Читати книгу - "Клуб невиправних оптимістів"

— Ні, командире.

— Ви б краще прибрали всюди, ніж тут красуватись!

14

Дні минали, Сесіль щезла десь у своїх апартаментах. Я не знав, де вона насправді. Чекав, що бодай тато щось пояснить. Він удався до улюбленої тактики: ішов на світанні, повертався пізно, одразу лягав спати.

Одного ранку я витяг себе з ліжка близько п’ятої ранку. Знайшов його на кухні, де він снідав стоячи.

— Що ти тут робиш? Повертайся до ліжка.

— Що відбувається?

— Я вже тобі говорив, Мішелю. Менше знаєш — краще спиш.

— Чому?

— Ти ще замалий.

— Це несправедливо.

— Думаєш, мене забавляють ці шпіонські ігри? Ми по вуха в лайні. Не хочу, щоб ти теж у ньому борсався. Пообіцяй мені: хай би що сталося, хай би хто питав, чи ти бачив або чув щось про Франка — відповідь «ні». Я наполягаю, Мішелю. Хай би хто це був. Чуєш? Ти нічого не знаєш. Дай мені слово чоловіка.

Якщо вже тато видобув з арсеналу «слово чоловіка», отже, справа серйозна. Хто це слово порушував, накликав на себе одвічний гнів небес і прирівнювався до безчесного вишкребка, зневаженого всім людством за зраду верховній клятві. Він дивився мені просто в очі. Я був змушений поклястися й повернувся до ліжка.

Наступного вечора тато прийшов раніше, і в нас вийшла справжня сімейна вечеря.

— Як довго ти там пробудеш? — поцікавилася в нього мама.

— Два-три дні, треба із цим розібратись. Виняткова нагода.

— Ми і так заледве обслуговуємо клієнтів, обладнати ще двісті ванних кімнат точно не зможемо.

— Викрутимося. Якщо хочемо розвивати нашу фірму, час братися за великі об'єкти.

Мама не здавалася переконаною. Вона підвелася, прибрала зі столу, повернулася на кухню. Жульєтт поцікавилася:

— Що це за об’єкт, тату?

— Земельна ділянка на двісті будинків. Вони там ростуть як гриби після дощу.

— А де це?

— На Півночі.

Я заплутався.

— Хіба ти не їдеш у Рот…

Мені дістався удар ногою під столом.

— Це в передмісті Лілля, кохана.

Мама попросила Жульєтт прибрати салат. Тато мені підморгнув і притулив пальця до рота.

За сніданком мама сказала, що навіть не помітила, коли він пішов. Мені стало шкода, що я не зміг попрощатися з Франком і Сесіль до від’їзду. Я вже уявляв їх у порту Роттердама, посеред моряків, кораблів та підйомних кранів.

Я пішов до Клубу. Віржиль розігрував партію проти Володимира і не знав, де решта.

Посеред ночі задзвонив телефон. Я заледве піднявся з ліжка. А коли доплентався до вітальні, дзвінок припинився. Я зняв слухавку. Нікого. Мама розізлилась, що їй обірвали сон.

— Мабуть, це твій батько. Якийсь ненормальний — телефонувати нам о третій ночі! Тепер я не засну. Не клади слухавку на місце, не хочу чути це знову.

Наступного вечора я пережив найбільший шок мого життя. Навпроти виходу з Генріха IV, на протилежному тротуарі, мене чекала Сесіль. Не може бути, щоб вона була саме там. Вона ж має бути в Роттердамі з Франком і татом чи ще де-небудь, але не тут. Той пізній квітень видався доволі зимним. Ми вдягалися як взимку. А на ній невеликий светрик, в якому вона миттю змерзла, стоячи на розі вулиці Хлодвіґа. Я помітив її першим. Помахав рукою. Напружене обличчя говорило само за себе: щось пішло не так. Мені аж мороз поза шкурою пішов. Стільки машин — перебігти було важко. Вона щось мені кричала. Я не чув. Мене мало не переїхали, але я добіг.

— Де Франк? Його немає в Кашані!

Коли тато витягував з мене обіцянку, то дбав, аби мама ні про що не дізналась. Він мене обкрутив зі своєю дурнуватою клятвою.

— Не знаю.

— Не бреши мені, Мішелю! Де він?

Біля нас з’юрмилися учні. Я зняв своє пальто з капюшоном і накинув їй на плечі.

— Ходімо.

Шкільні товариші поглядами провели нас у напрямку майдану Контрескарп. Ми прилаштувалися на терасі ресторану «Ля Шоп». Я замовив дві великих кави з молоком. Вона досі тремтіла.

— Франк зник. Твій батько має знати, де він.

— Тато нічого мені не казав. Коли я питав, він не відповідав.

— Твій тато вдома?

Офіціант приніс замовлення. Вона приклала руки до чашки, щоб трохи зігрітися. Тоді я переймався дилемою: чи слід розповідати правду і яку саме? Чи слід мені порушити клятву та скомпрометувати тата з Франком? Чи набрехати Сесіль і втратити її довіру?

— Він має бути в магазині.

— Упевнений?

— Можливо, він у клієнтів.

— Ти бачив його вранці?

— Він іде ще до того, як я прокидаюся, бо має багато роботи. До чого ці запитання?

— Вчора ми мали зустрітися. Для від’їзду. Ополудні. У бістро на Пантенських воротах. Я чекала. Вони не прийшли.

— Хто?

— Твій батько з Франком. Ми мали виїхати до Нідерландів. Сісти на корабель до Арґентини. Я прочекала до четвертої. Подзвонити не могла — там ніде не було телефона. Я поїхала в Кашан. Будинок зачинений.

— Це ти телефонувала вночі?

— Хотіла поговорити з твоїм татом. Я повернулася туди вранці. Ні душі. Де вони?

— Вони могли змінити схованку.

— Не попередивши мене! Це ненормально.

— Щось стало їм на заваді.

— Я маю поговорити з твоїм батьком.

— Тільки-но я його побачу, скажу, щоб тобі зателефонував.

— Якби щось сталося, ти б мені сказав?

— Сесіль, повертайся додому.

Вона вхопила мене за руку та щосили стисла.

— Не вчиняй так зі мною, Мішелю.

— Ходімо, я тебе проведу.

Тато повернувся пізно. Ми саме дивилися телепрограму «Крок до зірок». Заледве побачивши вираз його обличчя, мама вигукнула:

— Тримаю парі — справа програшна.

— Вони хотіли, щоб ми працювали за гріш. Я сказав, не треба робити з нас геть дурних.

— І правильно вчинив, Полю. У нас і без них повно замовлень.

Я пішов за татом до ванної. Він мене послав.

— О, тільки не зараз. Лягай спати!

Уночі в темряві я відчув, як хтось намагається мене розбудити. Я увімкнув лампу біля ліжка. Тато сидів на краю. Приліз Нерон і як завше вмостився облизуватися.

— Франк поїхав.

— Куди?

— Далеко.

— В Арґгентину?

— Тобі краще не знати.

— Він поїхав без Сесіль!

— Це його власне рішення. Вона хотіла поїхати з ним. Я особисто не бачив у цьому проблеми. Але він передумав.

— Чому він їй нічого не пояснив?

— Так він собі задумав. Це непростий шлях. Думаю, він не схотів прирікати її на таке життя.

— Як він міг так учинити?

— Я два дні намагався його переконати, щоб він з нею бодай поговорив. Безнадійно. Він замкнутий і недовірливий.