переглянути всі вузли переміщення, змінити служби на більш ефективні... Загалом, доводилося і в інші домени їздити, чужий досвід переймати. Благо, залишалися ще радники — більшість уже на межі старості, але досвідом могли поділитися... Тож, так, Касу я б залишив механізм, що відмінно працює. Його, звісно, довелося б налагоджувати під себе, це нормально, але все ж проблем менше, ніж дісталося мені свого часу.

— Це ти констатуєш факт чи показуєш, наскільки ти серйозний, наполегливий і хазяйновитий? — звісно, я знаю, що він просто розповідає мені як є, але втриматися від флірту не можу. Воно просто лізе під руку, так би мовити. 

— І те, і інше, — миттєво ловить мій настрій Фрайд. Але наші загадкові погляди — ой лишенько, ми наче два підлітки, а не дорослі люди! — закінчуються швидко. 

Фрайд заводить мене в наступне приміщення, це якась лабораторія. Тут я без особливих суперечок і навіть не питаючи що і як слухаюся місцевих медиків. І кров на аналіз в мене беруть, і якісь знімки роблять. Опиратися не бачу сенсу, тільки хочу знати результат, до того ж Фрайд тихо мене запевняє, мовляв, я не дам тобі хоч якось нашкодити. 

Про прихоплену з лабораторії Нока склянку я не забуваю, втім, можна було особливо не старатися, бо все одно шукати лабораторію Нока вже вирушила ціла команда. Вони заразом і спробують з'ясувати, чи був там ще хтось, чи тільки Нок відвідував це місце. Запитувати про методи я навіть не намагаюся, все одно це пов'язано з вітальною енергією і специфічними місцевими винаходами. Якщо залишуся, то буду старатися розібратися. Залишуся, так...

— Результати! — піднімає вгору твердий аркуш з якогось білого матеріалу місцевий завідувач. Ми всі нахиляємося вперед — і лаборанти, їх тут четверо, і ми з Фрайдом, і ще двоє з охорони. Цікаво ж.

Щоправда, ті самі двоє з охорони і я опиняємося в найневигіднішому становищі, а потім і Фрайд все ж таки капітулює, бо зрозуміти хоча б щось з пояснень місцевих дослідників то надто складно. Що там за розподільний контур, що там за розмиті вітальні пересічності, а вже про підвищений індекс Верхоґена-Кора, що так збудив учених, я й думати не хочу.

— Надзвичайне відкриття! Чудово, просто чудово! — із захопленням говорить головний місцевий геній, у нього навіть очі світяться. — Здається, головний інгредієнт цього розчину — це варіація сизольного моху, штучно модифікованого, смію зауважити, найімовірніше, посиленим і тривалим впливом вітальної енергії. Такі варіації знаходили там, де утримували іссейлів у минулому... — на мить він замислюється і киває. — Так, усе так. Чудове відкриття! Здається, я вже бачу новий препарат зі стабілізації вітальної енергії! Хто цей геній?!

— Злочинець, це все, що можу сказати, — обриває його захоплення Фрайд.

— А, ну як скажете, поспілкуватися можна буде й потім, уже коли він буде в ув'язненні, — миттєво знаходить вихід учений.

— Але якщо цей препарат настільки хороший, тоді чому в Ольги був вітальний зрив?

— Що? Ні, сам цей розчин неякісний і помилковий, нас власне цікавить саме окремий інгредієнт, основний. А тут навіть без заглиблення я бачу якесь дике поєднання інших інгредієнтів, — морщиться один із лаборантів. — Той, хто створив це, звісно, видатний...

— Геній, але дурень, — фиркає його начальник. — Принеси він хоча б намітки — і його ім'я знали б у багатьох доменах. А в підсумку він лишень злочинець... Тому я завжди був за стандартизацію навчання і... 

— Так-так, зрозуміло, — відмахується Фрайд. — То що вам потрібно?

— Для ліків... гм-м... — вони починають перешіптуватися. — Виростити основу ми й так можемо, далі потрібен вплив у лабораторних умовах, підбір стабілізаторів...

— Ні, що потрібно, щоб нейтралізувати дію саме цього розчину, — він тицяє у склянку на столі. У відповідь робітники лабораторії дивляться дещо розфокусовано, наче не розуміючи, що то ще іссейл від них вимагає, а потім усе ж виринають із своїх майбутніх планів і їхній начальник чухає потилицю: