Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

ПРОЛОГ

ОЛЕКСАНДРА 

— Денис, скажи своєму сину, щоб він не відбивав по моїм ниркам барабанний ритм!!! — Обурено кричала Лєна Денису. 
Той з залізним спокоєм підійшов до дружини, поклав руку на її вже пристойного розміру животик і заговорив:

— Любий, вимотувати нерви нашій мамі — це моя робота. Не відбирай віддушину, в кінці-кінців, має бути присутня якась чоловіча солідарність.

— Ах ти ж! — Лясьнула вона його по руці. — Іди звідси! — «Образилася» Лєна.

Обожнюю цю парочку! Подруга постійно докоряла чоловіку за його дітей, ну, тобто їхніх, але коли вони щось виробляли, то діти різко ставали його. Молодшу, Софію, друзі віддали на поталу бабусі, а от пʼятимісячного постояльця в животі діти було нікуди.

Сьогодні у нас був спільний вікенд з друзями. Ми з Лєною готували вечерю, Денис накривав на стіл, а Руслан поїхав за Сесілією і Дамом, які прилетіли пів години тому. Я жахливо скучила за ними, навіть не дивлячись на те, що з Сес ми постійно були на звʼязку. 
Раптом, з гостьової, долинули чоловічі голоси.

— Руслан їх телепортом забрав чи що? — задумливо промовила подруга, повністю озвучивши мої думки.

Я одразу направилася в кімнату. 

На здивування, це був не Руслан, посеред кімнати стояли Денис з Дмитром і щось обговорювали. Він же був в командировці?

— Що, навіть не привітаєшся? — глузливо промовив чоловік, заломивши ліву брову.

Закотивши очі, я вальяжно підійшла до Дмитра і обійняла.

— Коли повернувся? — тихо запитала.

— Не так давно.

Перервавши обійми, я порівнялася з ним і стукнула його ліктем в бік.

— Між іншим, можна було і попередити, що приїдеш!

— Ти не рада мене бачити?

Я саркастично пирхнула і пробормотала собі під ніс:

— Конспіратори, чортові. — Це точно Руслан запросив і нічого мені не сказав. І вже голосніше — Раз приїхав, то нічого байдики бити, йдемо, будеш допомагати Денису на стіл накривати.

— Я взагалі то гість.

— Ага, добре.

Ми сперечалися завжди. Це була така фішка, яку тільки ми розуміли. Інформацію про те, що Дмитро мій батько всі сприйняли по різному. Сес, як виявилося, ще в Італії усе зрозуміла, Денис і Лєна були мʼяко кажучи в шоці, але мене не допитували.
Коли стіл був накритий, ми з Лєною уважно слідкували за тим, чи нічого не забули принести.

— Дівчата, стіл деревʼяний, а не залізний, він не витримає більшої кількості їжі. Та й наші шлунки не бездонні — втомлено повторював Денис.

— Ага, розкажи мені! 

Перепалка не встигла набрати розмаху, адже вхідні двері відкрилися і в гостьову «запливла» Сесіль, а за нею Даміан. Не тямлячи себе від емоцій, я зірвалася з місця і захопила в обійми жінку. Вона в силі теж не хотіла поступатися. Після Сесілії настала черга Даміана. Наші обійми були більш консервативні і спокійні, але не менш теплі. В них відчувалася трепетність і особлива ніжність. 
— Люба, може ти даси нашим гостям хоча б зняти верхній одяг. 
А, ой. Дійсно, ми вже хвилин пʼять стоїмо в проході. 
— Ти! — Тицьнула пальцем в Руса —  З тобою ми ще поговоримо. Конспіратор, блін! — пригрозила я, а на обличчі цього лиса застиг вираз найневиннішої людини у світі. 

***
Ця вечеря пройшла ще краще, аніж я думала. Всі дуже швидко знайшли спільну мову. Теми перетікали одна в одну. Звичайно не обійшлося без колючих жартів і суперечок, але це тільки додавало перчинки. Врешті-решт ми розійшлися близько першої ночі, забувши навіть про десерт.

Вже коли ми з Русланом були в кімнаті, я стояла біля підвіконня і спостерігала за фігурою, що стояла на ґанку. Враз, відчула теплі руки, що торкалися плечей, а потім поцілунок в шию. 
— Хочеш поговорити з ним? — запитав Руслан.

— Ми давно не бачилися.

— То що тебе зупиняє?

— Нічого.

Чоловік легко поцілував мене у щоку і знявши з себе теплу рубашку, накинув на мене, і відійшов. Закутавшись в неї ще щільніше, я спустилася на перший поверх, і вийшла на вулицю.

Дам точно почув гуркіт дверей, хоча і не подав виду: так само стояв спиною до мене і повільно робив затяжку сигаретного диму. Проте, мене це не відштовхнуло. Я підійшла ближче, порівнявшись з ним, навіть позу ту ж прийняла. 

— Я скучила. — мені було завжди складно говорити про свої почуття, але не цього разу.

Спочатку Дам ніяк не відреагував на цю фразу, та через декілька секунд я відчула його руку, що обвила мої плечі. Він зробив останню затяжку і вкинувши недопалок, поглянувши на мене, посміхнувся.

— Знаєш, в мене виникло дежавю. — перейшовши на італійську, сказав Дам.

— Ти про розмову тоді, у Сесіль? 
— Ага, про той феєричний день, коли ти мене ледь не вбила залізною лопаткою.

— А нічого було мені під руку лізти!

— То я ж нічого не кажу.

— От і не кажи! 
Чоловік недовго тримався. Ні, він нічого не говорив, але ржав так, що мало не весь округ чув.

— Ну що?!

— Александра, ти неймовірна.

Дивлячись на його мʼяке, веселе обличчя, я більше не змогла тримати образ серйозної «сеньйори» — теж засміялася в увесь голос. 
— Мені теж тебе не вистачало. — мʼяко промовив Дам.

— Як ти, взагалі?

— Зараз? Зараз добре. До, було не дуже, після теж, скоріше за все буде так само. Але це всеодно краще, ніж нічого. 

Я кивнула головою і прийнялася чекати, знала: зараз краще помовчати — Дам сам усе розкаже. 

— В принципі, після того як ти поїхала, відбувалося те, що було очікуваним: переполох сімей, документальні, судові процеси, без «бою» не обійшлося, якщо коротко. Та зараз усе стабільно, намагаюся знайти баланс між роботою і нормальним життям.

— Нормальне життя...Навіть не віриться. Досі не можу змиритися, що усе закінчилося. 

Між нами знову повисло мовчання, але воно не було важким, чи незручним — навпаки від нього віяло комфортом 

— Я тобі вдячний, Александра. — заговорив першим Дам.

— За що? — не зрозуміла я.

— Просто за те, що зʼявилася в моєму житті. 

— За таке не дякують, Даме. Але ти потішив моє самолюбство. 
— О, тоді я забираю свої слова назад!